Богиня і Консультант
Шрифт:
Першого травня 199… року Мітелики та їхні гості зібралися у їдальні навколо млинців. На чолі великого столу поставили стілець для майбутнього академіка. Заради святкової нагоди батько позичив Валерикові свою краватку з натурального шовку. Навпроти зайняв місце сам підполковник з орденами на парадному кітелі. Його дружина Віра Павлівна і Валерикова молодша сестра Анна прикрили свіжовимитими тілами і трьохсотгривневими зачісками фланги старого артилериста.
На почесне місце навпроти серванта запросили професора Надрагу, декана юридичного факультету. Професор увесь час примружував очі. Валерикові й Анні здавалося, що ці примружування є ознакою його вченої величі. Насправді ж професора сліпили відблиски
Валерика Анжела дуже цікавила. Так само, як і син артилериста, вона вчилася у випускному класі гімназії (щоправда, не тої, де здобував освіту дослідник протягів, а дещо престижнішої). Окрім того, Анжела була гарною волоокою білявкою, а білявки Мітеликові-молодшому страшенно подобалися. Навпроти Анжели — можливо, задля естетичної рівноваги — посадили ще одну ефектну білявку. Її звали Тетяною, і вона супроводжувала начальника управління. Невизначений статус Тетяни змушував Віру Павлівну час від часу нервово обмацувати поглядом її глибоке декольте. Законну Обсищукову дружину — товсту істеричну снобиху — Віра Павлівна ненавиділа усім серцем. Але й з тим, що сцикуха Таня цілком правомірно займає місце поряд із одруженим посадовцем, вона теж не могла погодитися. Таким от робом дві білявки сформували стратегічну «вісь напруження» званого вечора.
Вже на початку трапези поважний консиліум вирішив, що Валерика очікує блискуча кар'єра у галузі політики і управління персоналом. Інші сфери людської діяльності були відкинуті як неперспективні, обтяжливі й неактуальні. Міркуванням з цього приводу підбив підсумок професор Надрага, який сказав:
— Світ речей у нас переміг світ процесів. Тому треба йти туди, де фахівці вчать здійснювати владу.
— Это вы правду говорите, — погодився з професором Новак. — Пока не поздно, надо захватывать территории.
— А не пізно? — перепитала Тетяна. Віра Павлівна легенько смикнулася. У голосі сцикухи їй почулася недоречна іронія.
— Надо подсуетиться, — погодився з Тетяною бізнесмен і додав, пережовуючи шматок велетенського млинця: — Настоящая слава, господа, приходит через разбитые окна. Таки да.
Валерик тоді нічого не второпав із присуду кар'єрного консиліуму. Його увагу відволікли цікавіші речі. Поки вчені та успішні мужі з елітними дамами вирішували його долю, він наполегливо намагався роздивитися, чи є під куцим платтячком Анжели хоч якась білизна. Та перехопила його погляд і заохотливо посміхнулася. Поки її чоловік пояснював присутнім значення вольового імпульсу у житті сучасного політика, білява гімназистка наочно продемонструвала Валерикові, що білизни під її коктейльним міді немає.
У цей момент народилося перше велике кохання у житті Мітелика-молодшого. Його обличчя вкрилося червоними плямами. Батьки Валерика віднесли ці плями на рахунок його природного хвилювання і незіпсованого кровотоку. Але стара доцентша і Тетяна усе зрозуміли. Найдич-Раковська подумки побажала усім присутнім повіситися, а Обсищукова коханка вирішила, що якби їй довелося обирати між Валериком і Анжелою, то вона б, незважаючи на свою натуральну орієнтацію, обрала б цибату гімназистку. Вона повільно провела по губах язиком, дивлячись прямо в теплі очі Анжели, але гімназистка на цей знак ніяк не відреагувала.
«Ну й чорт з тобою!» — подумки послала її Тетяна і налила собі замість вина горілки. Вона одним духом випила сто п'ятдесят грамів і майже вголос відмовила всесвітові у визнанні: «Fuck off!»
Просунута у сфері ком'юніті гімназистка мала добрий
«Come, Tatyana, in the dark.
We will eat and we will fuck».
В авторському перекладі російського письменника-постмодерніста ці рядки перекладалися: «Приходи, Танюша, с гусем, пое…мся и закусим». Тетяна вдоволено підчепила виделкою маленьку вишеньку, що випала з надр млинця-велета, і провела нею уздовж своїх великих рельєфних губ. Вишневий сік зробив її губи ще чуттєвішими. Чоловік Анжели тим часом щось відчув. Він припинив розповідати про вольові імпульси і пильно подивився в обличчя дружини. Напруження за столом набрякло невидимою хмарою, з якої от-от мала впасти злива скандалу. Віра Павлівна наказала доньці йти спати.
Врятував ситуацію досі мовчазний Обсищук. Він згадав смішний анекдот про звірів. Всі присутні засміялися, навіть відіслана до ліжка Анна, яка тепер підслуховувала під дверима. Новак зацитував щось премудре з помічних писань системолога Джона Ропстона Сола. Професор вступив із ним у суперечку. Підполковник полегшено зітхнув і приділив належну увагу випивці.
Від усього цього настрій в Найдич-Раковської остаточно зіпсувався. Її хворий шлунок вперто не бажав перетравлювати тісто, і доцентша вирішила, що такої мерзенної, знахабнілої і розбещеної молоді її стражденна Батьківщина ще не бачила. У той день, всупереч далекосяжним планам артилериста, стара університетська сука назавжди сповнилася стійкою ненавистю до Валерія Мітелика-молодшого.
А той, захоплений хтивою енергією Анжели, нічого не знав про почуття та настрої молодих стерв і титулованих сук. Коли гості розходилися, він довгим поглядом провів сріблястий джип Новака, відніс до ванної заплямлену жиром краватку і рушив до двору, де на нього чекали Боб і Яра. Хоча година була пізня, старші Мітелики не зупинили його. Їм треба було порадитися.
Валерик вже тоді мав двох справжніх друзів. Боба і Яру. Роберта Адамчука і Ярослава Стеблинського. Батьки Боба — професійні археологи — від квітня до жовтня розкопували степові кургани, і чотирикімнатна квартира Адамчуків була у повному розпорядженні компанії.
Яра, житлові обставини якого були набагато гіршими, обладнав на кухні в Адамчуків ракетну лабораторію. Тої весни, коли Валерик закохався в Анжелу, Яра побудував там три моделі крилатих ракет. Син артилериста добував для моделей Яри трубковий порох. Шукати його на полігонах після навчань було одною з улюблених розваг Мітелика-молодшого. Але вже третя ракета Яри, що дістала назву ЯС-2А, була обладнана потужнішим двигуном, що працював на отруйній суміші цинкового пилу і сірки. Якраз напередодні першотравневого «консиліуму» друзі, почергово натягаючи старий протигаз, щільно набили пекельною сумішшю гільзу двигуна. На черзі стояло стендове випробовування ракетного мотора для ЯС-2А.
Боб і Яра зустріли Валерика знаками щирого розуміння. Просидіти зі старими пердунами чотири години — в компанії це вважалося неабияким подвигом. На майданчику друзі випили пляшку світлого пива. Потім викурили по цигарці й рушили до Адамчуків, де на балконі вже чекав затиснений у лещата і припасований до сушилки експериментальний двигун. Яра по дорозі розповідав про свій новий винахід — механізм розкриття крил ракети у польоті. Але Валерик слухав головного конструктора неуважно. Чомусь зі всіх застільних поз Анжели йому запам'яталася та, де вона сиділа, відкинувши голову. Довге світле волосся не заважало дивитися на її напружену виразну шию, на схил її матового плеча. Валерик дивився. Їв і знову дивився. Тепер це плече пливло десь поряд, невидиме, але присутнє. Пливло, затуляючи ліхтарі, будинки, двигуни і ракети.