Борги предків
Шрифт:
Мати— Сповідниця штовхнула двері спальні. Там, на ліжку, затишно вкрита ковдрою, як і раніше мирно спала дочка Зедда. Еббі втупилася на неї, не вірячи своїм очам.
— Спритник, — нагадала Мати-Сповідниця. — Я ж казала тобі, яке ми йому дали прізвисько.
— І не дуже-то ласкаве, — буркнув Зедд, входячи в кімнату слідом за ними.
— Але… Як?.. — Еббі стиснула пальцями віскі. — Нічого не розумію…
Зедд махнув рукою, і тут Еббі вперше помітила лежаче за дверима тіло. Це був труп Маріски.
— Коли ти показувала мені спальню, — пояснив
— Ти хочеш сказати, що все це була лише ілюзія? — Нерозуміюче перепитала Еббі. — Але ж це жорстоко? Як ти міг?!
— Я — об'єкт помсти, — пояснив чарівник. — І я не хочу, щоб моїй дочці довелося розплачуватися тією ж ціною, яку нещодавно заплатила її мати. Оскільки заклинання убило цю жінку тоді, коли вона намагалася заподіяти зло моїй доньці, я зміг створити ілюзію, що їй це вдалося. Вороги цю жінку знали і знали, що вона служить Анарго. Так що я лише втілив те, що вони хотіли побачити, щоб переконати їх, налякати і змусити втекти, кинувши бранців. Я наклав на дочку закляття видимої смерті, щоб усі вирішили, ніби бачили, як її вбивають. Таким чином противник вважає, що моя донька мертва, і у нього немає причини полювати за нею. Я зробив це, щоб захистити її від небезпеки в майбутньому.
Чаклунка сердито глянула на нього.
— Будь на твоєму місці хтось інший, Зеддікус, я подбала б, щоб ти постав перед судом за таке заклинання, як закляття видимої смерті! — І тут же вона заусміхалася. — Відмінна робота, Чарівник Першого Рангу!
Офіцери дружно висловили бажання дізнатися, що відбувається.
— Сьогодні не буде битви, — повідомив їм Зедд. — Я покінчив з війною.
Пролунали захоплені крики. Еббі подумала, що, не будь Зедд Чарівником Першого Рангу, його взялися б качати. Ніхто так не радіє миру, як ті, чия робота полягає в тому, щоб боротися за нього.
Чарівник Томас, у якого тепер був куди більш шанобливий вид, відкашлявся.
— Зорандер, я… я просто не можу повірити тому, що бачили мої очі. — Тут до нього нарешті повернувся звичний сердитий погляд. — Але люди вже готові підняти бунт проти магії. А коли звістка про те, що трапилося, пошириться, стане ще гірше. З кожним днем все більше людей вимагають позбавити їх від магії, а ти підлив масла в вогонь. З цією стіною ми запросто можемо отримати повстання.
— А я як і раніше хочу знати, чому ця стіна не рухається, — прогарчала з-за спини Зедда Делора.
Зедд зробив вигляд, що не чув, і звернувся до старого чарівника:
— Томас, у мене є для тебе робота.
Він жестом наказав кільком офіцерам і чиновникам з Ейдіндріла наблизитися. — У мене є робота для всіх вас. Не дивно, що люди бояться магії. Сьогодні ми бачили один з найбільш смертельних її проявів. І мені зрозумілі їхні страхи. Якщо вони хочуть жити без магії — що ж, я задовольню їх бажання.
— Що?! — Скинувся Томас. — Ти не можеш покінчити з магією, Зорандер! Навіть ти не в змозі здійснити такий парадокс!
— Не покінчити з нею, а надати їм місце, де її немає, — сказав Зедд. — Я хочу, щоб ви сформували офіційну делегацію, яка об'їхала б всі країни Серединних Земель і оповістила людей про те, що всі, хто хоче покинути землі, де є магія, повинні відправитися на захід. Там вони зможуть почати нове життя в світі, де магії не буде. Я подбаю, щоб магія не тривожила їх мирне життя.
— Та як же ти можеш давати таку обіцянку! — Сплеснув руками Томас.
Зедд тицьнув пальцем собі за спину, де до неба підносилася стіна зеленого полум'я.
— Я встановлю другу стіну смерті, через яку ніхто не зможе пройти. По той бік буде земля, позбавлена?? магії. І там люди будуть жити без неї. Я хочу, щоб ви подбали про те, щоб про це стало відомо всім. Томас, а ти забезпечиш, щоб туди не проникла жодна людина, що володіє даром. У нас є книги, за допомогою яких ми можемо очистити обмежену територію від найменших слідів магії. Навесні, коли всі ті, хто захоче, виїдуть на нову батьківщину, а я поставлю другу стіну. І так доглянуть за ними добрі духи, і нехай не доведеться їм покаятися в тому, що їхнє бажання здійснилося.
Томас ткнув пальцем в стіну, яку Зедд вже привів у цей світ.
— А як щодо цієї? Якщо люди наткнуться на неї в темряві? Вони ж загинуть!
— І не тільки в темряві, — спокійно відповів Зедд. — Коли вона стабілізується, то стане майже невидимою. Доведеться створити прикордонну смугу і поставити людей її охороняти.
— Людей? — Перепитала Еббі. — Ти хочеш сказати, що маєш намір створити корпус вартових кордону? — Так, — Зедд підняв брови, — от саме. Відмінна назва! Правоохоронці кордону.
Після цих слів запанувала тиша. Всі спохмурніли, розуміючи серйозність виниклого становища. Еббі не могла собі уявити місце, де немає магії, але знала, як пристрасно багато хто бажає жити в такому світі. Нарешті Томас кивнув.
— Зедд, — сказав він, — цього разу я вважаю, що ти правий. Іноді нам доводиться служити людям, не надаючи їм допомоги.
Решта висловили схвалення, хоча, як і Еббі, знаходили це рішення занадто суворим.
Зедд споважнів.
— Отже, вирішено.
Повернувшись, він оголосив натовпу про те, що війні кінець, і про те, що чарівники нарешті задовольнять бажання тих, хто роками просив про одне й те ж: за межами Серединних Земель вони створять край, де не буде ніякої магії.
Поки в натовпі обговорювали несподівану новину і радісними криками вітали закінчення війни, Еббі пошепки звеліла Яні почекати хвилиночку разом з татом і, знайшовши хвилинку, відтягла Зедда в сторону.
— Зедд, можна з тобою поговорити? У мене є питання.
Зедд посміхнувся і, взявши Еббі під лікоть, підштовхнув до її будинку.
— Я хочу провідати дочку. Пішли зі мною.
Відкинувши минулі страхи, Еббі схопила за руки Матір-Сповідницю і Делору і потягла їх за собою. У них теж є право це дізнатися.