Борозна у чужому полі

Корсак Иван Феодосеевич

Одного серпневого ранку робітники на будівни- цтві мосту помітили вигини ферми, тож був викли- каний головний інженер квебекської фірми.

– Серйозна справа, але не загрозлива, – вирік він по оглядинах.

Але робити істотне щось, що не допускало б тра- гедії, чомусь не взявся. Натомість хіба повідомив

генерального підрядника і то не телеграфом або телефоном, аби приховати тривожний стан від ро- бітників на мосту, а посланцем. Очевидно, поголос потім ішов поміж люду, добігав серпень, і з ним до- бігав будівельний

сезон, начальство остерігалося, що робітники попросту розбіжаться…

Наступного ранку роботи продовжували, як рап- том помітили ще один прогин. Та й цього разу за- мість реальної дії могли втішитися хіба телеграмою від консультанта фірми. Той радив не збільшувати навантаження, а ще прислав ескізний малюнок і по- спішив запевнити:

– Для виправлення потрібно тільки три години роботи і 100 доларів.

Біда трапилася, коли стрілка годинника не добі- гала п’ятнадцяти хвилин до завершення робочого дня, – вісімдесят шість чоловік перебувало на будів- ництві. Гучний тріск і крики відчаю люду, що нісся стрімко униз назустріч смерті, неймовірно болісний крик, в якому лише безнадія… Сімдесят п’ять чоло- вік загинуло на очах, дивом врятувалися лиш кілька, які були на мосту, при тому числі кранівник, який іс- тинно народився в сорочці.

…Тільки одних лекцій для інженера замало, – то було тверде переконання Тимошенка з власного, зовсім недавнього студентського досвіду. Тому по- трібно розбити студентство на групи, дати підбірку практичних задач. Та де їх взяти, оті задачі?!

І Степан Прокопович, хоч із часом запізно, бе- реться сам їх складати – засиджуватися доводилося нерідко до третіх півнів. Пізніше задачі ті утворять книгу, яка ширитиметься всіма інженерними школа- ми держави, ще згодом ввійдуть вони в американські підручники з опору матеріалів.

Нещастя Квебека, гадав Тимошенко, має виро- бити в інженерів потребу за необхідності будь-які розрахунки перевіряти лабораторно. У Київському політехнічному, на його погляд, лабораторія була доволі пристойна, оснащена необхідними машина- ми, здебільшого швейцарськими Амслера. Тут ішло випробування матеріалів для промисловості, охоче студентство досліди проводило інколи, а неохоче, – звісно, хіба погляд байдужий кине в той бік.

– Не інколи досліди, – наполягав Степан Проко- пович, – лабораторні заняття мають іти паралельно лекціям, приладами перевіряти розрахунки. Досить біди Квебека…

Та от притичина: де взяти прилади? Таких, як бачи- лося Степану Прокоповичу, просто в природі ще не існувало.

І тоді він з іншими небайдужими співробітника- ми Київської політехніки береться за їх конструю- вання та виготовлення.

З осені дев’ятсот сьомого Тимошенко розширює курс опору матеріалів на два семестри. Курс-то роз- ширюється, а спудеям вчитись по чому? Скільки б не никав очима полицями книгарень чи бібліотек, годі знайти такий посібник. Ніде не подінешся, Степане Прокоповичу, мусиш паралельно з лекціями своїми ще десь викроїти окраєць часу та виписати курс….

Сперш літографським способом виданий, той курс став до вподоби у більшості технічних вузів держави: його видають вже накладом у десятки ти- сяч примірників, а на американському континенті він буде перероблений на дві частини та слугувати- ме не одному інженерному поколінню.

А в літню відпустку – гайда в Європу. Автори- тетний викладач Київської політехніки не вважає за

применшення гонору стати… студентом своєрідним. Заманливі пляжі та парки затишні нехай почекають, Степан Прокопович старається побувати на лекціях у Геттінгені, де прослуховує курс Ф. Клейна з тео- рії пружності, курс В. Фойгта з гідродинаміки, а ще лекції Л. Прандтля з аеродинамічної проблематики; не зайве побувати на виставці повітроплавальній у Франкфурті-на-Майні. Справжній вчений, гадав він, має знати все найновіше.

А в Києві потихеньку, окрім наукових, ще й адмі- ністративні клопоти наздоганяли Степана Проко- повича. Сперш обирають його секретарем інженер- но-будівельного відділення, яке до приходу в 1905 році Євгена Патона ні живим було, ані мертвим; згодом обирають його деканом цього ж відділення.

Ухилятися, звісно, не в натурі Тимошенковій, але шкодував-таки за витраченим на різні поточні клопо- ти часом. Хоч і тоді з-під його пера виходять наукові роботи, які публікують поважні німецькі журнали.

Між тим набігали події, яких начебто можна було сподіватися, – і все ж вони застають людину зненацька, як негаданий раз на кілька десятиліть трапляється червневий приморозок: від побито- го інеєм картопляного цвіту в селянина мимоволі серце стискується. Після подій дев’ятсот п’ятого року, відлиги першої в тому столітті, знов уряд по- чав гайки закручувати. Петербурзьке міністерство освіти сперш зизом дивилося на Київську політех- ніку, яка не поспішала виконувати черговий його шовіністичний припис, – наказувалося у політех- ніці встановити норму прийому євреїв, а саме: не більше 15 відсотків. Коли ж такий дикий припис не виконали, то кара невідкладно настала. Трьох дека- нів Політехніки, для науки та остраху іншим, було

увільнено; серед них значилося й прізвище Степа- на Прокоповича.

Кара ця мала одну особливість. Увільнені та їхні сім’ї позбавлялися не лише засобів до існування, позбавлялися також казенного житла, яке досі за- ймали. І то ще не все, оскільки навчальні заклади та значна частина промисловості були державними, то увільнених будь-куди з урядового терену забороня- лося надалі на службу приймати.

Порятувала цього разу Степана Прокоповича… наука. Минулого літа їздив він із сім’єю до Швей- царії, та не випадало йому милуватися вельми там- тешніми краєвидами, хіба пачку грубезну поштових листівок із краєвидами тими привіз додому; він засів за статтю для оголошеного престижного технічно- го конкурсу.

Хоча до відпочинку справа так і не дійшла, ро- боту своєчасно завершив і представив журі. То був неабиякий успіх. Степан Прокопович удостоюєть- ся золотої медалі Журавського і встигає одержати грошову премію – ваговиту доволі, дві з половиною тисячі золотих рублів. Небавом цю роботу перекла- ли французькою мовою, видрукували в Annales des Ponts et Chaussees, і мала вона гарні відгуки фран- цузького інженерного товариства.

А премія помогла пережити лихий час, подару- нок російського шовініста.