Бот
Шрифт:
Тоні майже закінчив фразу, перш ніж француженка змогла прогнати заціпеніння та зупинити його:
– Не пояснюй. Я знаю, що таке фрактали. Ти можеш показати хоч один?
Еквадорець нахилився, пошукав у шухляді та дістав звідти аркуш альбомного паперу. Підніс його до камери.
– Ти зблідла, – Антоніо примружився та наблизив носа до екрана. –
– Тобі здалося, – захрипло відповіла жінка. Вона порахувала вікна: по десять у ряду, чотири ряди з кожного боку. Внутрішній двір, оточений глухими стінами. Це не могло бути просто збігом. Перед нею на екрані висіло зображення другого інженерного корпусу «NGF Lab». – Що ще?
– У пацієнтів трапляються нетривалі періоди просвітлення свідомості. Раз чи два на день. Тривають від п’яти хвилин до півгодини. Не більше. Бідолахи не розуміють, чому опинилися в неврологічній клініці, практично нічого не пам’ятають про останні кілька днів, скаржаться на жахливий головний біль, відчуття несправжності власних думок і кажуть, що чують у голові голоси чи то пак один і той самий голос… Із тобою точно все нормально? Ти виглядаєш так, наче у тебе починається інфаркт.
– Я не думаю, що це епідемія. – Лаура проігнорувала запитання: – Скільки всього цих «сутінкових»?
Після цього запитання підійшла черга Арреоли бліднути.
– Триста шість.
– От лайно, – не стрималася француженка.
– Ага, поки що триста шість, – серйозно відповів Антоніо. – Це ще не все, Лауро.
Вона здогадувалася, що найбільш вражаючі відомості Арреола притримав наостанок.
– Я переконаний, що наші «клієнти» не знають і не знали один одного. Їх доправляли поодинці, ми тримаємо їх в ізольованих камерах, вони сплять і харчуються нарізно, вони занадто агресивні, щоб пускати їх на прогулянки, тим більше разом. Та, попри це, вони всі в один голос кличуть когось на ім’я Тимур.
Лаурі здалося, наче хтось ударив її в сонячне сплетіння. Перед очима затанцювали темні плями. Такого вона не очікувала. ВСІ – В ОДИН ГОЛОС – КЛИЧУТЬ КОГОСЬ – НА ІМ’Я ТИМУР. Психіатр широко розкрила рота та спробувала вдихнути, однак горлянку неначе стягнуло гнучкою мембраною. Лаура відчула, як ця невидима мембрана прогнулася під тиском повітря та навіть прослизнула у стравохід, але так і не порвалася – жодної молекули кисню не потрапило до легенів.
– Цього не може бути, – задихаючись, пробелькотіла вона.
Лаура схопилася правою рукою за край ноутбука, а лівою – за верх екрана.
– Я сам розумію, що це звучить абсурдно, та це факт. І це якраз те, чому я тобі телефоную. У них колективні галюцинації! Розумієш, про що йдеться? Менше ніж тиждень тому із цими людьми трапилося щось дуже недобре та водночас неймовірне, щось таке, через що вони незалежно одне від одного почали бачити однотипні марення. Перед їхніми очима зринають одні й ті ж краєвиди, у своїй уяві вони блукають серед загадкових, але повністю однакових будівель, я не можу це довести, але певен, що безтілесний голос, що їх тероризує, також звучить однаково в усіх головах. І вони одержимі пошуками людини на ім’я Тимур! Із цього зазвичай починаються напади: хворий кличе Тимура, а потім навісніє, гарчить і кидається на всіх, коли не отримує бажаного, – Антоніо невиразно змахнув пухкою рукою. – Химерне ім’я, правда? Я пошукав у Google, це ім’я тюркського походження, означає «Залізний». Різні його варіації – Темур, Темір, Томур, Тимер, Теймур – трапляються в узбецькій, казахській, уйгурській, татарській і турецькій мовах. Ім’я також використовують у слов’янських країнах, зокрема в Україні та Росії. Тепер ламаю голову над тим, звідкіля жебраки з…
Лаура Дюпре не почула жодного слова. Вона мовчала, її губи перетворилися на білий, ледь скошений шрам. Доктор Арреола, зауваживши, що жінка не реагує, неправильно потрактував мовчанку і подумав, що француженка йому не вірить.
– У це непросто повірити, – він несамохіть скорчив невдоволену гримасу, – тому я й хотів порадитися. Уявлення не маю, як це все описати в науковій статті, щоб рецензенти не викинули її у смітник після прочитання анотації. Думаю, потрібно залучити якомога більше спеціалістів із закордонних інститутів. Ти згодна? От хоча б тебе. Я був би не проти, щоб ти приїхала. У відрядження. На кілька днів. Звісно, якщо ти маєш час.
Лаура скоса зиркнула на своє відображення на невеликому допоміжному екрані в лівому нижньому куті діалогового вікна Skype. Здавалося, що звідтіля на неї дивиться обтягнутий шкірою череп. Її вирячені очі нагадували відполіровані гранітні кульки, втиснуті в кавалок пластиліну сірого кольору. Вона злякалася і, не бажаючи, щоб Антоніо помітив, що відображає її обличчя, інстинктивно нахилила кришку ноутбука.
– Лауро?… – не зрозумів Арреола. – Агов! Лауро? Ти чуєш мене?… Ти тут?
Психіатр нарешті спромоглася заковтнути трохи повітря. Достатньо, щоб витиснути із себе:
– Усе гаразд, Тоні. Дай мені хвилинку.
Її губи тремтіли, а голос змінився так, наче хтось напхав повен рот розпеченого каміння. Антоніо ображено бухикнув і став чекати. Спливло не менше трьох хвилин, перш ніж Лаура підняла екран ноутбука.
– Я приїду, – на її щоки повернувся рум’янець, от тільки шкіра набула неначе якоїсь прозорості, а очі заціпеніло тупилися повз монітор. Лаура тримала обличчя перед екраном, але не дивилася на співрозмовника.
– Чудово! – посміхнувся Тоні.
Погляд умить сфокусувався, Лаура вп’ялася очима в обрамлену пухкими губами, білозубу та кричуще безтурботну посмішку тридцятисемирічного доктора Антоніо Арреоли, і їй стало його жаль. Бідолаха не уявляв, у що вляпався.
– Гадаю, не варто казати, що я обов’язково внесу твоє ім’я в перелік авторів статті, – помітивши, як щось промайнуло в темних очах Лаури, Антоніо заторохтів: – Тобі зовсім не обов’язково щось писати. Я все зроблю сам, просто при…
– Заткнись, Тоні! – гаркнула француженка та прикусила язика.
«Бовдуре! Не про статтю потрібно думати!»
– Пробач. Із тобою справді все гаразд? – еквадорець бачив, що з його подругою щось коїться, треба було бути сліпим, щоб цього не помічати, але не припускав, що її стан якось пов’язаний із тим, про що він розповідає.
– Що ти гадаєш робити зараз? – психіатр акцентувала на останньому слові.
Антоніо Арреола відповів не затнувшись, вочевидь, чоловік витратив не одну годину, обмірковуючи відповідь на озвучене нею запитання.