Бойня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей

Воннегут Курт

Дебютував Воннегут у 1949 р. науково-фантастичними оповіданнями. Згодом він опублікував — окрім новелістичної збірки та двох п’єс — сім романів: «Механічне піаніно» (1952), «Сирени з Титану» (1959), «Ніч-мати» (1961), «Колиска для кота» (1963), «Хай благословить вас господь, містере Розуотер» (1966), «Бойня номер п’ять» (1969), «Сніданок для чемпіонів» (1973). Майже всі твори Воннегута перекладено багатьма мовами, а нещодавно зацікавилися його романами й кіномитці: так, кілька років тому

в США було здійснено вдалу, як відзначала преса, екранізацію «Бойні номер п’ять».

Довгі роки американська критика не помічала Воннегута, залічуючи його до рядових постачальників фантастично-утопічного чтива, розрахованого на невибагливі смаки широкої публіки. Аж під кінець 60-х років захоплення американської — студентської переважно — молоді творами Воннегута змусило й авторів «солідних» журнальних рецензій та оглядів зацікавитись його творчістю. До нього прийшло визнання, він став модним і загальновизнаним.

Нині Воннегут належить до найпопулярніших американських письменників, а Грехем Грін, наприклад, взагалі вважає його одним із найвидатніших майстрів слова у сучасній Америці. Більшість романів Воннегута мають чітко виражений характер соціальної фантастики, і в розвитку цього жанру письменник посідає чільне місце в усій американській літературі. Твори К. Воннегута визначаються наявністю гострого гротеску й сарказму, вони насичені дошкульною іронією, а крізь глузливий сміх часто проступає глибоке обурення й гнів. Антигуманна сутність капіталізму Сполучених Штатів не раз була об’єктом зображення й осуду демократичних художників, але в творах Воннегута (як і в творах його сучасників Р. П. Уоррена, В. Стайрона, С. Беллоу, Дж. Оутс та інших) відчутно помітні симптоми «тотальної» духовної кризи, що охопила цю одну з найбагатших країн світу.

В «Механічному піаніно» і частково в «Сніданку для чемпіонів» — це моральне виродження суспільних верхів, «деіндивідуалізація» людини, перетворення її на бездумне коліща у виробничому апараті. В «Колисці для кота» — це деградація представників науки, готових в інтересах великого бізнесу творити винаходи, які загрожують загибеллю всьому людству. В «Хай благословить вас господь...» — це всевладдя обмежених корисливих людей в американському «хворому суспільстві». «Американське класове суспільство,— наголошує автор в цьому романі,— система жорстока й безглузда, цілком непридатна, зайва й позбавлена почуття гумору».

Фантастика для Воннегута — це не просто форма вияву суспільного застереження про ті небезпечні наслідки, до яких може призвести послідовний розвиток панівних тенденцій американської дійсності, а й своєрідний заклик до активної протидії цим зловісним ан- тилюдським тенденціям. І навіть там, де елемент фантастики й вигадки зведений до мінімуму,

де торже-ствує нещадний реалізм буденності (як от у «Сніданку для чемпіонів»),— ця сама банальна буденність американської дійсності постає як щось безглузде й непотрібне, як щось протипоказане здоровому людському глуздові.

Чи не найрельєфніше ця риса творчого й ідейного світобачення Воннегута проявилася в одному з найхимерніших за композицією його романів — у «Бойні номер п’ять». Тут наявний увесь комплекс характерних для науково-фантастичної літератури аксесуарів: мандри в часі й просторі, силуети прибульців з космосу, переплетення суворо реалістичних епізодів зі сценами чисто ексцентричними і навіть бурлескними. Але цей жанровий антураж служить письменникові для критики дуже земних і реальних об’єктів: фашизму і вояччини, духовного маразму капіталізму в середині й на схилі XX століття.

Герой цього роману Біллі. Пілігрим родом з того самого провінційного американського містечка Іліум у штаті Нью-Йорк, яке фігурує і в творах «Ніч-мати» та «Колиска для кота». До речі, і деякі з персонажів «Бойні номер п’ять» не вперше зустрічаються читачеві: так, Говард Кемпбел виступає як центральна дійова особа у романі «Ніч-мати», а Еліот Розуотер — у романі «Хай благословить вас господь, містере Розуотер». Зі знайомим нам по «Бойні номер п’ять» автором фантастичних романів Кілгором Траутом ми знову стикаємось у «Сніданку для чемпіонів». Це неодноразове звертання до тих самих героїв, прив’язування дії до того самого середовища, очевидно, свідчить про намір письменника створити своєрідний епічний цикл. При цьому підкреслена звичайність характерів та життєвої філософії мешканців Іліума робить це містечко у певному розумінні символом американського способу життя наших днів — з усіма його закоренілими вадами й нерозв’язаними суспільними проблемами.

Варварське бомбардування американцями Дрездена наприкінці другої світової війни, мало не напередодні визволення міста радянськими військами, письменник використав як вихідний пункт для низки гротескних і химерних пригод, які в своїй сукупності приводять нас до критичних висновків про дійсність сьогоденної Америки і всього капіталістичного світу. Сувора й нещадна сатира К. Воннегута водночас гуманістична у своїй органічній суті, бо її відзначає бажання служити добру й справедливості, служити людям.

І ще характерне для творчості Воннегута: актуальність його художницького мислення, щирість перед читачем і довіра до нього. Стиль його, незважаючи на всю ексцентрику й буфонадність,— прозорий і відкритий, він весь перед читачем. Таким є Курт Воннегут — письменник, якому не можна не вірити.

П. Соколовський