Божі воїни
Шрифт:
Перестрілка тривала тиждень, і протягом тижня Рейневан аж згорав від кортячки вирушити під Шленжу і якось допомогти Колді, от хоч би й диверсією та саботажем. Він ледве ходив, про їзду верхи міг лише мріяти, але рвався в бій. Край цим пориванням поклала й остаточно перешкодила воєнним планам Ютта. Ютта була категоричною. Вона поставила ультиматум: або вона, або війна. Рейневан вибрав її.
Яи Колда з Жампаха оборонявся протягом наступного тижня, завдаючи сілезцям настільки дошкульних втрат, що коли він нарешті вичерпав можливості подальшого опору, то мав сприятливу позицію в переговорах. Наступного дня після святого Антонія [289] він капітулював, але на почесних умовах, з обіцянкою вільного відступу до Чехії. Що ж до шленжанського замку, то щоб він, боронь Боже, не прислужився якомусь наступному Колді, сілезці його зруйнували, не залишивши каменя на камені.
289
Наступного дня після святого Антонія — 14 червня.
Про всі ці подробиці Рейневан дізнався від городника, який працював у грангії при монастирі й мав — крім надійних джерел інформації — любов до пліток і самородний талант до них. Після падіння Шленжі городник приніс плітки доволі тривожні. Шльонськ нарешті охолов після гуситського великоднього рейду. І почав реагувати. Різко й досить криваво. Ешафоти стікали кров’ю тих, хто злякався в бою або укладав угоди з чехами. Шкварчали на багаттях прихильники гусизму і ті, кого лише підозрювали в такій прихильності. Конали на колесах та на шлях селяни, які співпрацювали з гуситами. Шибениці вгиналися під тягарем тих, на кого були доноси. При цій же нагоді катували та страчували тих, хто взагалі не мав із гусизмом нічого спільного. Зрештою, тих же, що й завжди: євреїв, вільнодумців, трубадурів, алхіміків та баб-абортувальниць.
Безпечний, здавалось би, прихисток за монастирською стіною раптом перестав бути затишним. Рейневан, який уже одужував, зривався, весь у холодному поту, на кожен дзвінок або калатання у ворота. І засинав з полегшенням, дізнавшись, що це не Інквізиція і не Біркарт Грелленорт. Що це тільки торговець рибою із товаром.
Минав час, спокій, догляд і процедури робили свою справу. Рани гоїлися — поволі, але надійно. Після святого Антонія Самсон почав підніматися, а після Гервасія і Протасія [290] почувався вже настільки добре, що почав допомагати городникові в роботі. Рейневан же видужав настільки, що йому перестало вистачати контакту з Юттою за посередництвом лише очей та рук.
290
19 червня.
Надійшла купальська ніч. Клариски з Білого Костелу відзначили її додатковою месою. А Рейневан та Ютта, під зацікавленими поглядами черниць, побігли до лісу шукати цвіту папороті. Уже в смузі беріз на узліссі Рейневан пояснив Ютті, що цвіт папороті — це легенда, тож його пошуки, хоча й романтичні та збудливі, у принципі, позбавлені сенсу, і часу на них трохи шкода — хіба що є аж таке сильне бажання вшанувати вікову традицію. Ютта досить швидко визнала, що хоч вона й вельми шанує традицію, проте прагнула б використати коротку червневу ніч краще, розумніше і з більшою приємністю.
Рейневан, який думав так само, розстелив на землі плащ і допоміг їй роздягнутися.
— Adsum favens, — шепотіла дівчина, поволі й поступово виринаючи з одягу, мов Афродіта з морської піни. — Adsum favens et propitia, приходжу, сповнена доброзичливості й милосердя. Годі плакати й нарікати, геть відчай! Завдяки моїй турботі вже видно твій порятунок {47}.
Вона шепотіла, а перед очима Рейневана поставала краса. Сліпуча краса наготи, слава лагідної жіночності, Грааль, реліквія, святиня. Перед його очима відкривалася сіоппа ап§е1іса1:а, достойна пензля відомих йому майстрів, таких, як Доменіко Венеціано, Сімоне да Сієна, Фламельський майстер, Томмазо Мазаччо, Мазоліно, брати Лімбург, Сасетта, Ян ван Ейк. І тих, яких він знати ще не міг, які лише мали з’явитися. Імена яких — Фра Анджеліко, П’єро делла Франческа, Квартон, Рогір ван дер Вейден, Жан Фуке, Гуго ван дер Гус — захоплене людство ще тільки мало дізнатися.
— Sit satis laborum, — шепнула вона, обхоплюючи його шию. руками. — Нехай уже буде кінець мукам.
Побачивши, що поранене плече все ще дошкуляє Рейневанові, Ютта взяла ініціативу в свої руки. Поклавши його навзнак, з’єдналася з ним у позиції, в якій поет Марціал зазвичай описував Гектора та Андромаху.
Вони кохалися, як Гектор і Андромаха. Кохалися в купальську ніч. Звідкілясь з височини звучали хори, не виключено, що ангельські. А навколо танцювали, підспівуючи, лісові феї.
Auf Lohanni blunt der Holler Da wird die Liebe noch toller {48}!У наступні ночі — а часто і дні — вони вже не завдавали собі клопоту бігати до лісу. Кохалися відразу ж за монастирськими стінами, у розпеченому сонцем сховку серед кущів тернини й бузини. Кохалися, а навколо — навіть удень — витанцьовували лісові феї.
Petersilie, Suppenkraut w"achst in uns’ren Garten Sch"one Jutta ist die Braut, soli nicht l"anger warten Hinter einem Holderbusch gab sie Reynevan den Kuss Roter Wein, weisser Wein, morgen soli die Hochzeit sein {49}!Монастир у Білому Костелі був поділений на три частини, які викликали в Рейневана непереборну асоціацію з трьома колами втаємничення. Перше коло — звісно, анітрохи не кругле за формою — становила господарська частина монастиря, сад, інфірмерія, маленька трапезна й дорміторій [291] конверс, а також спальня та приміщення для гостей. Друге коло, серцевину якого становив костел, був недоступним для гостей, у будинку при костелі містилася бібліотека і скрипторій, а також помешкання абатиси. Третім колом була цілком і повністю ізольована клаузура, головна трапезна й дорміторії черниць.
291
Спальне приміщення.
Клариски з Білого Костелу дотримувалися — принаймні про людське око — суворого чернечого уставу. Пости були строгі, м’ясо в монастирському меню не з’являлося. Зберігали мовчання під час трапез, велика тиша була обов’язковою від комплети до конвентуальної меси [292] . Весь їхній день займали робота, молитва, покута і медитація, на власні справи та відпочинок відводилася тільки одна година, за винятком п’ятниці, коли відпочинку не було взагалі. Конверси (крім Ютти, їх у монастирі було чотири, усі — панни зі знатних родів) мали дуже полегшений устав, їхні обов’язки зводилися, в принципі, до участі в месі та до навчання, від них не вимагали навіть участі в молитвах.
292
Меса, в якій беруть участь усі ченці монастиря.
Однак чим довше Рейневан перебував у монастирі, тим більше помічав відхилень від уставу. Що впадало в очі одразу й перш за все, то це досить вільне ставлення до клаузури. Абсолютно недоступна ззовні, клаузура не становила перешкоди зсередини — черниці ходили по всій території монастиря. Навіть присутність у монастирі двох чоловіків, Рейневана та Самсона, не впливала на свободу пересування. Належало лише дотримуватися своєрідного церемоніалу — черниці вдавали, що чоловіків немає, чоловіки вдавали, що не помічають черниць. Абатиси це не стосувалося, вона робила, що хотіла і як хотіла. Повну свободу контактів мали також сестра-шафарка та сестра-інфірмерка.