Бронзовий чорт
Шрифт:
Оберштурмбаифюрер СС Грефе уважно прочитав характеристику й задоволено відкинувся на спинку стільця. Здасться, кандидатура відповідає всім вимогам: нарешті знайшли людину, яка задовольнить усіх, бо характеристику на цього агента вимагає сам Кальтеибруннер та й бригадефюрер СС Вальтер Шелленберг, начальник VI управління Головного управління імперської безпеки й безпосередній начальник Грефе, безумовно, ознайомиться з нею.
Оберштурмбанфюрер присунув до себе характеристику
Петро Іполитов. З кінця двадцятих років по сороковий мешкав на Україні, в Узбекистані, Башкирії під різними прізвищами. Перед війною, використавши службове становище завідуючого нафтобазою на одній із станцій Туркестано-Сибірської залізниці, прихопив велику суму грошей і зник з нею.
Грефе подумав, що така людина, безумовно, має голову на плечах, а не казанок, як у переважної частини їхніх агентів.
Оберштурмбанфюрер потер кінчиком випещеного, з відполірованим нігтем пальця ніс, що свідчило про вдоволення і гарний настрій. Вивчав характеристику далі.
У листопаді сорок першого року Іполитова мобілізують до армії, де він служить спочатку командиром взводу, а потім – роти. У травні сорок другого, улучивши зручний момент, переходить на бік німецької армії. Під час допитів повідомив командуванню багато важливих фактів, що мали неабияке військове значення.
Що ж, це також свідчило на користь Іполитова: отже, ретельно готувався до переходу через лінію фронту й прийшов не з порожніми руками.
Далі: в справі є письмова заява Іполитова, в якій він зобов'язується вірно служити німецькому командуванню і просить призначити його бургомістром одного з окупованих міст.
Грефе знову потер ніс. Так, у цього Іполитова губа, як кажуть, не з лопуцька, і на це треба зважити.
У сорок третьому Іполитов потрапив до Австрії, де ним зацікавилося гестапо. Тривалий час його прискіпливо перевіряли: виконуючи завдання гестапівців, Іполитов був провокатором у концтаборах та віденській тюрмі. Прикидаючись чесним радянським командиром і навіть політпрацівником, він завойовував довір'я військовополонених, виявляв комуністів та командирів Червоної Армії, виказував підпільників, попереджав гестапо про втечі полонених.
Намагаючись вислужитися, Іполитов сам підбурював полонених до втечі, інформуючи в останню хвилину табірне начальство.
У серпні сорок третього року після чергової провокації у віденській тюрмі, коли Іполитов виказав велику групу радянських патріотів, він був офіційно завербований співробітником СД «для виконання спеціальних, особливої державної ваги акцій».
В Австрії Іполитов закінчив школу агентів розвідки.
Боже мій, подумав Грефе, не людина, а уособлення позитивних якостей. Цей Іполитов уже ніколи не зможе перейти на бік росіян: розуміє, що там на нього чекає.
Далі в характеристиці
Але ж, вирішив Грефе, це скоріше свідчить на користь Іполитова: знатиме, що його чекатимуть винагорода й почесті третього рейху, – намагатиметься якнайретельніше виконати завдання.
Грефе натиснув на кнопку дзвінка, і в дверях кабінету з'явився унтерштурмфюрер Продль. Грефе кивнув, запрошуючи його сісти.
– Я задоволений вами, Продль, – сказав, – кандидатура видається мені придатною, гадаю, вона влаштує всі інстанції.
Продль ледь не підскочив на стільці від радості. Щоправда, він не знав, яка саме місія визначена Іполитову, йому сказали тільки, що потрібен рішучий, сміливий і розумний агент для виконання надзвичайно важливого завдання. Він перебрав їх уже десятки – Іполитов підходить найбільше, й дуже приємно, що його думку поділяє сам оберштурмбанфюрер.
– Цей тип тут? – запитав Грефе.
– Чекає, – кивнув на двері Продль.
– Давайте його сюди.
Іполитов зайшов до кабінету, виструнчився, пильно дивлячись на начальство. А в тому, що начальство високе, не сумнівався. Мундир оберштурмбанфюрера СС, підполковника по-армійському, наче не такий уже й великий чия, але тут, у Головному управлінні імперської безпеки, свої закони, і навіть всім відомий Отто Скорцені носить скромні відзнаки штурмбанфюрера.
Іполитов сподобався Грефе: обличчя енергійне, дивиться віддано, акуратний, підтягнутий.
– Сідайте, – вказав на стілець навпроти Продля. – Сідайте, гер Іполитов. Як вас влаштували в Берліні?
Іполитов задоволено всміхнувся. Двоповерховий комфортабельний котедж на околиці Берліна дуже сподобався йому. Дві спальні на другому поверсі з окремими ваннами, велика вітальня на першому з килимом на всю підлогу, бар з пляшками – не вистачало тільки жінок, але Продль пояснив, що, зрештою, будуть і вони – аби Іполитов справив враження на начальство.
– Усе дуже добре, гер оберштурмбанфюрер, – відповів зовсім щиро, – краще бути не може.
– Ми вміємо цінувати відданість, однак вимагаємо роботи, якщо хочете, віддачі.
– Цілком справедливо.
– Мені приємно, що ви усвідомлюєте це.
Іполитов не відводив погляду від видовженого обличчя есесівського підполковника. Бачив його наскрізь. Зараз почне обіцяти всякі блага, наговорить сім мішків вовни, обіцяти, звичайно, можна. Якщо виконають хоч половину, і то добре. Зрештою, все. правильно, його влаштовує й скромніший особняк, не все приходить одразу, потрібен трамплін…