Буремні дев'яності
Шрифт:
— Еме, кінчай! — різко гукнула вона. — Ми йдемо додому. Чуєш?
Дівчинка зняла несамовитий вереск, незадоволена тим, що їй заважають гратися з Діком.
Саллі задумливо дивилася з порога, як Лора швидко йде стежкою через сад, несучи Еме, що й досі верещала й рвалася з рук. Саллі було шкода подруги, але вона й сердилась на неї; хіба можна пробачити, що Лора так зневажливо, зверхньо обійшлася з місіс Моллой.
РОЗДІЛ XLV
Коли містер Франсіско Хосе де Морфе повернувся в Хеннан з лордом Персі, всім стало ясно, що Фріско Джо Мерфі більше не існує.
Давні Фріскові
Втім, коли містер де Морфе повернувся на приїски, його давні друзі ні в чому не могли йому дорікнути: все, чим колись приваблював до себе Фріско, залишилось незмінне. Містер де Морфе був такий же щедрий і в таких же дружніх відносинах з усіма, як і раніше. Частував кожного стрічного і просиджував ночі в колі старателів біля багаття, розмовляючи про се, про те та обговорюючи приіскові новини точнісінько, як і колись. Він навіть притяг свою гітару з сталевими струнами й заспівав «І добра була, і чесна була», — щоб усе було як за добрих старих часів.
Цілком зрозуміло, містер де Морфе ставав зовсім інший у товаристві англійських знатних гостей та місцевих золотопромисловців: він ніби перевтілювався в старшого брата Фріско Джо, переобтяженого такими важливими справами, про які той зроду-віку навіть не думав. До того ж містер де Морфе завжди був елегантно одягнений, засвоїв найвишуканіші манери і поводився з такою впевненістю та невимушеністю, що міг утерти носа будь-якому заїжджому англійцеві. Гості з метрополії тут, на приїску, частенько нагадували рибу, витягнуту з води, коли намагалися підлеститись до рудокопів та старателів, щоб домовитись з ними про купівлю ділянки чи огляд якогось рудника.
Але Фріско, хоча б з ким йому доводилось мати справу, вмів залишатися самим собою. Він знав світ старателів та рудокопів, але знав і світ багатих підприємців, і йому завжди легко було знайти спільну мову з одними і з другими. Він користувався популярністю серед старателів, бо вони вірили, що Фріско досі ще «свій» і, коли треба буде, звісно, захистить своїх давніх товаришів від брудних махінацій іноземних спекулянтів. Що ж до Фріско, то він всіляко підтримував у них цю впевненість. Підприємці, з свого боку, теж довіряли йому, бо знали, що містер де Морфе — досвідчений гравець і веде ту саму гру, що й вони; він захищатиме їхні інтереси хоча б уже заради того, щоб захистити свої власні, отже, їм нічого боятись, що їх обкрутять круг пальця, як лорда Фінгала з його Лондондеррі, яке виявилось блефом.
Певна річ, Фріско немало довелося докласти зусиль, щоб закріпити за собою нову репутацію: він позбувся своїх хвацьких, аж надто розв’язних манер, зупинився у найкращому готелі і доклав усіх сил, щоб стати для заїжджих багачів незамінною людиною. Він возив їх на найдальші приїски, обставляючи ці поїздки з усім можливим комфортом. Завів пару чистокровних рисаків та елегантну коляску для поїздок по рудниках,
Кожен поїзд, що прибував з півдня, привозив свіжі фрукти та різні заморські делікатеси для містера де Морфе. Про обіди, що їх влаштовував Фріско в ресторані готелю «Західна зірка», ходили легенди. Управляючі рудниками та їхніх дружини приймали запрошення містера де Морфе не стільки заради знайомства з родовитими іноземцями, а в першу чергу, щоб дістати насолоду від того найвишуканішого частування, що його Фріско роздобував для своїх гостей наче з-під землі. Обіди містера де Морфе були розкішними бенкетами, де одна переміна французьких страв заступала іншу і кожна супроводжувалась відповідним набором вин.
Іноземці казали про містера де Морфе, що це великий знавець доброї кухні та вин. Ходили навіть чутки, що він особисто наглядає за приготуванням окремих страв. Давні, Фріс-кові друзі посміювались нишком: Фріско завжди чудово розумівся на куховарстві, а якщо він зараз відгодовує усіх цих франтів, немов півнів для бою, — значить, щось є у нього на думці, це вже напевне. Мало хто з іноземців та місцевих тузів, змушених тимчасово задовольнятися грубою й убогою їжею приїскових готелів, відмовлявся віддати належне вишуканим обідам містера де Морфе.
А проте, незважаючи на розкішний харч та ріки шампанського, деякі золотопромисловці, що знали Фріско ще до його поїздки за кордон, не квапилися заходити з ним у ділові стосунки. Певну роль у їх ставленні до містера де Морфе, безперечно, відігравала заздрість. Вони не могли примиритися з тим, що Фріско зумів завоювати такий авторитет у фінансових колах за кордоном і що завдяки цьому їм хоч-не-хоч доводиться тепер рахуватися з ним. Містер де Морфе користувався довірою досить впливових кіл англійських та французьких вкладників, а для експлуатації рудників до зарізу потрібен був капітал. Однак місцеві промисловці не забули, що Фріско Джо свого часу був не дуже розбірливий у засобах, коли йшлося про його власну кишеню.
Ходили тривожні чутки про виснаження багатих окислених руд у Лейк-В’ю, Великому Боулдері та всіх довколишніх рудниках. Постійна наявність колчедану на глибині від двохсот до трьохсот футів не заспокоювала директорів англійських акціонерних компаній. Вони запрошували спеціалістів з Америки та Південної Африки для управління рудниками, але ті, хоча й критикували марнотратні методи обробки руди, самі теж не могли запропонувати нічого кращого. Нависла загроза неминучого краху, коли на виручку прийшли телуриди.
Австралійський металург Холройд опублікував 1896 року своє нове відкриття — він знайшов колчедани, що. містять телуристе золото, а якийсь Октавіус Уоткінс заявив, що це відкриття зробив він, до того ж на рік раніше.
«Телур — ні на що не придатний мінерал. Він годиться тільки для реклами», — казали деякі так звані авторитети. Але Модест Маріанський, польський геолог, лише сміявся з таких заяв, обіцяючи довгі роки процвітання кожному приїску, багатому на телуриди.
Містер де Морфе тяг руку за Маріанським і з запалом рекламував телуристі руди. Наявність телуридів, доводив він, завжди вказує на багатство породи, а тим часом бували випадки, коли руди, що могли б дати тринадцять-чотирнадцять унцій золота на тонну, викидалися у відвали, як такі, що не мають цінності. Золотопромисловці розуміли, що звіти містера де Морфе своїм хазяям можуть справити неабиякий вплив на подальшу долю приїску.