Чарівний талісман (збірник)
Шрифт:
«Ой! Це ж він замість Журавля мене вгилив», — останнє, що подумав Марусик.
…Коли він прийшов до тями і розплющив очі, то побачив, що лежить на березі Його оточує цікава бамбуринська малеча, серед якої, як телевізійна вежа, стовбичить мокрий Журавель.
— О! Нарешті! — побачивши, що Марусик розплющив очі, вигукнув Журавель. — Ну й налякав ти нас!
— Ти… А ти ж як? — спитав Марусик, важко дихаючи
— Одпустило… Тільки-но ти пішов на дно, корчі зразу одпустили. — Журавель винувато усміхнувся (не вмів Журавель брехати, і коли доводилося
Сашко Циган підвівся, теж винувато всміхнувся і сказав:
— Ти пробач… я не хотів… я ж думав, що то він… Ваші макітри у воді такі схожі…
Малеча зареготала
Марусику нічого не лишалося, як теж засміятися А потім вони йшли додому й весело сміялися втрьох І ніхто з них не згадував про сварку, наче її й не було. Найвеселіше сміявся Журавель. Він підстрибував на ходу, захлинався, заливаючись радісним сміхом.
— До речі, а як там… жаб'яча лапка… чарівний талісман? — спитав раптом Марусик.
— О! Жаб'яча лапка! Будь здоров! — захоплено вигукнув Журавель.
— Ти хоч побажав що-небудь?
— Аякже!. Аякже!.. Побажав, звичайно! Аякже. І — справдилося! Справдилося! — Він лукаво усміхнувся
Хлопці перезирнулися і… враз зрозуміли, що саме побажав Журавель. Через те побажання вони і йдуть зараз разом, і сміються, і радіють, і… Хоча і без усякого талісмана вони б, звичайно, помирилися Але… І тут де не взявся Бровко. Кинувся до хлопців, метляючи хвостом і припадаючи до землі, наче хотів сказати: «Ех, який же я радий, що все гаразд, що ви помирилися! Який же я радий! І як же я вас, хлопці, люблю!»
І сонце, хоч усміхалося воно, дивлячись на наші Гарбузяни, завжди тільки вранці, а зараз вже було надвечір'я, не витримало і весело засміялося, виграючи іскристим промінням своїм на шибках вікон, на новеньких бляшаних покрівлях, на мереживних лініях електропередач, на садках, на левадах, на хвилях річки Голубеньки.
І на щасливих обличчях наших героїв
А вже тоді спокійно сховалося за крайнебо.
Отака незвичайна пригода сталася в наших Гарбузянах. Хоча, якщо добре подумати, що ж у ній надзвичайного?
Нічого надзвичайного в ній немає Нічогісінько Усі події цілком реальні, нічого неймовірного, а тим паче чарівного не відбулося. Звичайнісінький збіг обставин.
А втім… Якщо подумати ще раз, то… хто його зна…
Чесно кажучи, я дуже люблю надзвичайні події. Без них якось нудно жити на світі
Повість про те, як школярі побували в доісторичному часі і чим це закінчилося
Розділ І,
у якому йдеться про Лесика, про Жору, а також про першу подію
Лесик був фантазер
Коли, наприклад, він бачив на вулиці перехожого, в якого випиналися лопатки, уява якось сама собою домальовувала на тих лопатках срібні крила, з холош незнайомця вибухав вогонь, і реактивний перехожий злітав у небо, щоб там наздогнати авіалайнер, відчинити на льоту двері й зайти в салон, перелякавши пасажирів. Починалися карколомні пригоди з погонями, бійками й таємницями
Або коли Лесик дивився якийсь фільм і фільм закінчувався, то закінчувався він для всіх, але не для нього. Фільм крутився далі в його уяві.
Те саме було й з книжками Після прочитання герої продовжували жити й діяти у Лесиковій фантазії. Виникали все нові й нові їхні походеньки Причому сюжети різних книжок перехрещувалися Том Сойєр і Гекльберрі Фінн потрапляли у Ліліпутію, зустрічалися з капітаном Немо, з графом Монте-Крісто, разом із Гаврошем опинялися на барикадах революційного Парижа тощо.
Однокласники тільки очима кліпали.
Навіть староста Стьопа Чичибабін, який не дозволяв собі дивуватися, щоб не втрачати авторитету, і той хмикав:
— Хм!.. От вигадує!.. Ну й Мюнхгаузен!
Жора — цілковита Песикові протилежність.
Жора — абсолютний реаліст. Серйозний, поміркований. Недарма його прозвали Жора Комп'ютер. Він — відомий на всю школу юний технік, конструктор і винахідник Його діючі моделі різних машин і механізмів постійно експонуються на станції юних техніків, на різних конкурсах і виставках Жору торік навіть показували по телевізору
Лесик і Жора — друзі Живуть в одному будинку, на одній площадці. В школі сидять за однією партою
Але Жора ставиться до Лесика з дружньою поблажливістю, як ставляться старші до молодших Хоча, до речі, старший саме Лесик (щоправда, всього лише на півтора місяця). Та такий уже закон: серйозність і позитивність завжди старші за балакучість і легковажність
Коли Лесик починає фантазувати, Жора щоразу каже зі зверхньою усмішкою:
— Ну! Це несерйозно
Хоча ніколи не перебиває і слухає до кінця з цікавістю Час від часу Жора «впливає» на Лесика:
— Ну, що ти, чесне слово, як маленький У шостий клас уже ж перейшов… Зараз такий час. Комп'ютеризація суспільства… Вперше з'явився інструмент, що поліпшує не фізичні якості людини, а її розум, інтелект. Незабаром у кожного буде особистий мікропроцесор… А ти — як дитина Граєшся у різні фантазії.
Лесик якось не витримав:
— До речі, Монтень сказав, що ігри дітей — зовсім не ігри На них треба дивитися як на найзначніше, найглибокодумніше заняття цього віку
Жора дуже здивувався: