Час смертохристів. Міражі 2077
Шрифт:
Гайдук вилетів на острів Евіа у неділю, 4 липня, разом з Головним військовим отаманом, міністром оборони генерал-полковником Петром Івановичем Прядком, членами делегації, помічниками і експертами. Летіли гетьманським АН-270, в багажній частині якого, в контейнерах, обладнаних для перебування людей, переховувався підрозділ спецназу в складі п'ятнадцяти чоловік, призначений для участі в операції «Ахіллесова п'ята». Дві бойові «черепахи» вже перебували в районі селища Авлос, де була розташована резиденція української делегації. Туди ж доставили й контейнери («з їжею, водою і обладнанням
Сухе божественне тепло Еллади дихнуло на Гайдука та його супутників, коли виходили з літака. Трави, що оточували летовище, наповнювали повітря ароматами. Висока скеляста гора, підмальована блакитними і рожевими мармуровими тонами, здіймалася неподалік аеропорту. Дихалось легко, незважаючи на 45°С. Отримавши перепустки, більша частина делегації поїхала до авлонської резиденції, а Гайдук з Григорієм Невінчаним, Дімою Мочалкіним та начальником охорони Тенгізом взяли на летовищі відкритий електроджип — голубий, з символами GSO, що нагадував «вілліс» часів Другої Світової війни, й подалися до селища Еретрія, біля якого на березі моря був споруджений палац Глобальної Безпеки. На головну — VІРівську — магістраль їх не пустили, тому добиралися бічними шляхами.
Гайдук звернув увагу на організацію охорони в цій частині острова: на узбіччі головного шосе, прокладеного понад морем, щодесять метрів стояли жандарми об'єднаного командування ОГБ — у білих шоломах з кевлару й темно-сірих кулезахисних жилетах, тримаючи в руках важкі автомати М-32 з лазерним наведенням; над шосе висіли гелікоптери, в яких снайпери, звісивши ноги за борт, чатували на терористів — тобто на тих, хто не мав при собі спеціальних бейджів — перепусток, які випромінювали сигнали розпізнання «свій-чужий». Кожні чотири години коди сигналів автоматично змінювалися.
Гайдук зазначив, що система охорони виглядає показушною, а кевларові каски, бронежилета й малоефективні автомати М-32 давно застаріли: спецгрупи ВІРУ були озброєні набагато краще. Разом з тим він з полегшенням подумав, що при такій показушній активності охорони на західному березі острова набагато легше буде проводити операцію «Ахіллесова п'ята» зі східного берега, де розташувалася українська делегація.
Через вісім кілометрів після Еретрії прибульці з Києва побачили на узгір'ї сліпучо-білий палац незвичайної архітектури: будівля нагадувала гігантську морську мушлю з білого і рожевого мармуру, оточену чотирма білосніжними вежами — наче фрагментами старовинних православних грецьких храмів з темно-синіми й багряно-червоними банями. Вежі — як чотири азимути на емблемі ОГБ.
У секретаріаті саміту панувала нервова атмосфера — метушилися молоді дипломати з кам'яними обличчями VBP (very busy persons), дівчата-секретарки бігали з одного кінця зали до іншого (вони були в грецьких хітонах і прикрашали середовище, сповнене похмурими панами у чорних сюртуках і генералами у синіх, чорних, зелених і жовтих мундирах) . Гайдук і його супутники озиралися на темноволосих дівчат, коли до них підійшов, дружньо посміхаючись, білявий американець і привітався. Це був помічник Марти Джеферсон, яку три дні тому президент Конфедерації Ширлі Ван Лі призначила радником з національної
— Ви мене не пам'ятаєте? — широко всміхався помічник Марти. — Це я супроводжував вас у лімузині... пам'ятаєте? Як ми їхали до Канади... Місіс Джеферсон чекає на вас. Прошу за мною.
Вони пройшли до сусідньої зали, поділеної на ряд кабінок, де відбувалися двосторонні зустрічі делегацій.
Залишивши Невінчаного і Мочалкіна в залі, Гайдук ступив до кабінки, схожої на пересувний трейлер для кіноакторів. Там його очікувала Марта Джеферсон — здавалось, що вона ще більш схудла і змарніла за той час, що не бачились, але чорні очі її — п'яні вишні — блищали так само молодо, як і у Вашінгтоні, смішних сивих кісок не було видно.
Коли Гайдук зачинив за собою двері, Марта підійшла до нього і двічі поцілувала, подивившись йому у вічі. Він знав, яким буде перше запитання, але мовчав. Вони сіли за стіл переговорів, Марта поклала руки на прохолодну алюмінієву поверхню столу. Руки були набагато старіші, ніж її очі.
— Де Божена? — спитала Марта.
— Вона не приїхала.
— Ви її залишили в резиденції? — не зрозуміла Марта.
— Ні. Вона залишилась у Києві.
— У Києві? — перепитала Марта, нервово ворушачи пальцями, наче піаніст, що розминається перед концертом. — Вона що — захворіла? Що сталося? Вона мені нічого не казала.
Гайдук мовчав.
— Тільки скажіть мені правду, — жалібно попросила Марта Джеферсон. — Адже ми домовилися, ви обіцяли...
— Я кохаю Божену, — твердо сказав Гайдук, наче хтось із ним сперечався.
Марта Джеферсон поглянула на нього як на божевільного.
— Я її кохаю. І вона мене. Вона вирішила залишитися в Києві.
— Ми ж домовлялися, — пальці Марти креслили механічні кола на сріблястій поверхні столу. — Як же так... В мене нікого, крім неї, немає. Зрозумійте це... Вона хотіла вирватись з України,ублагала мене допомогти. А тепер...
Гайдук не витримав і поклав важку долоню на тоненькі Мартині пальці.
— Пробачте, що не попередив. Я її не затримував. Навпаки — умовляв поїхати зі мною. Така оказія... Але, чесно кажучи, я радий, що вона залишилась.
Марта забрала руки зі столу і, наче цієї розмови не було, перекресливши щось у собі, сухо і відчужено сказала:
— Від імені президента Конфедерації місіс Ширлі Ван Лі хочу передати вам узгоджені попередньо пропозиції ОГБ до керівництва України.
Вона передала йому memory stick — маленький носій інформації, на блакитному корпусі якого золотом виблискувала емблема Організації Глобальної Безпеки.
— Пані президент призначає вам зустріч післязавтра, о п'ятій пополудні на півгодини. О шостій вона відлітає до Вашінгтона. Вона сподівається, що ви вивчите документ й зможете дати якщо не остаточну відповідь, то хоча б висловитесь з приводу прийнятності чи неприйнятності цих пропозицій. Але час вимагає швидких рішень.
— Як ви розумієте, я не маю повноважень приймати рішення. Але обіцяю, що якнайшвидше ознайомлю керівництво України з пропозиціями ОГБ, — Гайдук відчув, що говорить не своїм, а чужим, механічним голосом.