Час смертохристів. Міражі 2077
Шрифт:
— Ти питаєш, що сталося? А те, що перекрили кордон між Україною і ОГБ, мої автопоїзди стоять. І я несу шалені збитки за кожну добу простою. А ти слухаєш цю «галушку» шитову і заводишся з Америкою? З нормальними людьми, які дають тобі гроші? Йоцем-фіц, Наполеон бронетанкових військ шитовий.
— Рафо, Рафо, побійся бога, — благально мовив гетьман.
— Я бога боюся. Свого Бога. А ти хочеш, щоб завтра відключилися всі комп'ютери, і ти пролетиш зі своєю «черепахою», як фанера над Парижем, і зникнеш з усіх радарів...
— Це не «галушка», — нарешті наважився видати таємницю гетьман.
—
— Ні. Сірий Князь. Це його наказ.
Фрідман змовк, перетравлюючи це повідомлення. Нарешті він перервав мовчання:
— Це помилка. Треба його переконати...
— Він розлютився на Гайдука. Той щось накоїв у Греції. Перерізав йому Ахіллову п'яту.
— Мені плювати на Гайдука. Так йому і треба. Він зрадник, — карбував слова Фрідман. — Але кордон треба відкрити, з Ширлі Ван Лі треба дружити.
Після цієї розмови гетьман передумав кликати Никифора Саливона і знову заглибився у лист президентші. Невдовзі пролунав новий сигнал каналу №1, яким мали право користуватися члени Ареопагу, Клинкевич і, звичайно Князь. Тепер гетьман був обережний:
— Слухаю вас уважно.
Почув низький, сексуально звабливий голос Індіри Голембієвської.
— Що у вас за бардак у Києві, пане гетьмане? (Колись, у кращі часи, вона звала його «Кузею»). Я застрягла у Варшаві, кордон закритий. Літак не випускають. Мені що, створювати тут уряд в екзилі? Ви що, хочете, щоб завтра Чорна Орда стояла на Батиєвій горі? Показилися, чи що?
— Інді, — ніжно, як у давні часи, сказав гетьман . — Дірочко, не нагнітай... Все буде добре. Я зараз працюю над цим. Передавай полякам братерський привіт. Цілую.
Він поклав трубку, цілком задоволений своїм дипломатичним хистом, і одразу ж покликав до себе Клинкевича і Мережка. Страх і огида підповзли до горла гетьмана, коли побачив випещені пальці Вітольда Ярополковича з перламутровим манікюром і згадав, як Клинкевич рвав погони з Гайдукового френча. Мережко чомусь не поліз цілуватися, не став засмоктувати гетьманові губи, як робив це зазвичай.
— Читайте, — гетьман передав їм текст послання Ширлі Мак Доул (Ван Лі). «Як швидко вона відхрестилася від свого жовтопузого», — подумав з гіркотою, наче йому шкода стало Ендрю Ван Лі, тіло якого з переламаними шийними хребцями упокоїлося на китайському цвинтарі у Ванкувері, звідки походив п'ятий президент Конфедерації.
— Це звичайнісінький шантаж, — зневажливо відсунув послання Клинкевич. — Через два дні вони забудуть про всі погрози. Не піддавайтеся, батьку. Ці гнилі демократії поважають тільки силу. В них немає лідерів такого масштабу як ви, батьку. І кордон відкриють, і кредити дадуть, і посольство розблокують. Вчіться, батьку, в Гітлера, Сталіна і Кара-хана — їхній твердості й послідовності.
— Я чув, що Кара-хан помирає, — сказав гетьман.
Клинкевич щиро обурився:
— Брехня, батьку. Вчора Чингіз-Сарай оголосив, що тільки-но завагітніла тридцять восьма дружина Кара-хана.
Уявляєте, яка в нього апаратура? Це буде вже сто сорок восьма дитина!
Мережко був обережніший:
— Цього не можна ігнорувати, — передав він послання гетьману. — Треба йти на поступки в дрібницях. І залишатися твердими в стратегічних речах.
— Яка бомба? — занепокоївся гетьман.
— Інформаційна. А ми не знаємо, що в ній закладено. Тому з Гайдуком треба грати більш тонку гру. Забрати цих м'ясників. Пообіцяти Гайдуку щось позитивне взамін за його співпрацю з нами...
— Може, ти і правий, — гетьман задумливо погладив бронзову лисину Черчілля, подумавши, що цьому рудому англійському лорду було набагато простіше керувати країною, бо ніякій король чи князь не стояли над ним і не заважали приймати ключові рішення.
— І ще одне, Ваша Ясновельможність, — докінчував свою думку Мережко. — Гайдук тепер у нас в руках, він не становить для вас ніякої загрози. Ми його скомпрометуємо по повній програмі і знищимо, коли захочемо. Але тільки він може відкрити, хто підклав вам таку свиню — уклав союз з Сапатерро, пішов на постачання зброї. Ми що — Росія? Чого ми ліземо в Америку? Нам своїх проблем не вистачає?
— Не треба так, — невдоволено ворухнувся Клинкевич. — Це не доведено. Може, це провокація америкосів? Щоб нас залякати?
Мережко підвівся.
— Дозвольте йти, Ваша Ясновельможність?
— Ідіть, — дозволив гетьман. — Інформуйте мене по Гайдуку.
— Слухаюсь.
Провівши поглядом директора ДерВару, гетьман глянув з докором на Клинкевича.
— А він має рацію. Підставили ви мене, бляді. А тепер сиди у цьому гівні, — він роздратовано відкинув послання Ширлі Ван Лі. — Що дав обшук квартири Гайдука? Чи знайдено докази його участі в підготовці перевороту?
— Квартира чиста. Але Прядко дав покази...
— Прядко, Прядко, — сумно зітхнув гетьман. — Він прекрасний генерал, але страшний боягуз. Блискуче планував операції, але коли наближався час наступу, в нього починався пронос. Це називалося «синдром Прядка».
Він засміявся, зрадівши зустрічі зі старими спогадами, і наказав Клинкевичу негайно викликати Крейду.
70.
13 липня 2077
10.00 Київського часу
Таємно
Її Високоповажності
Президенту Конфедерації Держав Північної Америки Добродійці Ширлі МакДоул (Ван Лі)
Шановна пані Президент!
З великою увагою і розумінням у державних колах України було зустрінуто Ваше останнє послання, яке сприймається нами як вираз дружніх почуттів до України, як стремління зміцнити стратегічне партнерство між нашими країнами.
Насамперед, хочу розвіяти певне непорозуміння щодо так званої «раптовоїзміни курсу України на 180 градусів». Наважусь Вас запевнити, що ніякої зміни курсу не сталося,