Час великої гри. Фантоми 2079 року
Шрифт:
Треба зазначити, що громадяни України–Руси, втомлені безпринципною, брудною політичною боротьбою в ім'я влади, в основному підтримали заходи КОПОР Особливо позитивно вони зустріли скасування посади президента держави, оскільки багатостраждальна історія України–Руси засвідчила, що концентрація влади в одних руках є архаїчним пережитком феодалізму несе небезпеку захоплення влади кримінальними елементами, психічно хворими особами, схильними до садизму кривавої помсти та тиранії.
Нам непросто було піти на обмеження демократії, контроль над ЗМІ, заборону політичних партій. Але перед нами стояло питання — чи Україна–Русь і надалі, попри всі проблеми, існуватиме в кордонах, визнаних міжнародним співтовариством ще в 1991 році, чи розпадеться на дрібні, слабкі фрагменти, які будуть знищені в ході Великої Гри. Члени КОПОР, серед яких були українці, росіяни, поляки, татари, євреї та представники інших національностей, дійшли спільного висновку що Україна–Русь в нас одна, єдина — від Луганська до Ужгорода, від Чернігова до Одеси. Всі, хто населяє цю територію, — українська політична нація, громадяни держави, яку хочемо бачити вільною, багатою і щасливою. Ми — європейська нація, європейська держава з власними геополітичними інтересами і власною долею.
Ми були сповнені рішучості не допустити розгулу агресивного етнонаціоналізму та войовничого шовінізму і сепаратизму вивищення одних національних чи соціальних груп за рахунок інших. Найбільшими злочинами XX століття, що принесли незчисленні страждання українському народові, члени КОПОР вважали комунізм і нацизм, включаючи червону і чорну українофобію.
Ми поділяли погляди великого українського державотворця, поляка за походженням, В. Липинського, який казав: «поняття Нації ототожнюється з поняттям Держави. Нація для нас — це всі мешканці даної Землі і всі громадяни даної держави, а не «пролетаріат» і не мова, віра, племена… ми хочемо Української Держави, обіймаючої всі класи, мови, віри і племена Української Землі».
Такими були, є і будуть принципові погляди військового керівництва на проблеми державотворення. Ми були переконані, що заборона політичних партій, заборона руйнівної, агресивної політичної пропаганди — цієї зброї ненависті — благодійно вплине на суспільство, яке потребує спокою, мирної творчої праці.
Будуючи державність України–Руси, ми виходили з того, що центральний уряд у Києві не повинен — або повинен мінімально — втручатися в справи бізнесу й повсякденного життя громадян; центри прийняття більшості важливих для громадян соціальних рішень формуються в органах місцевого самоврядування, в земельних органах влади.
Сказане має, на мій погляд, велике значення для розуміння того, яку державу збирався будувати і захищати КОПОР. Читачам може здатися дивним, але професійні військові, готуючись до війни, відчуваючи брак часу вирішуючи безліч мобілізаційно–оборонних справ, вели також багатогодинні дискусії щодо державного устрою і форм політичного життя в майбутньому.
Ми вірили, що після Великої Темряви в історії людства, в історії України–Руси починається якісно новий період: нам дуже хотілось, щоб це був період відмови від цинічної брехні, від подвійних стандартів і демагогії політичних смертохристів; сподівалися, що надходить новий час повернення до моралі, до віри, до правди.
Неоціненну роль у заспокоєнні суспільства відіграла Національна комісія з примирення (National Reconciliation's Commission), яку очолив видатний релігійний діяч митрополит Ізидор. Гаслом цієї комісії було «Єднання замість ненависті». Ізидор, зібравши в Софійському соборі ієрархів ворогуючих церков, очільників земель України–Руси, непримиренних політиків і сповнених взаємної ненависті публіцистів, став перед ними на коліна й проголосив: «Пробачте нам наші злочини і гріхи, й ми пробачаємо ваші. Нехай назавжди зникне у Великій Темряві ненависть, що роз'єднувала нас».
На таких засадах — ясних, чистих і, можливо, ідеалістичних — ми намагалися побудувати режим військової влади; таку віру сповідувала група офіцерів, що прийшла до влади в червні 2079 року Це була достатньо ліберальна модель встановлення необхідної дисципліни в суспільстві в поєднанні з м'якими методами впливу — насамперед шляхом переконування опонентів. Ми вірили, що така стратегія виживання дасть позитивний результат.
Однак треба чесно визнати, що життя кидало нам виклики, характерні для часу хаосу злиднів, озлоблення й розпачу мільйонів людей. Зростання злочинності, захворюваності, наркоманії (справа так званих слизовиків), зневіри в державу та її Збройні Сили спонукало військове керівництво до жорстких заходів. Усього в період 2079 — 2081 років військові трибунали засудили до страти на шибеницях чи до розстрілу 5179 злочинців — учасників кримінальних банд, групускул комуно–анархістів, членів олігархічних приватних військових формувань, агентів ворожих держав, корупціонерів. Наводячи в країні лад, військовий режим рішуче виступив проти судів Лінча, самосудів, зловживання владою, виявів анархії.
Мрія офіцерів–ідеалістів про червневу революцію жоржин, революцію в «білих рукавичках» виявилася нездійсненною. На жаль, і в роботі трибуналів та особливих відділів були зафіксовані прикрі помилки, надужиття владою, навіть злочини.
Так, визнана неадекватною страта на шибениці відомого циркового блазня Арлекіна, який запропонував поділити державу по лінії Дніпра. Вивчивши цю та інші прикрі помилки, Вищий військовий трибунал викрив низку невмотивованих жорстокостей та інших злочинів. Голова київського трибуналу М. Мармиза був розстріляний.
Хочу детальніше висвітлити операцію «Стратегічний параліч», у розробці та реалізації якої видатну роль відіграли генерал–полковник (тоді бригадний генерал), міністр оборони, Герой України І. Палій, голова Ради менеджерів, президент компанії «ВК», Герой України В. Шморгун, перший віце–голова Ради менеджерів, куратор оборонної промисловості, голова концерну «Чорнобиль-30», Герой України М. Малахов.
Було визначено такі засади проведення операції «СТРАП»:
— це мала бути асиметрична бойова операція нового типу війни — неконтактної — з використанням найсучасніших високотехнологічних видів зброї;
— результатом операції мала стати повна перемога при мінімальній кількості людських жертв як з нашого боку так і з боку ворога;
— операція повинна була увінчатися вагомим, позитивним для України–Руси геополітичним результатом.
На засіданні військового штабу на початку червня 2079 року було вирішено завдати превентивного удару який давав нам шанс на перемогу в умовах значної переваги противника в живій силі і кількості конвенціональних озброєнь (літаки, танки, артилерія, міномети, ракетні комплекси). Це рішення, можливо, сумнівне з морального боку було абсолютно необхідним з військового погляду.
Ми застосували такі види зброї:
1. Корпус кібервоїнів (хакерів), до складу якого включено бригаду індійських хакерів, з участю резидентів військової розвідки в 53 країнах організував масовану DDoS–атаку на мережі противника, прорвавши його захист і вивівши з ладу чим довів повну перевагу українсько–індійських програмістів. Нашою перевагою стало своєчасне відключення від зовнішнього світу й переведення в автономний режим більшості комп'ютерних мереж України–Руси, що захистило їх від контратаки ворога.