Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Білява Кара йшла за ним у кабінет, тримаючись за три кроки позаду, як він наказав. Тепер вона завжди носила червону шкіру, тому що йому це подобалося.
Це нагадувало йому про криваво-червону липку розпусту, яка скоро досягне свого апогею.
Він подивився на неї через плече. Він знав, що вона залишилася тільки заради того, щоб бути близько Келен. Це його не хвилювало. Головне, що вона залишилася: Магістру Ралу покладається ескорт з Морд-Сіт.
А він тепер був Магістр Рал, як і обіцяли йому ефірні голоси. Тільки він володів мудрістю, щоб чути
Він стояв над іншими — і не без причин. Він був вище інших — людина, наділена надприродним розумінням, надприродною інтуїцією і мораллю, яка недоступна цим огидним жінкам, які шукають вульгарних задоволень.
Почуття власної величі п'янило його.
Коли він увійшов, Келен підняла голову. Обличчя її виражало спустошеність, хоча вона думала, що воно не виражає нічого. Але для нього цей щит був прозорий. Заглибившись в деталі її чарівного личка, він міг розрізнити бурхливий потік почуттів, які вона намагалася приховувати.
Він бачив, як вона дивиться на нього. Ці погляди були йому знайомі. Він знав: вона хоче його. Вона по ньому голодує. Їй потрібно, щоб він подарував їй насолоду.
А те, що вона намагається це заперечувати, тільки ще більше її збуджує.
Відраза, яку вона намагається виказати, ховаючи свій голод під грубими словами, говорить лише про глибину її пристрасті.
І коли вона нарешті визнає її, він в останній раз дасть їй те, чого вона хоче. Тоді він почує її крики.
Генерал Керсон, який теж був у кімнаті, вклонився:
— Доброго ранку, Магістр Рал.
— Що таке? — Невдоволено запитав він. Він не любив, коли солдати йшли до Келен, минаючи Магістра Рала.
— Всього лише ранкові рапорти, Дрефан, — сказала Келен своїм звичайним рівним тоном.
— Чому не поставили до відома мене? Всі рапорти повинні надходити спочатку до Магістра Рала.
Генерал Керсон крадькома глянув на Келен і вклонився знову:
— Як побажаєте. Магістр Рал. Я просто подумав…
— Думаю я. Ви воюєте. — Генерал прокашлявся.
— Так, Магістр Рал.
— Так що там, в цих ранкових рапортах? — Генерал знову подивився на Келен.
Дрефан побачив, як вона злегка кивнула. Як ніби генералу потрібен був дозвіл дружини Магістра Рала, щоб почати говорити. Дрефан, як завжди, зробив вигляд, що нічого не помітив. Він насолоджувався її іграми. Це його забавляло.
— Ну, Магістр Рал, чума майже скінчилася.
— Будьте ласкаві роз'яснити ваше «майже». Мене, як цілителя, не влаштовує невизначеність.
— Минулого тижня кількість смертних випадків різко впала, і вчора було зареєстровано всього лише три. Майже всі, хто захворів, коли Магістр… — Він поправився:
— … Коли Річард пішов, одужали. Незалежно від того, що зробив Річард…
— Мій брат помер, ось що він зробив. Я цілитель. Я поклав край епідемії.
Келен втратила спокій. Обличчя її стало гнівним. Він уявив собі, як добре буде на ньому відбиватися біль чи жах. Скоро він це побачить.
— Річард увійшов до Храму Вітрів. Він пожертвував собою, щоб врятувати всіх. Він покінчив з чумою. Один. Річард! Не ти, Дрефан, Річард!
Дрефан недбало клацнув пальцями.
— Дурниця. Що Річард знає про зцілення? Я цілитель. Я — Магістр Рал, який врятував своїх підданих від епідемії. — Дрефан повернувся до генерала. — І вам краще простежити, щоб кожен про це знав. Келен знову злегка кивнула генералу.
— Слухаю, Магістр Рал, — сказав він. — Я особисто простежу, щоб кожен знав — Магістр Рал зупинив чуму.
Дрефан прикинувся, що не помітив і цього виверту. У нього є більш важливі справи.
Що ще ви хотіли мені повідомити, генерал? Здається, деякі з наших загонів… пропали. Пропали? Як загони можуть пропасти? Нехай їх знайдуть. Ми повинні битися з Імперським Орденом. Я не хочу, щоб Д'харіанська імперія капітулювала перед Імперським Орденом, через те, що мої офіцери не в змозі підтримувати дисципліну!
— Слухаю, Магістр Рал. Я вже розіслав розвідників.
— Це узи, Дрефан, — сказала Келен. — Д'харіанци не відчувають з тобою уз.
Армія розбрідається, тому що немає вождя. Солдати не знають, що робити. Вони позбулися Магістра Рала.
Він ударив її. Звук ляпаса голосно прозвучав в кімнаті.
— Встань! — Він почекав, поки вона підніметься на ноги. — Я не потерплю зухвалостей від моєї дружини! Ти зрозуміла?
Келен здавила пальцями перенісся, намагаючись зупинити кров. Темно-червоний струмочок побіг по її губах і по підборіддю. Від цього видовища Дрефан ледь не задихнувся. Мати-сповідниця в крові від його удару. Він палко бажав побачити кров усюди на ній і почути її крики.
Але він міг почекати, поки вона не попросить цього. Як Надін. Він насолоджувався збоченою пристрастю Надін. Він смакував її здивування, її жах, її агонію, перш ніж скинув її зі схилу ще живою, щоб вона могла подумати про свій мерзенний характер, поки летіла. Це вгамує його голод — поки що.
Він міг почекати, поки бажання знову не прокинеться в Матері-сповідниці, як це було в першу ніч. Річард, повинно бути, був в жаху, виявивши, як сильно насправді вона хотіла його брата, побачивши, що жінка, яку він любив, настільки ж нечиста, як і будь-яка повія. Бідний, невинний, дурний Річард. Він навіть не оглянувся на неї, йдучи. Він обійняв її.
— Прости. Я не хотів робити тобі боляче. Пробач мене, будь ласка. Просто ця звістка вибила мене з колії. Нам потрібна боєздатна армія…
Келен вивернулася з його обіймів.
— Я розумію.
Вона брехала погано. Краєм ока він помітив Морд-Сіт. Якщо вона спробує його вдарити, він заріже її. Якщо ні, він ще деякий час дозволить їй жити.
Келен застережливо підняла руку. Кара з великим небажанням відійшла до стіни.
— Генерал Керсон, — сказав Дрефан, — в армії повинна бути дисципліна. Коли ви знайдете ці загони дезертирів, їх офіцерів треба стратити.