Чорні Журавлі Всесвіту
Шрифт:
Їм здавалося, що минуло дуже багато часу, доки машина дзвінком повідомила, що роботу закінчено. Калве пробіг очима стрічку і передав Раїну. Астронавігатор прочитав, пожував губами. Подумав. Сказав:
— Орбіта нестабільна. Під час гальмування втрачено швидкість… — У перекладі на загальнолюдську мову це означає, що ракета під час гальмування втратила хід настільки, що швидкість стала меншою за колову, і тепер, правда, повільно, по пологій спіралі, але корабель все ж падав на Марс.
Це нікого особливо не засмутило — вони могли ввімкнути двигуни і знову розвинути потрібну швидкість.
Продзвеніло. Калве натиснув клавішу — машина, стрекочучи, викинула із друкуючого пристрою короткий шматок стрічки. Калве, здавалося, чекав, але індикатори разом згасли: апарат вимкнувся.
Калве підняв брови, нерішуче потяг стрічку до себе. Прочитав. Брови подалися ще вище. Прочитав ще раз. Повернувся до товаришів — на обличчі його, здавалося, лишились тільки очі.
— За даними розрахунку, — сказав він поволі, — в цих обставинах ми… як це? Ми не можемо вийти на задану орбіту, якщо хочемо зберегти запас пального для посадки… Перевитрата пального. Із баків останнього ступеня — так тут сказано… Ми падаємо на Марс.
3
Важке мовчання панувало в рубці; звичне гудіння приладів, як усім раптом здалося, стало загрозливо гучне.
Калве сидів, опустивши руки, — через відсутність ваги вони незграбно висіли в повітрі. Решта хто сидів, хто стояв, відхилившись, схопившись за що попало. Шматок паперової стрічки, підхоплений слабким вітерцем від схованих у стінах вентиляторів, повільно кружляв під стелею, аж поки прилип міцно до решітки генератора. Тоді Сенцов, який уважно (немовби це й було зараз найголовніше) стежив за його польотом, сказав:
— А чому хаос? Всім бути на місцях…
…Спочатку ніхто з них не повірив у те, що сталося, хоч у кожного тьохнуло серце. Сенцов навіть почав було з досадою: “Ну, дорогий товаришу, й загнув же ти!..” Калве, знизавши плечима, відповів: “Так є”. І Сенцова переконали навіть не слова його, а надто спокійний тон. Тоді всі замовкли надовго…
Тепер вони розсілись по кріслах, і Сенцов сказав:
— Що ж, посумували — досить.
— Власне кажучи, — мовив Калве, — я не зовсім розумію… Обчислювач, звичайно, краще знає… Але яке значення має, де саме пальне — в останньому чи основному ступені? Чому ми не можемо ввімкнути двигуни?
Азаров знизав плечима, висловлюючи цим своє мовчазне презирство з приводу незнання найелементарніших технічних істин. Коробов спокійно відповів:
— Як ти знаєш, ракета наша нині складається з двох ступенів. В основному, задньому ступені — тільки пальне і ходовий двигун. А гальмуватись ми можемо лише за допомогою двигунів, сопла яких обернені вперед. Вони містяться в цьому ось, останньому ступені ракети, де ми сидимо.
— Ну то й що? — запитав Калве.
— А те, що витрату пального останнього ступеня на цьому етапі польоту не було передбачено. А ми його витратили, і загальний запас став менший за розрахунковий.
— Решта мені зрозуміло, — відказав Калве. — Обчислювач не спрацював саме тому, що запас пального нижчий за норму. Він не блокував двигунів, доки ракеті загрожувала смертельна небезпека, але тепер… О, це дуже досконалий пристрій.
— Так, — сказав Азаров. — Але тепер вирішувати мусить уже не пристрій, а ми. Хоч ми від цього й відвикли, здається…
— Дурниці! — вигукнув Сенцов. — Але вирішувати треба швидко.
— Оголошується конкурс на кращу раціоналізаторську пропозицію, — серйозно сказав Коробов. — Премія — екскурсія за маршрутом Марс—Земля….
Ніхто не підтримав жарту. Сенцов повторив:
— Вирішувати треба швидко й грунтовно. Надто дорого коштує країні наш політ…
Але так просто, нашвидкуруч, нічого на думку не спадало, окрім міркувань найфантастичніших. Врешті Раїн сказав:
— Еге, так ми далеко не заїдемо… не далі Марса. Слово за Калве. Нехай порадиться з обчислювачем…
Калве із сумнівом похитав головою, але очі його заблищали від задоволення. Він підійшов до програмного пристрою; кілька секунд, роздумуючи, ласкаво погладжував його матовий кожух… Машина не відповідала довго — за фасадом обчислювача, судячи з божевільного танцю вогників, йшла напружена робота. Нарешті Калве одержав відповідь, пробіг її очима і простяг Сенцову.
Той хвилин п’ять вивчав стрічку. Усі напружено стежили за його обличчям, майже фізично відчуваючи, як корабель усе наближається і наближається до поверхні Марса. Та ось Сенцов підвів очі. Сказав:
— Ну, ось так-то… не мудруючи довго. Вихід цілком розумний. Оскільки кількість пального, яка нам потрібна, залежить від маси корабля і дозаправитися ми не можемо, — лишається тільки одне, що машина й пропонує: зменшити масу…
Пілоти перезирнулися. Щоб так вирішити, не треба мати електронну логіку, і все ж до цього ніхто з них не додумався. Це пояснювалось просто: кожен із них сприймав ракету, як живий організм, з якого не можна відняти будь-яку, хай навіть найменшу, частину без того, щоб не порушити точної й злагодженої роботи всіх органів. Для машини ж корабель був усього тільки комплексом деталей — важливих і менше необхідних.
Людям ця пропозиція у першу мить здавалася такою ж безглуздою, як коли б хтось із них запропонував бігунові, щоб збільшити швидкість, — відтяти руку, або шлунок, чи печінку. Та аналогія була тільки зовнішня, і машина нагадала їм про це.
— Що ж, — сказав Коробов, — це вихід. Треба лишень обміркувати, без чого ми можемо обійтися.
— І як це здійснити технічно, — додав Азаров. — Адже треба виходити в простір…
Почали підраховувати. Тільки Раїн не брав участі в роботі — він надів навушники довідника і щось обчислював на паперовому аркушику, зрідка поглядаючи на хронометр.
Втішного було мало. Якщо навіть пожертвувати акумуляторним резервом (вісімсот кілограмів), резервом води (півтори тонни), деякими приладами (про це говорили напівголосно, щоб не почув Раїн), то виходило всього дві з половиною тонни, а треба було скинути набагато більше.
Пілоти зажурились. Раїн продовжував щось вираховувати, підводячи зрідка очі до стелі.
Потім усі три пілоти разом глянули один на одного, одночасно відкрили уста, наче хотіли щось сказати, і так само разом закрили. Тоді Сенцов, засміявшись, сказав Азарову: