Чорна Брама
Шрифт:
Мерфі не поспішав з відповіддю. Він налив у бокал віскі, розвів на цей раз содовою, ковтнув і, роздивляючись Лермана довгим оцінюючим поглядом, сказав:
— Наші шляхи в житті схрещувалися не раз: я уявляв вас, докторе Лерман, асом розвідки, найкращим учнем Канаріса. Тепер бачу, що помилився. Ви доброчесна і сентиментальна Гретхен! Є один бог на землі — міфічний син Зевса, його предок, — Мерфі фамільярно дав щигля по носу бронзового Гермеса: — Цього бога звуть Бізнес! Угода «ІГ Фарбеніндустрі» і «Стандарт-ойл» була новими скрижлями апостолів цього бога! Американські літаки
Пригладжуючи тонкими, випещеними пальцями підборіддя, Лерман насилу вичавив щось на зразок усмішки:
— Те, що ви кажете, Мерфі, цинічно!
— Я цього не таю, докторе. Я цинік, веселий цинік! І, якщо казати правду, а ми з вами, пригадуєте, домовилися грати за «гамбурзьким рахунком», ви теж, Лерман, цинік! Так, так, цинік, — повторив він. — Ви думаєте, я не знаю, що ми оплачуємо спорядження і закидання агентури, яка займається розвідкою насамперед для вас? Ми одержуємо відомості з других рук, їм гріш ціна, а платимо вам великі гроші. Ну гаразд, змінимо пластинку. Давайте Еліту вашого інституту! — несподівано закінчив Мерфі.
Доктор Лерман увімкнув прилад. Поки нагрівався кінескоп, Мерфі налив чарку віскі.
На екрані з'явився інтер'єр великої кімнати із шведською гімнастичною стінкою. Мускулистий, пропорціональної будови чоловік, підтягуючись на руках, піднімався по стійці.
— Лемо, спустіться вниз і станьте до нас обличчям! — розпорядився доктор.
Контрольна лампочка мікрофона погасла.
Мружачись під сліпучого світла, на них дивився з екрани той, кого доктор назвав Лемо. Це був чоловік років тридцяти, його обличчя, бронзове під загару, здавалося мужнім і по-своєму гарним — різко окреслені вилиці, високий лоб, кучеряве темне волосся, світло-карі очі, прямий ніс, повні губи.
Знову спалахнула контрольна лампочка мікрофона.
— Лемо, ви готові до виконання операції? — по-німецьки запитав Мерфі.
— Так, я готовий, — відповів Лемо.
Звук його голосу, посилений динаміком, прозвучав голосніше, ніж належало.
— Ви знаєте район операції?
— У цьому районі я знаю кожну сопку, кожну бухту…
— Для вирішення другого, — головного завдання операції найвідповідальнішим є вербовка. Ви вірите тій людині? — спитав Мерфі.
— Вірю, — твердо відповів Лемо.
— А чому саме ви так вірите їй?
— Я знаю цю людину, як самого себе, — Лемо всміхнувся.
— Але минуло багато років…
— У цьому краї, — перебив його Лемо, — людина лишається тим, ким вона є. Сильні люди не міняють своїх переконань.
Вимкнувши мікрофон, Мерфі сказав:
— Пуста крилата фраза! Він сам зрадив свої переконання.
— Романтична підкладка. Всі росіяни в тій чи іншій мірі романтики! — зауважив Лерман.
— Зрадивши один раз, він зрадить і вдруге. Кінескоп можете вимкнути.
Екран погас, і яскрава точка, спалахнувши, впала, наче метеорит.
— Вам сподобався Лемо? — запитав доктор.
— Як новенький долар! Де ви його знайшли?
— У таборі переміщених осіб. Вас цікавлять подробиці?
— Я хочу знати, за що ми платимо гроші.
— Всупереч старому завіту цього Адама створили з ребра Єви…
— Чи не можна без старозавітних притч?
— Чи знайоме вам ім'я Марти Плішек?
— Уперше чую.
— Ви не читаєте «Гамбурзького листка» кримінальної хроніки? Марта Плішек має в порту репутацію фатальної жінки. Ми давно зацікавились цим хлопцем і націлили на нього Марту. Жінка зажадала комфорту, і хлопець запустив руку в шкатулку з цінностями вдови райхскомісара Рамке. Ми витягли його з тюрми. Деякий час хлопець опирався, але довідавшись, що Марта працює в нас, погодився. Ця жінка крутить ним як хоче. Він вимагає, щоб ми перевели гроші на її рахунок.
— Добре, що він має надію повернутись у Гамбург. — Мерфі подивився на годинник і пригадав: — Так, — треба з комплекту викинути контрабанду. В цьому теж проявляється ваш консерватизм. Росіяни вже давно випускають мільйони годинників на рік.
— Я з вами згоден. Але що можна дати замість годинників? — запитав Лерман.
— Гроші. Візьміть до уваги: не фальшиві, а справжнісінькі радянські гроші. Завтра ви відправите Лемо до Норвегії. Літак відходить о дев'ятій тридцять. Острів Варде, місто Нурвоген, готель «Фрам». Ось паспорт на ім'я Хугго Свенсона. Пароль явки той самий.
КАПРОНОВА СІТКА
Порт Георгій оточували круті сопки. Гранітні валуни нависли над бухтою. Скелі, порослі мохом і морошкою, влітку здавалися зеленими, восени — чорними.
Прямо напроти входу в бухту високо зводилися сходи, щось із півсотні крутих та слизьких сходинок. Вони воли до вузької ущелини між сопками, де тісними й нерівними рядами тулилися селищні будинки.
Взагалі будинки тут споруджувалися скрізь, де була хоч найменша для цього можливість. Але коли задумав будуватися капітан «Вайгача», такої можливості вже не було. Вергун прямо таки вгризався в скелю, приліпивши своє ластів'яче гніздо високо на західному схилі сопки.
У великій, просторій кімнаті в будинку Вергуна святкували «відчальну». Вранці «Вайгач» відпливав у морс. «Відчальна» — давній поморський звичай; тепер він уже втратив первісне значення. Колись помори виходили в суворе Баренцове море на вутлій посудині з косим парусом, багато з них не поверталися назад, і «відчальна» була не лише святом риболовецької мужності, а й своєрідним прощанням. Тепер вони йшли на промисли на чудовому дизельному судні, стійкому, здатному витримати і шквальний вітер, і велику океанську хвилю.