Чорна Брама
Шрифт:
З висновком експертів капітан негайно виїхав до Мурманська й звернувся по консультацію до геологів. Він просив повідомити, в якій частині Кольського півострова є олівінові й піроксенові породи з таким самим процентом міді і нікелю.
Того ж дня геологи відповіли:
«За губою Західна Криниця є висота 412 — Чорна Брама, базальтова скеля, коло підніжжя якої років двадцять тому було виявлено вихід на поверхню зелених олівінових і піроксенових порід. Міді й нікелю в цих породах дуже мало, експлуатація нерентабельна».
З великою оперативною групою капітан Клебанов вирушив до Чорної Брами. Старанне вивчення місцевості дало
Було ясно: Нестора Сарматова скинули з парашутом у районі Чорної Брами. Звідси він ішов пішки на схід до Гудим-губи й на попутній шнеці [8] перебрався до порту Георгій.
— Непринцев, очевидно, повинен був виконати те, чого не пощастило зробити Сарматову, — сказав Раздольний. — Той, хто послав Сарматова, знав, що агент пропалився. Одна з місцевих газет поспішила написати про цю справу. Пригадуєш повідомлення під сенсаційним заголовком: «Скорпіон жалить себе»?..
8
Шнека— невелике дерев'яне риболовне судно, часто з підвісним мотором, зустрічається тільки у Баренцовому та Білому морях.
— Як ти думами діяти? — спитав Крамаренко.
— Я маю намір скористатися відомостями, які ми одержали від Непринцева, і спробувати зв'язатися з його шефом.
— Даватимеш позивні звідси?
— Ні в якому разі. Поміркуй сам: за першим завданням Непринцев мав досягнути висоти 412 і тільки тоді дати позивні. А якщо вони, перевіряючи агента, запеленгують рацію? Провал! Ні, рискувати не можна. Через годину капітан Клебанов і старший лейтенант Аввакумов вилітають на вертольоті до Чорної Брами. До речі, Остапе Максимовичу, ти добре знаєш ці місця? Чому така дивна назва — Чорна Брама?
— Брама по-поморськи — баржа. Це скеля справді схожа на піднятий ніс баржі. Чорна, відшліфована вітром, вона різко виділяється на фоні вкритих снігом сопок і тундри. Назва влучна. В нас одну сопку прикордонники назвали «Буханка» і, знаєш, звикли, — тепер цю сопку ніхто інакше не називає.
— Отже, Остапе Максимовичу, і ти вважаєш, що постріл в яблучко? — спитав Раздольний.
— Усе правильно, я зробив би так само, але чуття мене рідко обманює. Вальтер Шліхт — хитра бестія, і, хоч радіостанція на «Гансі Весселі» опечатана, ясно, що в нього є ще одна рація, захована десь в обшивці судна. Нарешті, він може скористатися послугами міського телеграфу і дати шефові умовну, досить невинну телеграму.
— Усі потрібні заходи вжито. Ніхто з команди «Весселя» телеграми не відправляв, і ця обставина турбує мене найбільше…
— Чому? — здивувався Крамаренко.
— Можна дати умовну телеграму, але найлегше — умовно промовчати.
Вдаривши кулаком по столу, Крамаренко сказав:
— От загадка! І що їм треба на цій Чорній Брамі?!
Таке ж питання переслідувало і Раздольного. Він, як і Крамаренко, шукав ключ до цієї загадки.
— На схід од Чорної Брами, пам'ятаєш, Остапе Максимовичу, проходила лінія фронту. Три роки й вісім місяців гітлерівці намагались прорватися до Кольської затоки. Тут були відбірні частини — шоста горно-єгерська дивізія і альпійська «Едельвейс». Мені здається, що саме десь тут, у цих подіях, які відбулися тринадцять років тому, і криється ключ до розгадки. Але з'явився лічильник Гейгера і переплутав усі карти. Навіщо потрібен цей прилад на зовсім безлюдному побережжі Трегубної?
— Я добре знаю ці місця. Віриш, ночами не сплю, думаю: що їм треба на цьому побережжі? Від губи Західна Криниця до Тимофіївки — безлюдна тундра, багно, озера і трясовини, круті скелясті горби. Де-не-де зустрінеш березняк. У цім краю навіть полярний лис не водиться. Лемінга, полярну мишу, і то не побачиш. Пустиня!
— Не треба забувати, Остапе Максимовичу, що Сарматов хотів придбати шлюпку з підвісним мотором.
Постукавши, ввійшов капітан Клебанов і доповів:
— Прибув старший лейтенант Аввакумов. З аеродрому дзвонив капітан Желонкін — машина готова до вильоту. Синоптики обіцяють погоду.
— Викличте до мене з шифрувального відділу лейтенанта Гурова!
Повторивши наказ, капітан вийшов з кабінету.
— Прошу тебе, Сергію Володимировичу, коли щось узнаєш — подзвони! — прощаючись сказав Крамаренко.
До тринадцятої години оперативна група дісталася на автомашині до аеродрому. Рівно о чотирнадцятій вертоліт піднявся, набрав висоту і ліг курсом на південний захід. Через півтори години, старанно обдивившись усі підходи до Чорної Брами, льотчик вибрав місце і посадив машину.
Глибокий сніг лежав в ущелинах, а там, де його не було, чорніли скелі. В повітрі відчувалась весна. Припікало сонне. Прохолодний поривчастий вітер дув з затоки.
Чекаючи початку передачі, капітан Клебанов хвилювався.
Точно о двадцять четвертій годині в ефірі прозвучали перші позивні. Через рівні інтервали радист передавав ім'я грецького бога комерції. Через п'ятнадцять хвилин перейшли на прийом.
Затамувавши подих, усі оточили рацію.
Обдурений нерухомістю людей, цікавий лемінг безстрашно підійшов до них і довго дивився на контрольне очко рації — зелений миготливий вогник. Потім, почувши запах консервованого м'яса, розшукав порожню бляшанку, схопив її і, задкуючи, потягнув до себе в нору. Бляшанка гуркотіла, зачепившись краями, не влазила у вузьку нірку. Звірок вищав од безсилої люті.
Клебанов підняв камінець і з досадою шпурнув його в лемінга.
Рація працювала на прийом. Томливо довго тяглися хвилини.
Похолоднішало. В темному небі сяяли розсипи зірок. Десь на півночі зеленкуватий спалах прокреслив небокрай і погас. Знов спалахнув і повиснув над головою. Ніби чиясь хазяйська рука на зоряній мотузці розвісила зеленкуваті, ще мокрі від води полотнища.
Десь далеко протяжно й жалісливо завив вовк. Біля консервної бляшанки знову з'явився лемінг. Він злегка торкнувся лапкою бляшанки, і вона упала набік. Різко задзвенів метал.
Клебанов здригнувся. Секундна стрілка невблаганно бігла по циферблату, закінчуючи круг останньої п'ятнадцятої хвилини.
Знову передача: «Гермес»… «Гермес»… «Гермес»… І знову прийом.
Після шостої передачі позивних і безуспішного очікування на прийомі рацію вимкнули. З радіостанції вертольота Клебанов відправив у Мурманськ умовне повідомлення.
Через півгодини — це означало, що полковник не спав — вони одержали відповідь.
А вранці наступного дня полковник Раздольний знову допитав Непринцева. Підтвердивши свої попередні зізнання, Непринцев повідомив кілька цікавих подробиць про Інститут лікарських рослин під Куксхафеном. Розказав про свою зустріч з невідомим, який мав кличку Лемо.