Чорна Брама
Шрифт:
У ніч на вісімнадцяте Раздольний одержав друге умовне повідомлення від Клебанова. Вранці дев'ятнадцятого надійшло третє — на позивні ніхто не відповідав.
СИГНАЛ БІДИ
П'яту добу сторожовий корабель був у дозорі.
Північно-східний вітер дужчав. Сірі, провисаючі пасмами хмари мчали низько над кораблем і, здавалося, зачіпали за топ щогли. Коли анемометр показав швидкість вітру п'ятнадцять метрів, командир прийняв рішення ввійти у бухту.
Мис Святий Ріг залишився з лівого борту «Завірюхи».
Біля входу в затоку Тиха вахтовий офіцер доповів:
— Бачу ціль праворуч сто двадцять, дистанція п'ятдесят п'ять
За даними, які мав штурман, у цьому районі Баренцового моря зараз риболовецьких суден не могло бути.
На запитання «Завірюхи» невідоме судію не відповідало. Сторожовий корабель розвернувся, вийшов у відкрите море й ліг курсом триста двадцять п'ять.
…З часу тієї розмови в кубрику боцман не забував комендора Нагорного. Якщо в інших матросів корабля було досить часу і на дозвіллі вони могли написати листа або прочитати книжку, то в Нагорного не лишалося жодної вільної хвилини. Ясачний в'ївся в комендора, наче іржа в якірний клюз [9] . Боцман вважав, що робота, яка потребує безперервного напруження і повної віддачі сил, витіснить з голови Нагорного сумні думки про те, куди з-під ніг тікає палуба корабля.
9
Клюз— отвір, через який піднімають якірний ланцюг.
За камбузом у товаристві двох таких самих, як і він, хворих на морську хворобу матросів Нагорний обплітав кранець [10] . Тут, на кормовій частині корабля, в теплому й добре освітленому коридорі, хитавиця відчувалася менше, ніж на півбаці. Андрій із захопленням віддався цій хитрій справі.
Руки в Андрія огрубіли, на долонях з'явилися великі вузлуваті мозолі. Кілька років тому він часто бував дома в свого однокашника Дими Яблонського. Димина бабуся, — вона викладала в музичній школі, — якось, звернувши увагу на Андрієві руки, заохала: «Це ж руки Паганіні!» Нагорний пригадав це і посміхнувся.
10
Кранець— м'яка прокладка, у даному випадку — плетена з канату, для пом’якшення удару судна об стінку пірса.
— Ти чого? — думаючи, що Нагорний сміється з нього, запитав Тулупов, маленький, наче аж опухлий від сну рум'яний матрос.
На кожному кораблі завжди є матрос, що стає об'єктом всіляких, часом недоброзичливих жартів. На «Завірюсі» таким матросом був Федя Тулупов. Посміювалися не стільки з його комічної зовнішності, скільки з характеру — хлопець був надміру образливий і самолюбний. У перші дні служби на кораблі Тулупова призначили в наряд на камбуз, і кок, великий жартівник, доручив Феді продувати макарони. Матроси, давлячись сміхом, приходили в камбуз дивитись, як рум'яний Федя Тулупов, ще більше розрум'янившись від натуги, продуває макарони. Федю посилали з каструлею у машинний відділ одержати два кілограми сухої пари. Бакові матроси заставляли Тулупова точити лапи якоря, ютові — мішком розганяти на кормі туман.
Замполіт капітан-лейтенант Футоров за лихі жарти над Тулуповим викликав матросів до себе й суворо їм вичитував. Але Федя був незлопам'ятний і ніколи нікому не скаржився.
— Ти чого усміхаєшся? — перепитав Федя.
— Так, своїм думкам, — примирливо сказав Нагорний.
У цей час, міняючи курс, «Завірюха» лягла на борт, і матросів жбурнуло до дверей.
— На морі чого не трапляється! — тоном бувалого моряка промовив Тулупов. — Мені ось один мічман розповідав: є такі моря — вода від солі важча, ніж залізо. Якір кинуть, а він не тоне! Другий кинуть — теж не тоне! Навколо акули так і шастають. А боцман кричить: «Чого, салаги, дивитесь?! Ану, кидайтесь у море топити якорі!»
— Ти ж казав, Федю, — у морі акули, — нагадав, стримуючи посмішку, Нагорний.
— Нічого не вдієш — служба! — відповів Федя. — Боцман наказує — виконуй!
— Ну, ну, трави, Федю, через клюз помалу! — підморгнувши Андрієві, зауважив Лаушкін.
Він полюбляв морські слівця.
Знову ударила велика хвиля в борт, і матросів знову відкинуло до дверей, які вели на ют.
Нагорний подумав про те, що наверху зараз хвилі вдираються на півбак до самого хвилеріза… Думаючи про хвилю, Андрій чомусь згадав оркестрову раковину в міському парку, в якій по вихідних днях грав духовий оркестр. Ця раковина надзвичайно схожа на велику оскаженілу хвилю.
Думки Нагорного обірвав боцман. Ясачний нечутно підійшов до них, узяв з рук Андрія кранець, причепливо перевірив, як той обплів його, потім, глянувши на матросів, звелів:
— Нагорний, дозорним! Стати на вахту в першу зміну. Одяг штормовий!.
Повторивши наказ, Нагорний спустився в кубрик, надів стьобані штани, гумові чоботи, теплу куртку з капюшоном і піднявся на півбак.
Вітер гнав велику океанську хвилю. Високо здіймаючись, вишкіривши зуби пінистого гребеня, вона хлюпала в ніс корабля і, ще не втративши пориву, розбивалася об хвилеріз, обдаючи гармату й надбудови півбака бризками, що замерзали на льоту.
Тримаючись за штормовий леєр, Нагорний вдивлявся в обрій, який то відкривала, то закривала висока хвиля. Кожен новий пінистий вал з гуркотом і свистом обвалювався на півбак, підкочувався назад, стікав через шпігати й знову з ще більшою люттю кидався на корабель.
По коліна у воді, ніби аж заледенівши на вітрі, Нагорний ніс вахту. Його вії й брови вкрилися інеєм. Вітер боляче бив в обличчя твердими крупинками снігу.
В ту мить, коли над форштевнем здіймалась нова хвиля, Нагорний інстинктивно заплющував очі, і удар хвилі викликав відчуття яскравого спалаху. Після чергового удару, від якого аж дух забивало, він розплющив очі й побачив серед неспокійних хвиль і косматих хмар ледь помітний червоний вогник.
«Здалося», — подумав Нагорний, але вогник знову спалахнув, і новий вал крижаної води навалився на нього і потягнув за собою. Андрій покотився по палубі, перелетів через хвилеріз, боляче вдарився об гармату. Підхопившись, він учепився руками в гриб вентиляційного отвору і, охоплений єдиним почуттям обов'язку, крикнув:
— Ліворуч п'ять бачу червоний вогонь!
У цей день дрифтерний сейнер [11] з моторно-риболовецької станції порту Георгій вийшов у море на розвідку риби.
11
Дрифтерний сейнер— промислове судно, з якого ловлять рибу плавними сітями.
О чотирнадцятій годині радист піднявся в ходову рубку і передав капітанові штормове застереження:
«Через п'ять-шість хвилин у сімдесят четвертому районі передбачається посилення північно-західного вітру до шести-семи балів».
Капітан риболовецького судна Михайло Григорович Вергун був маленьким, щупленьким чоловічком. Найпримітнішими в його зовнішності були очі. На темному, зморщеному, задубілому від морського вітру обличчі вони були ясно-голубі, по-дитячому чисті.
Вергун прочитав радіограму і пішов у штурманську рубку. Подивившись на карту, він тицьнув пальцем у район Гончаківки і сказав штурманові: