Чорна Брама
Шрифт:
— Єр де ді сом єр капітан? [17]
Ввічлива посмішка зникла з обличчя Лаусона, він не зрозумів запитання.
— Йей єр репресентант фор Совієт Уніон гренсе вахт [18] , — поважно вимовив Клебанов.
Знову настала пауза, під час якої Лаусон, люб'язно всміхаючись, розвів руками.
— Вільді комме мед скіп докуменгер [19] , — заявив капітан.
— Слухайте,
17
Ви капітан?(норвезьк.).
18
Я — представник прикордонної охорони Радянського Союзу.
19
Прошу пред'явити судновий документ.
— Ви ж ідете під норвезьким флагом, — стримуючи роздратування, сказав Клебанов.
— «Беноні» приписаний до норвезького порту. Що ж до мене, то я англієць, Генрі Лаусон. Радий знайомству з вами. Вперше я зустрівся з вашими співвітчизниками на Ельбі, в сорок п'ятому році. Кілька років працював з руськими в комендатурі Берліна.
Поки капітан розмовляв з Лаусоном, боцман Ясачний, окинувши поглядом ют, побачив ще мокрі водолазні калоші з вантажем. Його увагу привернула і шлюпка без чохла, в якій під кормовою банкою лежали два туго набитих рюкзаки і саперні лопатки. Підтягнута на талях двійка була знята з кільблоків і готова до спуску на воду.
Боцман відкликав капітана Клебанова вбік і доповів про все, що бачив на юті.
Вислухавши Ясачного, капітан повернувся до Лаусона, що чекав його.
— На весь той час, поки «Беноні» перебуватиме в наших територіальних водах, радіорубку закрити, — наказав Клебанов і в супроводі Аввакумова і Лаусона попрямував до надбудови.
Нагорний з автоматом у руці пішов слідом.
Чоловік шість з команди мотобота зібралися на юті. Попіднімавши коміри хутряних курток, вони курили і з байдужим виглядом спостерігали за тим, що відбувалося.
Заряд ще не розсіявся. Снігова мла щільно закрила сторожовий корабель.
Оглянувши рубку, капітан Клебанов наказав Нагорному залишитися тут для спостереження.
З рубки оглядова група рушила в машинне відділення.
Нагорний зостався сам. Широко розставивши ноги, щоб тримати рівновагу, притиснувши до грудей автомат, він уважно стежив за поведінкою команди на юті. Сказати, що «Беноні» хитало, було б неточно. Легеньке судно, яким ніхто не керував, кидало сюди-туди, немов човник у ткацькому верстаті, але Андрій цього не відчував. Зіткнулися два світи, і він, каширський хлопчина, зі зброєю в руках стояв на рубежі між ними. Це сповнювало його хвилюючим почуттям відповідальності і усвідомленням власної сили.
Від групи людей на юті відділився один матрос, підійшов до рубки і зупинився за кілька кроків од Нагорного. Сторожко, але зацікавлено розглядав Андрій цю людину з іншого світу.
Матрос посміхнувся і, ткнувши себе в груди, сказав:
— Я Хугго Свенсон!
Нагорний мовчав — він був на посту.
Хугго Свенсон вийняв норвезьку люльку з кришечкою, набив її тютюном і спритно запалив на вітрі.
У машинному відділенні Ясачний уважно оглянув усі три двигуни. Він звернув увагу капітана Клебанова на Траммера — механік сидів на рундуку з ганчір'ям, хоча поряд стояла зручна банкетка.
— Встаньте з рундука! — наказав Клебанов.
Механік неохоче підвівся і відійшов убік. Піднявши віко рундука, Клебанов побачив шолом і ще мокру водолазну сорочку.
— Та-ак… Цікаво, — промовив Ясачний. — Невже встигли? — І, щоб перевірити свій здогад, мічман прокрутив вал середнього гвинта.
— Ви ж казали, що судно втратило хід, — нагадав Клебанов і зажадав суднові документи.
— Прошу до каюти, — кинув Лаусон.
— Машинне відділення буде закрите. Нехай механік підніметься нагору, наказав Клебанов.
Лаусон переклав наказ, і Траммер, накинувши хутряну тужурку, рушив до трапа.
Замкнувши двері машинного відділення, Ясачний піднявся останнім.
Каюта Лаусона була невеликою. Поліровані панелі і меблі червоного дерева. Пом'якшене плафонами освітлення, шовкові завіски на ілюмінаторах — все свідчило про те, що на оздоблення «Беноні» не скупились.
Відкривши тумбу письмового стола, Лаусон витяг вогнетривку шухляду, дістав суднову роль і подав Клебанову.
Список нечисленної команди був, як і належало, завірений портовою адміністрацією Пурвогена.
Звичайно, агент, котрого мали закинути, якщо він на «Беноні», приховувався під вигаданим ім'ям, проте треба було знати всі вісім імен і прізвищ за цим судновим списком.
У Клебанова була натренована професіональна пам’ять. Прочитавши кілька разів список, він закрив папку, повторив його в думці і сказав:
— Зберіть команду на юті. Накажіть, щоб люди приготували морехідні книжки.
Тривале перебування оглядової групи в каюті Лаусона викликало в Нагорного почуття тривоги.
Минуло ще кілька хвилин. Заряд, випаливши з особливою люттю останніми залпами снігу, затих. Проглянуло по-весняному голубе небо. Нагорний кинув погляд на море і побачив кабельтових за п'ять-шість «Завірюху». Працюючи на малих обертах, суворо дотримуючи дистанції, корабель держався навітряного боку, але був тут, поруч з ними.
На прожекторний майданчик «Завірюхи» зійшов Сигнальник і просемафорив виклик.
Нагорний гукнув до матросів на юті:
— Викликати командира!
Але ніхто з членів екіпажу не зрушив з місця.
«Чи вони жодного слова не розуміють по-російськи, чи вітер відносить мої слова», — подумав Нагорний і двічі вистрілив у повітря.
На звуки пострілів вибігли капітан Клебанов, Ясачний і Лаусон.
— Товаришу командир, з корабля викликають семафором! — доповів Нагорний.
Лаусон зник за дверима каюти, а боцман зійшов на місток і відповів на виклик.