Чорний екватор
Шрифт:
Капітан потер від задоволення руки. Через кілька хвилин він постукав до Дженні і, прочинивши двері, сказав:
— Ходімо, дорога, нас чекають!
Гості зустріли їх овацією. На просторій веранді було гамірно. Кожен намагався сказати молодим щось приємне. Проте в очах деяких подруг Дженні помітила погано приховану заздрість. І від цього на душі в неї стало легко і весело. Вона глянула на Нельсона Кребса — свого чоловіка — і зрозуміла подруг: капітан був не просто красивий, він був чудовий!
Тимчасом до маєтку під'їхала велика зелена машина і, не заїжджаючи в двір, зупинилася біля червоного цегляного амбара. З машини виліз солдат. Це був Джіммі Бен, який з острова потрапив у стройову частину. Він поволі наблизився до двору і здивовано зупинився.
— Гей, дівчино! — гукнув солдат на молоденьку негритянку в сірому вбранні. — Іди-но сюди!
Коване підбігла до воріт.
— Слухаю, бвана, — відповіла вона завченою фразою.
— Це Бруконвіл?
— Так.
— Я хотів би бачити міс Дженні Ніксон.
— Для чого вона вам?
Солдат ущипнув дівчину за щоку.
— Швидко постарієш, красуне…
— Міс Дженні зараз не може до вас вийти: у нас гості…
— Що ж це у вас — весілля чи похорон? Для весілля ти не дуже весела, а для похорону не дуже сумна.
— У нас весілля. Міс Дженні виходить заміж за інспектора поліції бвану Кребса.
Джіммі свиснув. «Отака жіноча натура, — думав він. — Не встиг наречений потрапити за колючий дріт, як вона вже завертіла хвостом!.. Що ж робити? Розповісти їй все-таки про лікаря чи ні?.. До біса! Негайно їхати геть звідси! Згадка про нещасного в'язня тут зовсім недоречна!»
А вголос сказав:
— Ех, дівчино, дівчино! Всі ви однакові! Десь і в мене в Ньюкаслі є любка… А чи є? Чи чекатиме вона мене ще два роки?.. Мабуть, вискочить за першого-ліпшого… Як ось ця!.. Отак, лікарю! Добре, що ти не знаєш!.. Та, мабуть, і не взнаєш!
— Ви про якого лікаря, бвана солдат? — занепокоєно спитала Коване.
— Я ж казав — швидко постарієш, коли багато знатимеш…
Джіммі попрямував до машини. Але Коване серцем відчула, що солдат мав на увазі лікаря Антоні.
— Зачекайте! — гукнула вона. — Ви згадали про лікаря… Невже це бвана Антоні? Але ж він давно загинув!
— Ти сказала — бвана Антоні? Хто цей бвана Антоні?
— Це лікар Антоні Райт. Що ви про нього знаєте, бвана? — у Коване на очах виступили сльози.
— Ти плачеш, дівчинко!.. Ну, припустімо, я дещо знаю про вашого бвану Антоні… А ти не того… часом не закохана в нього?.. Що ж, це було б не дивно — він і зараз непоганий хлопець!..
— То це неправда, що бвана Антоні вбитий? — скрикнула вона.
— Вбитий? Не думаю… Коли за ці три останні місяці, що минули з того часу, як я бачив його, нічого не змінилося.
— Ви хочете сказати, що три місяці тому він був живий?
— Звичайно.
Коване схопила солдата за руку.
— Зачекайте! Прошу вас, зачекайте тут! Я повинна сказати своїй хазяйці!
— Ну, гаразд! — сказав Джіммі і додав: — Хоч, видно, твоя хазяйка несерйозна особа.
— Ви нічого не знаєте!. Прошу вас, побудьте тут!
— Ну, біжи!.. — Джіммі аж плюнув спересердя, йому раптом захотілося сказати зрадниці щось колюче, щоб весілля їй стало не радістю, а горем.
Коване перебігла подвір'я. На веранді лунали сміх і веселі голоси. Покоївка несміливо підійшла до Дженні.
— Міс Дженні, — прошепотіла вона, — вас хоче бачити якийсь солдат. Він приніс звістку про…
Коване не договорила. Дженні зблідла і похитнулася. З виразу обличчя й тону покоївки вона відразу все зрозуміла. Вибравши хвилину, Дженні зійшла з веранди і пішла за Коване.
Під червоним цегляним амбаром, у тіні, стояв Джіммі Бен. Він навіть кроку не зробив назустріч Дженні. Вона сама підійшла і переляканими очима глянула на нього.
— Ви… Ви маєте щось мені сказати? Я Дженні Ніксон.
— Я мав передати вам дещо від одного чоловіка, але не знаю, чи варто це зараз робити…
— Від кого?
Джіммі стало жаль дівчини. Вона ледве трималася на ногах, і всі їдкі слова, які він тільки-но приготував для неї, вилетіли в нього з голови.
— Та ви не хвилюйтесь, міс. Не знаю, як вам і сказати… Три місяці тому я познайомився в концтаборі з одним лікарем…
— Лікарем? — Дженні сперлася рукою на стіну амбара. — Антоні Райтом?
— Так! Він просив розповісти вам про нього… Антоні Райт перебуває зараз на одному з островів на озері Вікторія. Там суворий режим. Писати звідти він не може. І взагалі надії на повернення в нього немає…
Дівчина затулила лице руками і беззвучно заридала. Отже, її безсоромно обмануто!.. Нельсон знав, де Антоні і що з ним! Боже, що робити? Що робити?.. Вона перестала раптом плакати. В очах її блиснув вогонь гніву.
— Дякую вам, містер…
— Це не має значення, як мене звати… Лікар врятував мене від смерті, і я віддячив йому як міг.
Дженні потиснула солдатові руку.
— Передайте Антоні…
— Пробачте міс, — перебив її Джіммі, — але я не побачу містера Антоні… Мене списали з острова саме за те, що я міг чимось допомогти йому… Я бачу, ви дуже схвильовані. Якщо вам буде цікаво докладніше узнати про лікаря Антоні, то ви зможете побачити мене кожної неділі в барі «Страус» у Кисуму… Прощайте!