Чорний екватор
Шрифт:
Проплазувавши кроків двісті, Антоні підвівся. Тепер можна сміливо йти вперед! Джомо вже чекав його. Лежачи на мокрій від нічної роси землі, вони прислухалися. Але, крім одноманітного хлюпотіння води, нічого не почули в нічній темряві.
Час тягнувся поволі. Їм уже почало здаватися, що все це вигадка охоронника, що зараз блисне світло електричного ліхтаря і вони потраплять в лабети полісменів. Та навколо було спокійно, і надія знову сповнила серця змучених в'язнів.
Вдалині промчав сторожовий катер, освітлюючи
До слуху долетів ледве чутний сплеск весел. Через кілька хвилин невеликий човен з підвісним мотором м'яко причалив до берега. З човна вистрибнув чоловік і зупинився, прислухаючись. Джомо почав приглядатися, щось знайоме було в його постаті… Та це ж Комебі!.. А з ним Туку! Джомо мало не скрикнув від радості і кинувся до своїх товаришів.
— Комебі! Туку! — прошепотів він, відчуваючи, як спазма здушила горло і сльози зволожують очі.
— Швидше в човен! — шепнув Комебі. — Незабаром з'явиться сторожовий катер, нам треба пристроїтись до нього позаду і відплисти милі за дві від острова… Це найнебезпечніша смуга.
Всі миттю сіли в човен.
— Туку, відчалюй! — сказав Комебі з корми.
Хлопець відштовхнув човен від берега і взявся за весла. Деякий час вони трималися поблизу острова, а коли вдалині почувся гуркіт мотора і блиснув промінь прожектора з катера, Комебі завів мотор, і вони швидко помчали в темряву.
Низько над обрієм з-за хмар виплив вузенький серп місяця. Він був схожий на маленький срібний човник, який, здавалося, спокійно плив по чорних хвилях безмежного озера.
Катер наближався. Комебі заглушив мотор, і всі прилягли за бортом човна.
Джомо мимоволі пригадалася перша втеча, і він втягнув голову в плечі: страшно було подумати про повернення в табір! Ні! Краще загинути в хвилях озера, ніж живцем гнити на страшному острові!.. Антоні теж напружено вдивлявся в пітьму.
Катер почав швидко віддалятись і незабаром зник в імлі. Комебі знову завів мотор, і човен, перетнувши курс катера, помчав уперед. Ще година! Довгождана воля зовсім близько!
Несподівано мотор заглух. Човен різко зменшив швидкість. Комебі схилився над мотором, але в темряві нічого не побачив. Холодний піт зросив його чоло.
Невеличка машинка, від якої тепер залежало життя чотирьох людей, уперто не хотіла працювати. Що робити?. Засвітити ліхтар і полагодити? Але ж їх відразу помітять з катера або з берега.
Минали дорогоцінні хвилини. От-от з-за острова мав знову виринути катер, а вони ледве встигли перетнути його курс!..
Всі намагались допомогти Комебі, але даремно — мотор не працював.
— Видно, зустрічі з поліцією не уникнути, — зітхнув Комебі. — Туку, готуй схованку!
Хлопець поклав весла і відкрив кришку в носовій частині човна.
— Лізьте сюди, — сказав Комебі до Джомо й Антоні. — Ми закриємо вас, а зверху насиплемо риби — прихопили на всякий випадок…
Джомо й Антоні втиснулись у вузький, мокрий ящик і полягали там. Стукнула кришка. Туку зверху висипав рибу, а на неї кинув мокру, важку сітку.
Катер, мов велетенський павук-світляк, виринув з-за мису, розтинаючи променем прожектора темряву. Туку знову сів за весла, а Комебі повернув човен назустріч катеру.
— Може, вони не помітять нас… А якщо помітять, у розмову без потреби не втручайся! — попередив він Туку.
Катер швидко наближався. Промінь ковзав по чорних хвилях, підкрадаючись до човна. Тоді Комебі підвівся і замахав руками, немов кликав на допомогу. Промінь ковзнув по човну і зупинився, різко вималювавши на фоні чорного неба присадкувату постать Комебі. Катер підплив ближче і став поряд.
— Що за човен? — долинув звідти голос.
— Ми — рибалки, — відповів Комебі. — У нас зіпсувався мотор, і ми змушені йти на веслах. Думали, що до заходу сонця будемо дома, а тут — така халепа… Та ще й збилися з курсу.
— Ось посидиш з тиждень в карцері, то вдруге не збиватимешся!.. Зараз покличу офіцера.
З каюти вийшов заспаний офіцер і, лаючись, перехилився через борт.
— Який диявол вас заніс сюди? — запитав він. — Хіба ви не знаєте, що тут заборонена зона?
— Ми знаємо про це, бвана, — відповів Комебі. — Але у нас зіпсувався мотор, і в темряві ми збилися з курсу… Добре, що зустріли вас… А то б цілу ніч блукали…
— Не базікай так багато! — розгнівався офіцер. — Чи, може, ти гадаєш, що я розумію твою безглузду балаканину? Гей, Джек, поглянь, що там у них!
Вахтовий стрибнув у човен і, присвічуючи кишеньковим ліхтариком, уважно оглянув спочатку Комебі й Туку, чи немає на них табірного клейма, а потім — човен. Він довго придивлявся до сріблясто-сизих лососів, що лежали, мов поросята, в носовій частині човна. Комебі й Туку завмерли. Невже вахтовий помітив щось підозріле?.. Але він нагнувся, вибрав кілька найжирніших рибин і перекинув їх у катер.
— Чудовий буде сніданок, — сказав він Комебі, так, наче робив йому велику приємність тим, що брав найкращу рибу.
— О, безперечно, бвана! — поспішив відповісти той і додав: — Туку, вибери ще з півдесятка. Найкращих!
Туку зрозумів, що Комебі турбувало: вахтовий, надібравши рибу, міг помітити тайник, а тому він миттю взяв кілька рибин і подав їх на катер.
— Здається, нічого підозрілого! — доповів вахтовий, переступивши з човна на катер.
— Гаразд, — відповів офіцер і перехилився до негрів: — Ви з Кисуму?
— Так, бвана, ми працюємо в Кисуму у бвани Боулдера. Це його човен, — відповів Комебі.