Цинамонові крамниці та всі інші оповідання
Шрифт:
Юрій Андрухович
Останній з Атлантиди
Післямова перекладача
Бруно Шульц дебютував у літературі за дев'ять років перед смертю, коли йому виповнювався 41 рік. Такі дебюти називають дещо запізнілими або, в пом'якшеній формі, зрілими — залежно від ступеня симпатії до автора. Проте у випадку Шульца маємо справу передусім із найвищою мірою своєчасним дебютом.
Єжи Яжембський, один із найпроникливіших дослідників
Однак це не значить, що його біографія не має значення — якраз навпаки. Воно є, але воно цілком специфічне. При цьому важливо пам'ятати, що сам Шульц протестував проти занадто конкретного прочитання реалій у його творах, прив'язування їхнього змісту до біографічної й топографічної конкретики.
Якщо вірити спогадам Анджея Хцюка («Атлантида», 1969), то Шульц висловлювався приблизно так: «Щиро кажучи, дійсності немає. Є тільки одна істина і дійсність — та, що її створив митець». Тут я різко обриваю цитату, бо далі в ній Шульц усе-таки дає задній хід і говорить про «поразку літератури, вписаної в життя, чи перемогу життя, вписаного в літературу».
Спробуймо ж і собі вписати перше у другу — принаймні пунктирною лінією.
Бруно Шульц народився 12 липня 1892 року у Дрогобичі в родині торгівця тканинами Якуба Шульца та Генрієтти Гендель-Кумеркер. Батьки не надто дотримувалися єврейських звичаїв, зокрема й релігійних, і провадили радше світський спосіб життя. Вдома у Шульців розмовляли польською. В біографії Бруно як письменника ця деталь, безумовно, дуже важлива. Хоч поруч із рідною польською він вільно володів німецькою — на час його дитинства і юності офіційною мовою Австро-Угорщини.
Батько й мати як два своєрідні антиподи стали згодом центральними образами Шульцовоі прози. Цього ніяк не можна сказати про сестру і двох братів, які присутні в його творах напрочуд мало.
Дрогобич тих часів — провінція на два-три десятки тисяч мешканців, але завдяки нафті провінція цілком особлива. Достатньо згадати, що в ньому розташувались як найбільша в Галичині «рафінерія» (нафтопереробний завод), так і найбільша в Галичині синагога. Зрозуміло, що обидві ці реалії якнайтісніше між собою пов'язані.
Підліткові та юнацькі роки Бруно Шульца в цьому не позбавленому спокус і викликів місці позначені доволі успішним навчанням у гімназії, аутсайдерською самотністю та комплексами відвертого «слабака», тривалою батьковою хворобою з усе глибшим занепадом родинного підприємства — аж до цілковитого банкрутства, ліквідації та крайнього зубожіння.
По закінченні гімназії Бруно Шульц деякий час навчається у Львівській політехніці на архітектора, але покидає її. Втім, цьому епізодові ми завдячуємо сталими архітектурними візіями в його прозі, її пластичністю.
Під час Першої світової війни, напередодні російського вторгнення в Галичину, вся родина, як і тисячі інших єврейських родин, утікає від погромів до Відня. Бруно однак повертається до Дрогобича вже в першій половині 1915 року — відразу ж по тому, як росіян відбито. Він застає батька ще живим, але в червні той помирає, Бруно присутній при його смерті.
Дальші роки Бруно Шульца — це самоосвіта, читання і мрії про кар'єру професійного художника. З 1924 року Шульц отримує роботу у Дрогобицькій гімназії, ставши викладачем малювання та ручної праці. Насправді цю фразу слід розуміти як тяжку боротьбу за виживання, протистояння нестаткам, рутині та бюрократичній підвішеності — з огляду на відсутність будь-якого диплома Шульц був зарахований до викладацького штату на постійній основі щойно 1932 року.
Проте вже наприкінці 1920-х років майбутній письменник починає «пробиватися в люди». Він вряди-годи з'являється в мецці польської богеми Закопаному і заводить особисті знайомства з деякими видатними персонами тодішньої сцени — Віткацієм, Деборою Фоґель (до речі, уродженкою Бурштина) та — це виявляється вирішальним — Зофією Налковською. Остання й доклала всіх зусиль для того, щоб 1933 року світ побачила перша книжка Шульцовоі прози — «Цинамонові крамниці».
Книжку зауважили, її хвалили — і навіть такі монстри, як безжальний Вітольд Ґомбрович. Були, безумовно, й негативні реакції. Останнє Шульца дуже пригнічувало і змушувало раз у раз устрявати в небажані публічні дискусії. Проте в цілому його письменницька кар'єра тих років розвивалася дуже успішно, він став своїм у Львові та Варшаві, а 1936 року навіть отримав як офіційно визнаний майстер слова піврічну творчу відпустку для написання нових творів.
Наступний рік у його житті позначений головним чином двома подіями — виходом у світ другої книжки «Санаторій під Клепсидрою» та драматичним розривом із нареченою Юзефіною Шелінською, заради одруження з якою він свого часу вийшов з єврейства. Втім, до католицької віри своєї нареченої Шульц так і не пристав, обравши значно продуктивніший для митця шлях метафізичного сумніву.
Наприкінці 1930-х років письменник намагається здійснити ще один прорив на зразок здійсненого десятиліттям раніше — цього разу у «великий світ». Однак кількатижневе перебування в Парижі виявляється радше невдалим. Спроби контактувати з Томасом Манном і писати німецькою — також. Успіх — здається, останній — знаходить його лише на батьківщині: 1938 року Шульца нагороджено Золотим лавром Польської академії літератури.
Після вибуху Другої світової та «золотого вересня» Шульц, який зненацька для себе самого стає громадянином СРСР, фактично втрачає будь-які шанси публікуватися далі і змушений зосередитися на вчительській праці та малюванні пропагандистських полотен на замовлення (та ні — на вимогу!) всіляких радянських начальників.
З початком німецької окупації він як єврей опиняється під постійною загрозою фізичного знищення. Його рятує лише робота домашнім художником і впорядником награбованих книжок у гестапівського шефа Фелікса Ландау. Однак 19 листопада 1942 року його застрелив (місце визначено з надзвичайною точністю — ріг вулиць Міцкевича і Чацького в центрі Дрогобича) суперник Ландау, так само есесівець Карл Ґюнтер.
У дальших лихоліттях загублено найменші сліди не тільки потаємної могили Шульца на єврейському цвинтарі, а й усіх його, до того часу ще не виданих, рукописів. Дослідники стверджують, що це більша частина з написаного ним.
Збереглось, отже, лиш те, що було опубліковане за кращих часів, себто, як кажуть у Галичині, «за Польщі», або ж за життя автора — збірки «Цинамонові крамниці» та «Санаторій під Клепсидрою» плюс чотири твори, що знайшлись у тогочасній періодиці.
Таким чином, проблема вибору текстів до цієї книжки переді мною як перекладачем зовсім не поставала.