Діти капітана Гранта
Шрифт:
Настав ранок. Друзям довелося йти по Гленарвана на віддалене плоскогір’я і силоміць вести в табір. Він перебував у страшенному відчаї. Хто б наважився заговорити з ним про подальший шлях, хто посмів би запропонувати йому покинути цю фатальну долину? А тим часом уже бракувало харчів. Десь поблизу мали перебувати ті аргентинські провідники, про яких говорив їм катапаз. Повертатися було значно важче, ніж іти вперед. Крім того, була домовленість зустрітися з «Дунканом» на узбережжі Атлантичного океану. А тому слід було продовжувати шлях.
Мак-Наббс
– Вирушати?
– Так, вирушати.
– Почекаймо ще з годину.
– Гаразд, почекаємо, – погодився майор.
Минула година, Гленарван став благати перечекати ще годину.
Здавалося, що це засуджений на страту благає продовжити йому життя. Так минав час приблизно до полудня. Нарешті Мак-Наббс, порадившись зі всіма, рішуче заявив, що необхідно вирушати в путь, адже від цього залежить життя всіх його супутників.
– Так, так, – відгукнувся Гленарван, – слід вирушати.
Та при цьому він не дивився на Мак-Наббса. Його погляд був спрямований на якусь чорну точку високо в небі. Раптом він підняв руку і завмер.
– Онде, там! – крикнув Гленарван. – Гляньте! Ви тільки погляньте!
Усі подивилися туди, куди він так наполегливо вказував. У цей час чорна точка помітно збільшилася.
Це був птах, що летів високо в небі.
– Це кондор, – сказав Паганель.
– Так, кондор, – відгукнувся Гленарван. – Хтозна… Він мчить сюди, знижується… Почекаймо.
На що сподівався Гленарван? Чи не втратив він розум? Що означали слова: «Хтозна»?
Паганель не помилився: кондора можна було розгледіти дедалі чіткіше.
Це відмінний хижак, священний птах інків, цар Анд. У цьому краю водяться кондори надзвичайних розмірів, які мають таку дивовижну силу, що навіть здатні бика скинути у прірву. Часом якийсь хижак кинеться на овець чи телят і, вчепившись у жертву, піднімається з нею на велику висоту. Нерідко кондор ширяє на висоті 20 000 футів, тобто на висоті, недоступній людині. Звідти цей невидимий цар повітряних просторів гострим зором оглядає землю і помічає там невловимі людському оку предмети, що вельми вражає дослідників природи.
Що ж таке помітив цей кондор? Чи не труп Роберта Гранта?
– Хтозна! – повторював Гленарван, не зводячи з птаха погляду.
Тимчасом хижак наближався, то ширяючи в повітрі, то стрімко падаючи долі, немов неживе тіло, кинуте в простір. Незабаром кондор став описувати великі кола. Тепер його можна було чітко розгледіти: ширина могутніх розправлених крил перевищувала 15 футів, він тримався в небі, ледь змахуючи ними. Великим птахам властиво літати з величним спокоєм, тоді як комасі, щоб утриматися в повітрі, доводиться безупинно махати крильми.
Майор і Вільсон схопили карабіни. Гленарван жестом їх зупинив.
Кондор зробив коло над одним з недоступних для людини плато Кордильєр, десь за чверть милі від наших подорожніх.
Величезний птах носився із паморочливою швидкістю, то випускаючи, то ховаючи страшні пазурі.
– Це там! Там!.. – вигукнув Гленарван.
Раптом у його голові промайнув здогад.
– Якщо Роберт ще живий! – із жахом вигукнув він. – То цей птах… Стріляйте, друзі мої, стріляйте!
Та пізно: кондор зник за високими виступами скелі. Збігла секунда, яка видалася вічністю… Та величезний птах з’явився знову: тепер він летів повільніше, обтяжений вантажем.
Пролунав крик жаху – в пазурах у кондора висіло нерухоме тіло, тіло Роберта Гранта. Хижак, учепившись у хлопчиків одяг, ширяв у повітрі за 150 футів над табором. Він помітив мандрівників. Щоб якнайшвидше зникнути зі своєю здобиччю, птах-велетень потужно розтинав крилами повітря.
– О! – вигукнув Гленарван. – Нехай краще Робертове тіло розіб’ється об скелі, ніж послужить…
Він не договорив і, схопивши Вільсонів карабін, прицілився в кондора, але його руки тремтіли, очі заволокло туманом, він не міг навести рушниці.
– Я це зроблю, – запропонував майор.
Спокійний, упевнений Мак-Наббс прицілився в кондора: той був од нього за 300 футів.
Та не встиг майор натиснути курок, як десь у долині пролунав постріл; білий димок здійнявся між двома базальтовими брилами, і кондор, уражений кулею в голову, описуючи круги, став поволі, немов на парашуті, спускатися на своїх широко розпростаних крилах. Не випускаючи здобичі, він м’яко впав за десять футів од крутого стрімчака.
– Він не дістався кондору! Роберт наш! – вигукнув Гленарван.
І, навіть не поцікавившись, звідки пролунав рятівний постріл, він кинувся до птаха. Супутники попрямували за ним. Коли вони добігли до кондора, той був мертвий, а тіла Роберта майже не було видно під широкими пташиними крильми.
Гленарван кинувся до хлопчика, вирвав його з пазурів хижака, обережно поклав на траві й припав вухом до нерухомого тіла.
Досі ще ніколи з людських уст не виривалося такого радісного вигуку, який цієї миті видав Гленарван:
– Він дихає! Він живий!
Вмить із Роберта зняли одяг, скропили його обличчя свіжою водою.
Він поворушився, розплющив очі, подивився навколо себе і прошепотів:
– Це ви, сер… тату мій!
Гленарван, задихаючись від хвилювання, був не в силах відповісти і, опустившись на коліна біля врятованого хлопчика, заридав сльозами щастя.
Розділ XV. Іспанська мова Жака Паганеля