Дана і дракон

Чертова Олеся

— Так, — сумно промовив Мейріс. — Але знай — чаклунка користується багатьма шляхами в різні часові простори, в паралельні нашому світи. Щоб потрапити додому, тобі треба дізнатися, де знаходиться потрібний тобі портал і як його відкрити. Якщо хочеш, влаштуємо втечу хоч завтра, я відведу тебе до нашого царя, може, він допоможе.

— Я подумаю до ранку, — відповіла Дана і замислилася.

Дівчинка почала міркувати: звичайно, втекти звідси хоч куди-небудь — це вже щастя, але невідомо, чи зможе Морський цар повернути її додому.

Вранці мовчазний восьминіг відчинив Данину камеру, накинув на неї залізний обруч

із замком. Сьогодні дівчинка повинна була збирати дрібні чорні перлини — так наказала відьма.

Дана пропливла разом з іншими русалками вузеньким потаємним ходом із палацу, минула кораловий риф і тут, поміж широколистих водоростів, мала шукати мушлі з перлинами.

Вона працювала, коли хтось тихенько її покликав:

— Це ти — Дана, дівчинка зі світу людей?

Вона підвела погляд. Поряд з нею стояв зеленоокий білявий юнак, дуже вродливий, хоч і трохи виснажений.

— Ти — Мейріс? — здогадалася Дана.

— Так. У нас дуже мало часу, що ж ти вирішила? — Мейріс шепотів, увесь час озираючись.

— Я залишаюся, — відповіла Дана. — В мене є план, я сподіваюся дізнатись, де знаходиться портал.

— Не стану тебе відмовляти, хоча це дуже ризиковано, — промовив Мейріс. — Ти смілива дівчинка. Але я все-одно розповім про тебе Морському цареві, можливо, він таки знає, як тобі допомогти. Щасти тобі!

Юнак торкнувся Даниної руки, сумно всміхнувся і сховався за рифом. Через мить з’явився вже без кайданів. Восьминоги і акули-охоронці кинулися за ним.

Дана з тривогою слідкувала, як Мейріс утікав від переслідувачів, з усієї душі бажаючи йому звільнення.

Увечері відьма лютувала — вперше за багато років бранцеві вдалося втекти з її темниці!

А Дана вперше засинала з усмішкою на устах.

Минали дні. Дівчинка уважніше стежила за чаклункою, чекаючи слушної миті, щоб втілити свій задум і обдурити стару мегеру.

Відьма постійно товклася біля величезного казана посеред палацу, де готувала своє страшне вариво, і про портал Дана нічого не зуміла дізнатися.

Тоді дівчинка вирішила вдатися до хитрощів…

Чаклунка помітила, що Дана ввесь час уважно спостерігає за її роботою.

— Чого вирячилася — не спиться? Можу ще роботи підкинути, — непривітно буркнула відьма.

— О, вибачте, — солоденьким голосом відізвалася Дана, — для мене все тут нове, адже в моєму світі не існує магії. А ви така вправна чарівниця.

Стара всміхнулася, їй було приємно.

— То кажеш, серед людей немає магів? Щось не віриться… — знову насупилася мегера.

— Звичайно, немає. Є фокусники. Вони лише видають себе за чарівників, а насправді — брехуни. Я все життя мріяла навчитися магії. І дуже щаслива, що потрапила сюди, що маю змогу хоч поспостерігати за справжніми чарами.

Відьма нічого не відповіла, та слова дівчинки були для неї, як мед. Річ у тім, що стара чаклунка в глибині душі тяжко страждала, усвідомлюючи, що їй нікому передати накопичений за довгі роки досвід. А вона була неабияка майстриня в усьому, що стосувалося чорної магії, і вважала себе майже всемогутньою. Тому наступного дня замість того, щоб відрядити Дану з іншими бранцями працювати, відьма випустила її з клітки, спершу, ясна річ, начепивши

на її стан залізного обруча.

— Якщо ти так мріяла навчитися магії, я дещо тобі покажу. Може, в тебе виявляться здібності.

Дана вдала, що дуже зраділа, і відьма їй повірила.

— Тільки ти муситимеш залишитись тут назавжди, — попередила відьма. — Адже знатимеш мої секрети.

— Я згодна, згодна! — вигукнула дівчинка. — Якщо ви навчите мене, звичайно.

— Побачимо, — буркнула стара і повела Дану вздовж безконечних стелажів з інгредієнтами для чародійського зілля.

Минали дні, і дівчинка вже багато чого навчилася. Вона легко могла б перетворити русалчин хвіст на ноги, будь-яку істоту — на рослину, повернути втрачену молодість чи наслати передчасну старість. Чесно кажучи, ці премудрості дуже подобалися Дані, але про портал вона так нічого й не дізналася.

Стара чаклунка з нетерпінням чекала кожного наступного ранку, щоб далі передавати земній дівчинці свої вміння. Протягом довгих двох тисяч років жодна жива істота не любила і не піклувалася про відьму. І сама чаклунка не любила жодне створіння, вона й не знала, що то за почуття. Але тепер у її холодному кам’яному серці з’явилося щось нове і незвичне. Хоч вона навіть сама собі в цьому не зізнавалася.

Відьмі лестило захоплення, з яким Дана слухала її розповіді. Дивувала стару й легкість, з якою дівчисько схоплювало все те, що вона сама студіювала роками. Щоправда, чаклунка вчила Дану лише готувати зілля, бо не настільки їй довіряла, щоб розкривати силу заклять. Але потайки все ж сподівалася, що дівчинка стане її послідовницею і буде ввесь час поряд. Бо насправді Морська відьма була дуже самотня і дуже страждала від цього.

Чародійка вже дозволяла Дані плавати палацом без залізного ланцюга. І годувати дівчинку стала тією їжею, що готувала для себе, пояснюючи це своє рішення тим, що таку велику кількість їжі не може сама подужати.

Одного разу вночі Дана помітила, як стара відьма змішала в глиняній мисочці жовч білої акули і сік морської троянди, щось прошепотіла над сумішшю і вихлюпнула її на кам’яну стіну. Тієї ж миті в стіні утворився трикутний пролом, і відьма, озирнувшись на всі боки, зникла в ньому. Можливо, це й був вихід у всі світи — казкові й реальні. Дана кинулася до своєї схованки і швидко відкопала невеличкого ножика, який вона потайки від відьми поцупила під час їхніх занять. Звертаючись подумки по допомогу до всіх богів, яких вона знала або могла вигадати, дівчинка тремтячими руками намагалася відімкнути замок. Можливо, з тисячної спроби, коли вона вже втратила будь-яку надію і обдерла всі пальці, замок піддався і Дана звільнилась. Вона кинулася до пляшечок на полицях, у темряві ледь розрізняючи потрібні інгредієнти.

— Жовч білої акули — ціла пляшка, сік морської троянди — чверть пляшки, — дівчинка перемішала все в глиняній мисочці. Зілля запінилося — добрий знак, це означало, що воно зроблене правильно. Дана підпливла до стіни, на якій відкривався портал, і лише тепер згадала, що не знає, яке закляття промовляла стара відьма, аби відкрити портал. У дівчинки затремтіли руки.

— Думай, Дано, думай! — вмовляла вона себе. — У тебе є тільки одна спроба, єдина. Так, зосередься. Магія любить простоту, ти вже це зрозуміла. Ніяких складних слів, ніяких екзотичних складників. Просто — значить, правильно.