Декамерон Самуїла Окса
Шрифт:
— Андрюшо, я дуже поспішаю, ніколи мені…
— Але ж ви не бачили, які були труби. От коли б ви побачили. Були такі, що навіть більші за мамину пральну машину. Мамина пральна машина вся в тій трубі заховається. Тільки труби жовті, а пральна машина біла. Дядю Юро, а з чого роблять ті труби!
— Андрюшо, я тобі іншим разом розповім. Я запізнююсь…
— А правда, їх роблять із золота? А Петько не вірить. Я кажу з золота, а він не вірить. А ще голубів несли. Великих таких, білих. Дівчата несли. Вони теж були у формах. А живі голуби теж летіли. їх хлопці випустили. І вони полетіли, полетіли… А один сів на ракету. Сів і сидить.
— Андрюшо, Андрюшо, іншим разом. Я дуже поспішаю.
— Ну, добре. Я піду на балкон. Салют буду дивитися. Скоро салют. А з вашого балкона буде видно салют?
— Буде, буде! Ну, прощавай!
І я поклав трубку і побіг. Бо я поспішав на побачення.
І хоч було зовсім мало часу і я міг запізнитися, але на Андрія я не сердився. Мені було весело… Мабуть, тому, що був чудесний травневий вечір… І тому, що хлопці у різних «формах» міцно тримали у своїх руках планету…
І тому, що голуби літали і жоден з них не боявся сісти на ракету,
І ще тому, що труби були з золота. І було тисячу барабанів. І ще тому, що, може, дуже скоро патрони залишаться тільки на кавказьких «пальтах». Золотисті, дерев’яні патрони…
І ще тому, що гримнув залп…
І ще тому, що це був залп мирний, залп салюту. І в небі запалали сотні червоних, зелених, золотих ракет. І несли ці ракети людям радість.
І ще, мабуть, тому, що мене чекали. І ще тому…
Та хіба мало чому було радіти травневого вечора…
ПРИНЦИПОВИЙ
Ну, нарешті Бек Гарнер достукався! Скільки дірок зробив він у черепах, скільком барменам повипускав бебехи, скільки доларів повигрібав із сейфів і нарешті прийшов до свого логічного кінця. Впіймали. Посадили. Судили.
Сам винен. Зарвався. Не погоджував свої дії з поліцією, минулого тижня обіграв у клубі в карти самого шерифа, втратив обережність і почуття міри.
Арешт не дуже схвилював і налякав Бека. Зрештою він був не новачком і розумів, що кожна професія має свої незручності. Та вже сидячи за гратами, Бек Гарнер зробив останню і невиправну помилку: почав торгуватися з адвокатами. Бека і раніше вважали принциповим джентльменом, а тут він підніс свою принциповість на небувалу висоту. І даремно. Бо самому ж йому довелося падати з тієї висоти. І падати так близько від електричного стільця, що… Словом, Бек Гарнер чухав тепер свіжовиголене тім’я, і це єдине, що йому залишилося робити. Надій на порятунок не було ніяких. Прохання про помилування губернатор штату відхилив, про що Бекові повідомили, і віддали його в руки поки що перукаря. Перукар, вправно орудуючи бритвою, зробив у Бека на голові маленькин аеродром, з якого Бекова душа мала стартувати і пекло. Це був кінець. Бека чекала не дуже зручна, але добротно зроблена мебля під назвою електричний стілець. Єдиною його втіхою було те, що адвокати так і не поживилися. Але ви самі розумієте, що зараз Бек не дуже втішався навіть цим фактом.
…Бека взяли під руки двоє полісменів і повели. Стілець був готовий прийняти його в свої обійми. Один з полісменів почав натягати гумову рукавицю, другий розбирав упряж, якою збирався примотузовувати Бека до стільця. Біля дверей кублились журналісти.
— Не сяду, — раптом зробив заяву для преси Бек Гарнер.
— Сядеш, голубчику, — спокійно зауважив полісмен, пораючись біля стільця.
— Принципово не сяду!
Журналісти застрочили у блокнотах.
— Сідай, голубе, ніколи нам з тобою воловодитись. Ти у нас не один.
— На цей стілець я. не сяду! — вперся Бек.
— Незручно? Мулько? Ти, може, збираєшся на ньому сидіти до вечора? Не турбуйся, ми тебе обслужимо, як старого знайомого, в одну мить.
— Я вже сказав, що на цей стілець я не сяду.
— Джек Хантер теж казав, що не сяде. Сів… І ти сядеш.
— Не сяду. І саме тому, що сів Джек! — І тут хвиля натхнення підхопила Бека на свій гребінь і понесла, і понесла його!
— Джентльмени, будьте свідками, — патетично вигукував Бек, звертаючись до представників преси, — будьте свідками, як паплюжать громадянські права, честь і гідність білої людини. Може здатися, що ми з вами живемо десь у Вашінгтоні, а не на благословенному Півдні? Всі ви добре знаєте, ким був Джек Хантер. Невже ви хочете, щоб я сів на цей стілець після того, як на ньому сидів негр?!
Бек Гарнер зробив величну паузу і обвів усіх поглядом переможця. Стало тихо, тихо. Полісмени випросталися, один з них почав знімати гумову рукавицю. А Бека Гарнера вже несло:
— Коли ми заходимо у ресторан, то твердо переконані, що до нас не підсяде чорний, коли ми сідаємо в автобус, ми знаємо, на які місця сідати нам, і знаємо, де сядуть негри, коли ми… Та що там говорити! Я не хочу бути посібником червоних і лити воду на млин тих добродіїв, які вимагають громадянських прав для негрів. Бек Гарнер може сісти на електричний стілець і може вмерти, але Бек Гарнер сяде на стілець для білих і помре на стільці для білих.
Журналісти кинулись до телефонів.
— Що ж, джентльмени, — скромно звернувся Бек до полісменів, — порушуйте закони штату, ламайте традиції, але добровільно я на цей стілець не сяду.
Тепер почухали потилиці полісмени. Вони опинились у скрутному становищі. У жодного з них не піднялася рука штовхнути білу людину туди, де перед цим сидів негр. Хоч би те місце було електричним стільцем. До того ж вони знали, що журналісти, як сороки, за годину роздзвонять про цей випадок по всьому штату. Можна вскочити в страшну халепу і в результаті зайняти чергу за супом для безробітних.
— Поспішати нікуди, — сказав старший з полісменів, — ходімо, голубе, поки що в камеру.
Увечері про все доповідали губернаторові штату.
— Може, буде доцільно поставити два стільці: для чорних і для білих? — вніс свою пропозицію секретар губернатора.
— Це давно слід було зробити. Але щодо цього, — губернатор вказав пальцем на портрет Бека Гарнера, що прикрашав собою першу сторінку газети, — то його доведеться помилувати. Читайте пресу: не можемо ми садовити на електричний стілець окрасу штату і найпринциповішого білого джентльмена, який виступив на захист наших законів і традицій.
Губернатор посміхнувся і потер руки:
— Світла голова у цього Бека Гарнера. Коли він не поскупиться на адвокатів, дехто матиме гідного конкурента на політичній арені.
НЕДОПИСАНИЙ РОЗДІЛ
Двоє сиділи на пагорбку і, мабуть, збиралися снідати! Один з них був високий, худий, немолодий вже, другий — молодший, низенький і опасистий. Білий кінь, худий, як драбина, і сіренький ослик трохи поодаль щипали суху і жорстку, наче щітка, сіро-зелену траву.