Десяте Правило Чарівника, або Фантом
Шрифт:
Шота сумно похитала головою.
— Клянуся життям, Річард, я більше нічого не знаю.
Він ступив ближче і схопив відьму за руку, намагаючись не заподіяти болю. В його стані це було цілком можливо.
— Що значить, нічого більше не знаєш? Ти натякаєш на щось неймовірне, і потім тільки й можеш стверджувати, що більше нічого не знаєш! Ти говориш про смерть моєї матері такі речі і більше нічого не знаєш? Це безглуздо. Ти повинна знати щось ще.
Шота піднесла руку до його обличчя.
— Прийшовши в останній раз в Землю Агада, ти дещо зробив для
У той момент я була в люті, але твої слова змусили мене замислитися. До того дня ніхто і ні в чому не відмовляв мені. Ніколи. А ти це зробив. І зробив це заради мене — тому що ти піклувався про мене і хотів, щоб у мене було те, що зробить моє життя осмисленим. Ти піклувався про мене настільки, що готовий був ризикнути і викликати на себе мій гнів.
Коли я прийняла образ твоєї матері, дар якимось чином вплинув на потік інформації, що надходить до мене. І зараз, тільки що, коли я зібралася піти, в мою свідомість прийшла ця думка: твоя мати не була єдиною, хто загинув у тій пожежі.
Як і все, що я вихоплюю з потоку часу, це прийшло до мене, як свого роду інтуїтивне бачення. Я не знаю, що це означає. Я взагалі не знаю про це більше нічого. Клянуся, Річард, не знаю.
За звичайних обставин я б не заговорила про це — фрагмент інформації зовсім невеликий і викликає купу запитань і припущень. Але обставини зараз навряд чи звичайні. Думаю, тобі слід знати те, що знаю я. Мені здається, будь-який клаптик інформації, відомої мені, повинен знати і ти. Не все з того, що я бачу в потоці часу, корисно знати — саме тому я не розповідаю людям все. Знання на зразок цього я, як правило, приховую. Однак, в даному випадку, думаю, тобі слід знати про все. Тим більше, що це стосується чогось дуже для тебе важливого. Можливо, така інформація зможе хоч якось допомогти тобі.
Річард відчув, що заплутався остаточно. Він не був упевнений, що правильно зрозумів сенс сказаного, адже слова відьми не завжди слід розуміти буквально.
— Можливо, «вона була не єдиною померлою», тому що частинка нас в той день померла разом з нею? Наші серця ніколи вже не стали колишніми? В цьому сенсі вона і правда була не єдиною, хто загинув у тій пожежі.
— Не знаю, Річард, дійсно не знаю. Можливо, так і є. Але можливо ця інформація чимось тобі зараз допоможе. Я не завжди розумію все, що бачу в потоці часу, і тим більше, не можу тлумачити зміст своїх видінь. Можливо, ти правильно зрозумів моє видіння і не потрібно шукати в ньому чогось більшого.
Моя допомога тобі в тому, щоб точно донести інформацію. Я так і зробила. Я передаю все в точності так, як воно прийшло до мене: твоя мати була не єдиною, хто загинув у тому будинку.
Річард відчував, як по щоці котиться сльоза.
— Шота, я відчуваю себе таким самотнім. Ти привела Джебр, щоб розповісти мені те, що викликало б у мене кошмари. Я не знаю, що робити далі. Не знаю. Так багато людей вірять в мене, залежать від мене. Чи немає чогось, що ти можеш сказати мені, що, принаймні, вказати правильний напрямок перш, ніж ми все втратимо?
Шота пальцем стерла сльозу з його щоки. Цей простий жест якимось чином зняв трохи тягар з його серця.
— Мені дуже шкода, Річард. Я не знаю відповідей, яких ти просиш. Повір, якби знала, я неодмінно розповіла тобі. Але я знаю тебе. Я вірю в тебе. Я знаю, що ти несеш в собі, і що обов'язково досягнеш успіху. Будуть часи, коли ти засумніваєшся в собі. Не здавайся. Завжди пам'ятай, що я вірю в тебе, що я знаю: ти можеш досягти того, що повинен досягти. Ти — унікальна людина, Річард. Повір у себе. Пам'ятай: я вірю, що ти — той, хто зможе зробити все.
Зовні, перш ніж спуститися по гранітних сходах, вона обернулася — чорний силует в гаснучому світлі.
— Більше не має значення, реальна Келен чи ні. Весь світ живих, життя кожної людини, перебуває під загрозою. Ти повинен забути про своє життя, Річард, і подумати про всіх інших.
— Пророцтво, Шота? — Річард відчув, що його голос звучить занадто різко. — Щось з потоку часу?
Шота похитала головою.
— Просто порада відьми. — Вона попрямувала в загороду за своїм конем. — Під загрозою занадто багато, Річард. Ти повинен припинити ганятися за примарами.
Річард повернувся до решти. Всі зібралися навколо Джебр і співчутливо обговорювали важкі випробування, що випали на її долю.
Побачивши підходячого онука, Зедд замовк на півслові.
— Досить дивно, мій хлопчику. Як ти думаєш?
Річард подивився на оточували його спантеличені обличчя.
— Що дивно?
Зедд розпростер свої руки.
— Десь на середині розповіді Джебр ця Шота просто зникла.
— Зникла… — обережно повторив Річард.
Ніккі кивнула.
— Ми думали, вона хотіла щось сказати, після того, як Джебр закінчить.
— Може, вона вирішила пошукати ще когось, щоб налякати? — Зауважила Кара.
Енн зітхнула.
— А, може, вона вирішила поборотися з тією, іншою відьмою?
— Або будучи відьмою, вона не любить довгих прощань, — припустив Натан.
Річард промовчав. Шота проробляла таке й раніше — наприклад, на їх весіллі, коли подарувала Келен намисто. Ніхто не чув її розмови з Келен і Річардом. Ніхто не бачив її відходу.
Всі повернулися до бесіди, крім його діда. Зедд тримався стримано і відсторонено.
— Щось сталося? — Запитав Річард.
Зедд похитав головою, поклав руки Річарду на плечі і, схилившись ближче, сказав.
— Чомусь мені пригадалася твоя мати.
— Моя мати…
Зедд кивнув.
— Я дуже сумую без неї.
— Я теж, — відповів Річард. — Ми ніколи про це не говорили, але я теж по ній нудьгую.
Зедд відвів очі.
— У той день частина мене померла разом з нею.
Річарду потрібен час, щоб знову заговорити.
— У тебе є хоч яке-небудь припущення, чому вона повернулася в палаючий будинок? Ти думаєш, там дійсно було щось важливе? Або хтось, про кого ми не знали?