Десяте Правило Чарівника, або Фантом
Шрифт:
І тут рот Рейчел розкрився від подиву. Це була принцеса Віолетта.
— Так, так… Чи не сирітка Рейчел до нас повернулася? — Промовила Віолетта. Вона сунула факел в тримач на стіні і встала поруч з чорною жінкою.
Здавалося, очі Рейчел зараз вилізуть з орбіт. Вона ніяк не могла закрити рот. У животі утворилося порожнеча, язик онімів від страху.
— Віолетта, дорога, вважаю, ти налякала цю дурну дівчину. Що, прикусила язик, малятко?
Це була принцеса Віолетта, яка колись позбулася язика. Але тепер він був на місці. Яким би неймовірним це не здавалося — Віолетта розмовляла.
— Принцеса Віолетта…
Віолетта
— Королева Віолетта!
Рейчел здивовано моргнула.
— Королева…?
Віолетта посміхнулася так, що могла б заморозити полум'я.
— Так, вірно, королева. Моя мати, бач, була вбита, коли той чоловік, Річард, втік. Це все через нього. Саме він винен у смерті моєї матері, нашої колишньої коханої королеви. Він приніс нам усім стільки лиха, через нього настали жахливі часи, — вона зітхнула. — Але все змінилося. Тепер я королева.
Все це не вкладалося в голові Рейчел. Королева. Все це здавалося неможливим. Головним чином вражало те, що Віолетта знову могла розмовляти.
Непривітна посмішка з'явилася на губах принцеси, її брова опустилася вниз.
— На коліна перед своєю королевою.
Рейчел ніби не розуміла того, що їй говорили. Рука Віолетти виникла немов з нізвідки і так сильно вдарила Рейчел, що дівчинка розтяглася на землі.
— На коліна!
Крик Віолетти луною відбився в темряві. Задихаючись від потрясіння і болі, Рейчел притискала долоню до щоки, щосили намагаючись піднятися на коліна. Вона відчувала, як тепла кров стікає по підборіддю. Віолетта стала набагато сильнішою, ніж раніше.
Болючий удар ніби повернув Рейчел в минуле, немов усе, що з нею відбувалося до цього, було сном, і вона, прокинувшись, знову повернулася в кошмар колишнього життя. Рейчел знову була зовсім одна, без Джіллера, без Річарда, без Чейза, ніхто не міг допомогти їй. Вона знову була абсолютно безпорадна перед Віолеттою, і у неї у всьому світі не було жодного друга.
Посмішка Віолетти зникла. Розглядаючи стоячу на колінах Рейчел, королева звузила очі так, що Рейчел сковтнула.
— Він напав на мене, ти ж знаєш… Ще коли був Шукачем… Напав на мене без усякої причини… Поранив… — Вона вперлася кулаками в боки. — Він заподіяв мені біль. Напав і покалічив! Щелепа була роздроблена. Зуби — вибиті. Язик був відірваний, як він і обіцяв колись. Я оніміла!
Її голос перейшов в гарчання, від якого Рейчел пробирало до кісток.
— Але це було найменше з моїх страждань.
Віолетта зітхнула, щоб заспокоїтися. Вона пригладила на стегнах рожеву атласну сукню.
— Жоден з радників моєї матері не допоміг мені. Вони були незграбними дурнями, коли потрібно було зробити що-небудь корисне. Вони пропонували нескінченні мікстури і припарки, настойки і магічні формули. Вони читали молитви і приносили дари добрим духам. Вони ставили п'явок і банки. Але нічого з цього не допомагало. Коли ховали матір, я лежала без свідомості.
Навіть зірки не могли нічого сказати про моє становище і про шанси на життя. А радники тільки стояли навколо, заламуючи руки. Напевно вони обговорювали, хто заволодіє короною, коли я, нарешті, помру. Підозрюю, що хтось із них із задоволенням допоміг би мені скоріше піти в загробний світ услід за матір'ю. Я прекрасно чула їх заклопотані перешіптування.
Віолетта ще раз зітхнула, заспокоюючись.
— Серед усього цього кошмару: болю, страждання, мук, печалі і мого все зростаючого занепокоєння про те, що мене можуть убити, з'явилася Сікс і допомогла мені, — вона вказала на жінку, біля якої стояла. — Коли я найбільше потребувала допомоги, Сікс прийшла і допомогла мені вижити, допомогла зберегти корону й Тамаранг. Ніхто інший не зміг або не захотів цього робити.
— Але… але… — Рейчел запнулася. — Ти ж недостатньо доросла, щоб бути королевою.
Слова зірвалися з язика перш, ніж Рейчел усвідомила, що не слід цього говорити. Віолетта знову з розмаху вдарила Рейчел по щоці, схопила за волосся і грубо смикнула вгору, піднімаючи на коліна. Рейчел схопилася однією рукою за щоку, пульсуючу болем, а іншою стерла кров з підборіддя.
Віолетта знизала плечима, байдужа до виду крові і до болю, яку заподіяла.
— Так чи інакше, я подорослішала за ці кілька років. Я більше не дитина, якою була колись. Не та дитина, якою, як ти гадаєш, я була раніше, коли ти жила в замку, насолоджуючись моєї добротою і великодушністю.
Рейчел не вважала, що Віолетта подорослішала достатньо, щоб стати королевою, але розуміла, що краще на цей раз промовчати. Вона знала, що під словом «доброта» малося на увазі рабство.
— Сікс допомогла мені видужати. Вона врятувала мене.
Рейчел дивилася на бліде, усміхнене обличчя.
— Я запропонувала свої послуги, і Віолетта запросила мене в замок. Радники її матері не приносили їй ніякої користі.
— Сікс використовувала свою силу, щоб вилікувати і мою покалічену щелепу. Я була настільки слабка, що могла харчуватися тільки рідким бульйоном. За допомогою Сікс я, нарешті, стала нормально їсти, і сили почали повертатися до мене. Навіть виросли нові зуби. До цього я й не думала, що в когось можуть втретє вирости зуби. Але я все ще не могла говорити і коли набралася сил і відчула себе досить добре, Сікс використовувала свої дивовижні здібності щоб виростити мені нового язика, — Віолетта стиснула кулаки. — Замість колишнього, який я втратила через Шукача.
— Колишнього Шукача, — поправила Сікс з придихом.
— Колишнього Шукача, — значно спокійніше визнала Віолетта.
Самовдоволена посмішка, повернулася на її пухке обличчя. Цю посмішку Рейчел знала занадто добре.
— А тепер тебе привели назад, — в голосі принцеси почулася прихована загроза.
— Що сталося з іншими? — Запитала Рейчел, намагаючись виграти час, щоб подумати. — З радниками королеви?
— Я — королева! — Здавалося, що характер Віолетти зміцнів, як і вона сама.
Сікс ніжно доторкнулась до Віолетти. Та кинула на відьму короткий погляд і посміхнулася, потім тихо й незворушно зітхнула, немов згадала, що потрібно стежити за своїми манерами.
Нарешті Віолетта відповіла на запитання Рейчел.
— Я не потребую радників, які служили моєї матері. Як з'ясувалося, вони нікуди не годилися. Замість всіх цих дурнів у мене є Сікс, і від неї набагато більше користі. Колись жоден з них не зміг відростити мені новий язик, невже тепер змогли б?
Рейчел подивилася на Сікс. Вовча посмішка повернулася. Примарні сині очі дивилися на Рейчел пронизуючи її наскрізь, проникаючи в самі глибини її душі.