Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Гудкайнд Террі

— Але я…

— Що — ти? Розчарував його? Він розсердився на твоє рішення? Він думав про тебе краще, а ти його підвів? Впустив себе в його очах?

Річард сковтнув, намагаючись зробити це не дуже голосно.

Ніккі взяла його за підборіддя і змусила дивитися собі в очі.

— Річард, ти не зобов'язаний відповідати нічиїм очікуванням.

Він моргнув, немов втративши дар мови.

— Це — твоє життя, — наполягала вона. — Ти сам навчав мене цьому. Ти зробив те, що, на твою думку, повинен був зробити. Хіба ти відхилив пропозицію Шоти тому, що з тобою не погодилася Кара? Ні. І хіба ти змінив би своє рішення віддати меч Шоті, скажи я, що ти чиниш нерозумно? І хіба

змінив би ти своє рішення, якби ми обидві сказали, що ти будеш дурнем, якщо не приймеш її пропозиції? Думаю, ні. І чому ж? Та тому, що ти вважав, що чиниш правильно. Ти сподівався, що, врешті-решт, ми погодимося з тобою, а те, що ми думаємо, не мало великого значення. Ти діяв у відповідності зі своїми судженнями. Ти зробив те, до чого тебе підштовхували твої власні почуття. Ти прийняв рішення, грунтуючись на тому, у що вірив, з причин, які відомі тільки одному тобі. Ти зробив те, що повинен був зробити. Я не права?

— Ну… так.

— Тоді яка різниця, вважає твій дід тебе правим чи ні? Хіба він був там? Хіба він знає те, що відомо тобі? Звичайно, було б добре, якби він підтримав тебе, сказав, що все правильно. Але він цього не зробив. Хіба від цього твоє рішення раптом стало помилковим?

— Ні.

— Тоді ти не можеш дозволити комусь пригнічувати твій розум. Іноді люди, які люблять нас, покладають на нас великі надії. Часто їх очікування ідеалізовані. Ти зробив те, що повинен був робити, щоб знайти відповіді на свої запитання. Ти повинен був вирішити свою проблему, навіть якщо весь світ вважає, що ти помиляєшся. Якщо ти вважаєш, що ти правий, то ти повинен діяти так, як вважаєш за потрібне. Число тих, хто з тобою не згоден, не може змінити фактів, і ти повинен знайти ці факти. А щоб їх знайти, необхідно діяти. Але не заради задоволення оточуючих, не заради задоволення когось, нехай навіть самої близької тобі людини. Ти не зобов'язаний відповідати чиїмось очікуванням — тільки своїм власним.

Слабкий відблиск колишнього світла з'явився в його зосереджених сірих очах.

— Це значить, Ніккі, що ти мені віриш?

Вона сумно похитала головою.

— Ні, Річард. Я думаю, що твоя віра в існування Келен — це результат поранення. Я думаю, що ти її вигадав.

— А могила?

— Сказати правду? — Коли він кивнув, Ніккі глибоко зітхнула. — Я думаю, що там справжня Мати-сповідниця, реальна Келен Амнелл.

— Зрозуміло.

Ніккі знову вхопила його підборіддя і змусила дивитися на неї.

— Але це зовсім не означає, що я права. Я обгрунтовую свою впевненість на тому, що я знаю. Але я не думаю, що побачила в тій труні хоч якийсь доказ. У минулому я часто помилялася. А ти вважаєш, що зараз неправа я. Але ти ж ніколи не припиняв шукати правду, навіть якщо хтось говорив, що ти помиляєшся. Так навіщо ж зараз поводишся так?

— Але це так важко, коли ніхто тобі не вірить.

— Не сумніваюся. Ну і що ж? Це не означає, що вони без сумніву праві, а ти помиляєшся.

— Але коли кожен стверджує, що ти не правий, мимоволі почнеш сумніватися.

— Так, іноді життя, справді, важке. У минулому сумніви завжди змушували тебе подвоїти зусилля для пошуку істини, переконуватися в своїй правоті, тому що знання істини дає силу для боротьби. На цей раз удар, коли ти побачив мертве тіло там, де не очікував його знайти, виявився занадто сильний. А несподівано різкі висловлювання твого діда в цей важкий момент остаточно розтрощили тебе. Я можу зрозуміти, що це виявилося останньою краплею, і в тебе не залишилося більше сил боротися з цим. У кожного може настати момент, коли його сила досягає своєї межі, навіть у лорда Рала. Ти — людина, і твої сили теж мають межу, як і у всіх інших. Але ти повинен впоратися з цим і рухатися далі. На якись час ти кинув все, але тепер знову повинен взяти своє життя під контроль.

Вона бачила, що він починає розмірковувати, розум його знову запрацював, і це був хвилюючий момент. Тим не менш, він все ще вагався. Вона не хотіла, щоб він, просунувшись так далеко, знову скотився в прірву.

— Мабуть, люди і раніше в чомусь не вірили тобі. — Сказала вона. — Чи не траплялося так, що твоя Келен теж не вірила тобі? Реальна людина не може погоджуватися з іншими завжди і у всьому. Люди сперечаються, сумніваються. І що ти робив, коли це відбувалося? Адже могла вона думати, що ти помиляєшся, що ти не правий, можливо навіть, божевільний? Ну ж бо, Річард, я і сама не раз думала, що ти збожеволів.

Річард коротко посміхнувся, обдумуючи її слова. Потім дурна посмішка розповзлася на його обличчі.

— Звичайно, були часи, коли Келен мені не вірила.

— Але ти продовжував діяти, тому що вважав що правий?

Все ще посміхаючись, Річард кивнув.

— Тоді не дозволяй своїй сварці з дідом зруйнувати твоє життя.

Він підняв руку і знову впустив її.

— Але це занадто…

— Ти кинув все через слова Зедда, навіть не намагаючись зрозуміти те, що сказала Шота.

Він направив на неї уважний погляд. — Про що ти?

— В обмін на Меч Істини Шота дала тобі інформацію, щоб допомогти знайти правду. І в тому числі вона сказала «те, що ти шукаєш, давно поховане».

— Але це ще не все. Кара розповіла нам з Зеддом, що сказала Шота. Очевидно, найважливішим в її словах були слова «Вогняний Ланцюг». Правильно?

Річард кивнув, уважно слухаючи.

— Вона сказала, що ти повинен відшукати кістки в Долині Небуття. А ще Шота порадила остерігатися гадюки з чотирма головами.

— Що таке Вогняний Ланцюг? Де знаходиться Долина Небуття? Що ще за гадюка з чотирма головами? За цю інформацію, Річард, ти заплатив високу ціну. І що ти зробив з нею? Ти запитав Зедда. Він сказав, що не знає, зате сказав, що розчарований в тобі. Так що? Через це ти збираєшся відкинути все інше? Просто тому, що старий, який не уявляє, що значить для тебе Келен, який не знає, як ти провів останні роки, сказав, що ти діяв по-дурному? Ти ж не хочеш залишатися тут і стати його кімнатною собачкою? Чи ти хочеш перестати думати, і в своїх роздумах залежати від його думки?

— Звичайно, ні.

— Біля могили Зедд був дуже сердитий. Ми з тобою не можемо навіть уявити, через що він пройшов, щоб забрати у Шоти меч. Ти ж не очікував, що він зрадіє? Не чекав, що він скаже «так, Річард, це була прекрасна думка, віддати меч цій жінці». Повернення меча коштувало йому чималих зусиль, і, звичайно ж, він вирішив, що ти вчинив дурницю. Ну і що? Це — його думка. Можливо, він навіть правий. Але ти вважав, що можеш пожертвувати тим, що він тобі дав, чимось цінним, щоб отримати щось ще більш цінне. Ти-то думав, що це була справедлива угода. Кара розповідала, що спочатку ти вирішив, що Шота тебе обманула, але потім повірив, що отримав щось цінне. Це правда?

Річард кивнув.

— А що сказала Шота про вашу угоду?

Річард пильно дивився на високі вежі позаду Ніккі. Він згадував.

— Шота сказала: «ти хотів знати те, що відомо мені і допоможе віднайти правду. Я дала тобі це: Вогняний Ланцюг. Усвідомлюєш ти це зараз чи ні, але це справедливий обмін. Я дала відповіді, які були тобі потрібні. Ти — Шукач, або, принаймні, був ним. Ти повинен сам відшукати значення цих відповідей».

— І ти їй повірив?

Кілька митей Річард думав, його пильний погляд ковзав по сторонах.