Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
Шрифт:
— Вони виявили, що вже довгий час пророцтва виявилися вразливими для виниклих проблем, число яких все зростало. Слабкість його, уклали вони, можна виразити у вигляді, що найбільше нагадує хробака. Вони припускали, що це явище прийметься руйнувати ще живі частини древа, починаючи з гілок, які найбільш життєздатні, подібно деревному черв'якові, що харчується живим деревом. Вони назвали це явище пророчим хробаком.
У тиші повітря, здавалося, тисне нестерпно.
Засунувши руки в задні кишені, Річард знизав плечима.
— І як це можна вилікувати?
Здивований
— Вилікувати? Річард, чарівники, які вивчали цю проблему, передбачили також, що зупинити цей процес буде неможливо. В кінці своєї роботи вони прийшли до висновку, що без підживлення новими силами знову народжених пророків, древо пророцтва, в кінцевому рахунку, згниє і загине.
Вони пишуть, що здорове і сильне древо відродиться тільки тоді, коли у світі з'являться нові пророки. Тільки тоді проросте нове насіння пророцтв. Старі дерева завжди помирають і звільняють місце для нових паростків. Ці чарівники прийшли до висновку, що доля пророцтва в нинішніх умовах — старість, безсилля і швидка смерть.
Річарду доводилося мати справу з величезним числом проблем, викликаних пророцтвами, похмурий настрій, що панував в бібліотеці, заразив і його. Він кожну хвилину чекав, що з сусідньої кімнати вийде цілитель, щоб оголосити про кончину їх старіючого родича.
Він думав про всіх чарівників, обдарованих магією передбачення, відданих своїй справі, які намагалися внести посильний внесок у роботу, яка тепер гинула на їхніх очах. Він згадував про статую, яку створював тяжкою працею, і що відчув, коли вона була знищена.
Він думав про саме поняття смерті, яке було похмурим, яку б форму не прийняло. І це нагадало йому про те, що і сам він смертний… як і Келен.
А ще він подумав, що це найкраще, що могло б статися. Зрештою, якби люди перестали вважати, що пророцтво обумовило те, що відбувається з ними, вони, можливо, зрозуміли б, що повинні думати самостійно, і приймати рішення виходячи з власних інтересів. Можливо, звільнившись від влади пророкувань, люди краще могли б зрозуміти, що тільки вони самі керують власними долями. А, осягнувши це, люди збагнули б і ту загрозу, яка нависла над ними. І тоді вже усвідомили би цінність особистого вибору, який стоїть перед кожним, замість того, щоб безглуздо очікувати передбачені події.
— Судячи з того, що виявили ми з Енн, — слова Натана важко розірвали густе повітря бібліотеки. — Зникаюча гілку пророцтва відноситься до часу, що починається приблизно через рік після народження Річарда. Те, що ти розповів, звичайно ж, вказує на деякий сенс у тому, що відбувається, оскільки це — найбільш активна частина древа пророцтва. Але мені все ж здається, що пророцтва зникають не тільки з цієї причини.
Зедд кивнув.
— Звичайно ж, гілки відмирають, але починаючи з коренів, тому частина гілок ще жива. Деякі частини пророцтва ще живі і в досить хорошому стані.
— Правильно, в частині описів сьогодення і майбутнього. Здається, ти припускаєш, що черв'як напав на частину, що проявилася двадцять-тридцять років тому, і поки не дістався до майбутніх подій.
— Живі ті частини пророцтва, які відносяться до тебе, — вимовив пророк, спершись на руки і нахиляючись до Річарда. — Але як тільки вони помруть, ми втратимо не тільки пророцтво, але й пам'ять про нього, втратимо навіть усвідомлення, наскільки вони важливі.
Річард перевів погляд з похмурого обличчя Натана на серйозне обличчя Енн. Він зрозумів, що вони, нарешті, дісталися до основної мети їхнього приїзду.
— Саме тому ми приїхали сюди. Ми шукали тебе, Річард Рал. — Серйозно сказала Енн. — Поки не стало надто пізно. Існує пророцтво, яке поки ще живе, і яке попереджає про саму серйозну кризу, перед якими опинявся наш світ з часів Великої Війни.
Річард насупився, відчуваючи себе нещасним, тому що пророцтва все ще не залишали його в спокої, продовжуючи доставляти неприємності.
— Яке ще пророцтво?
Натан витягнув з кишені невелику книжку і розгорнув її. Тримаючи її обома руками, він пильно дивився на Річарда, щоб переконатися, що він уважно слухає.
Переконавшись, нарешті, в загальній увазі, Натан почав читати.
— У році цикад, коли захисник принижених і страждаючих під прапором Світла і людяності, нарешті…. розколе зграю, це послужить знаком того, що пророцтво пробуджено і вирішальна заключна битва близька. Будьте обережні, всі істинні вилки та їх похідні в цьому корені поплутані. Істинним є тільки основний стовбур цього пророцтва. Якщо fuer grissa ost drauka не очолить цей фінальний бій, світ, який вже стоїть на краю тіні, впаде в жахливу темряву.
— Добрі духи, — прошепотів Зедд. — Fuer grissa ost drauka — це зв'язок з пророцтвом, що впирається в основну вилку. З'єднання її з цим пророцтвом встановлює подвійне розгалуження.
Натан вигнув брову.
— Точно.
Річард не зовсім зрозумів сказане Зеддом, але основну думку вловив. І він не потребував їх пояснень, щоб зрозуміти, хто такий fuer grissa ost drauka, — «несучий смерть». Це був він.
— Джеган розділив свої сили. — Тихо, але владно сказала Енн, не зводячи з Річарда пильного погляду. — Він привів армію в Ейдіндріл, сподіваючись завершити завоювання Серединних Земель тут, але сили Д'хари і жителі міста за зиму встигли вислизнути з лещат Джегана і піти в Д' Хару.
— Я знаю, — відповідав Річард. — Келен наказала зробити це. І вона ж розповіла про це мені.
Кара виглядала здивованою, видно було, що вона збиралася щось сказати, але, глянувши на Ніккі, промовчала… поки що.
— У всякому разі, — продовжувала Енн, розсерджена тим, що її перервали, — Джеган не зміг скористатися чисельною перевагою своєї армії, щоб прорватися через перевали. Тепер він вирішив розділити армію. Залишивши частину її охороняти проходи, він направив головні сили в обхід гір Ранг-Шада, щоб підійти до Д'хари з півдня.