Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
Шрифт:
Вони пройшли в приміщення, яке нагадувало комірчину для будівельних матеріалів, де уздовж стін лежали мішки і запаси каменю. Камінь здався Річарду знайомим, він нагадував про час, коли він працював на будівництві палацу для Імператора Джегана. А тепер Звір Джегана вистежував його.
У дальнійій стороні приміщення вони вибігли в довгий коридор, підлога якого була покрита сланцевими плитами. Гладенькі кам'яні стіни піднімалися вверх на висоту щонайменше сто п'ятдесят футів, створюючи вузьке вертикальне приміщення. Стоячи біля підніжжя цих стін, Річард відчував себе мурахою.
Він
Річард не міг розгледіти кінця високого коридору, по якому вони бігли. І це був всього лише один коридор з багатьох — до нього поступово починало доходити, наскільки жахливо великий Замок Чарівників.
Добігши до перетину, Річард різко повернув ліворуч і кинувся туди, де виднівся залізний сходовий майданчик. Намагаючись віддихатися, він озирнувся і помітив за рогом вузол тіней. Підштовхуючи Ніккі попереду себе, він почав спускатися по сходах.
Спустившись, вони опинилися в маленькій квадратній кімнаті, яка була лишетрохи більшою, ніж перетин кам'яних проходів, які розходилися в трьох напрямках. Річард швидко оглянув проходи, витягнувши в прохід руку зі світної сферою. Як йому здалося, в одному з коридорів щось мерехтіло. Він і раніше стикався з дивними місцями, коли обстежував підвали Замку, і зараз йому потрібно було одне з таких місць.
Разом з Ніккі вони помчали по проходу. Прохід здався йому не дуже довгим, хоча досить довгим, щоб провести його під колосальним коридором і далі, туди, де відкрилося приміщення, стіни якого були прикрашені химерними візерунками, викладеними зі шматочків скла. Світло палаючих сфер спалахувало в осколках різнокольоровими іскрами, наповнюючи всю кімнату чарівним мерехтінням. Тут був тільки один вихід, розташований в далекій стіні навпроти.
Річард завагався, уповільнивши хід. У цій дивній блискучій кімнаті його шкіру почало досить сильно поколювати, наче на неї потрапило безліч ниток павутини. Ніккі ж відкинула голову, ніби щось ударило її в обличчя. Він знав, що їх відчуття були попередженням про присутність в приміщенні сильного і дуже небезпечного магічного щита.
Тонкі поліровані колони з каменю з вкрапленнями золота стояли по боках відкритого виходу в протилежній стіні, підтримуючи перекриття. Прохід між стовпами, складений з простих квадратних каменів, виявився вищим, ніж спочатку здалося Річарду. Інший кінець проходу приховувала темрява. Для звичайного залу, прихованого в надрах гори, цей вхід виглядав занадто складним і значним.
Річард дуже сподівався, що правильно розумів причину цього.
Коли вони перетнули зал і наблизилися до проходу, стовпи почали випускати слабкий червонуватий жар. Повітря навколо них неспокійно задзижчало.
Волосся Ніккі піднялися навколо голови, наче вона вся наповнилася електрикою. Вона схопила руку Річарда, утримуючи його.
— Це — щит.
— Я знаю, — відповів Річард і повільно повів її за собою, міцно стиснувши руку.
— Річард, це неможливо. Це — не звичайний щит, тут використана не тільки Магія Прирости. У нього додана Магія Збитку. Такі щити смертельно небезпечні, особливо цей.
Він озирнувся на двері, через які вони увійшли, і побачив, що згусток тіні з'явився з проходу. — Знаю. Я вже проходив такі раніше.
Він дуже сподівався, що правий, і що цей щит схожий на ті, з якими він мав справу раніше. Йому потрібен був такий щит, який охороняв найбільш закриті приміщення Башти. Якщо цей щит виявиться менш потужним, ніж потрібно, або навпаки, виявиться більш потужним і не пропустить їх — значить, у них великі неприємності.
Єдиний вихід із залу, де вони перебували, перекривав Звір. Не залишилося нічого іншого, окрім як пройти вперед, крізь щит.
— Пішли. Швидше.
Груди Ніккі важко піднімалася, поки вона з усіх сил намагалася заспокоїти дихання. — Річард, ми не зможемо пройти там. Цей щит здатний відразу відокремити плоть від кісток.
— Кажу ж, я вже робив це колись. Ти володієш Магією Збитку, значить у тебе теж є шанс обминути його. — Він побіг до проходу. — Крім того, навіть якщо ми не підемо туди, то все одно загинемо. Так що це — наш єдиний шанс.
Приречено загарчавши, наче здаючись, вона побігла за ним через зливу різнокольорових іскор, що відкидалися скляними мозаїками на стінах. — Ти просто зобов'язаний виявитися правим.
Він схопив її за руку і міцно стиснув, на всякий випадок, якщо для проходу через цей щит необхідно було народитися з даром Магії Збитку. Адже у Ніккі цей дар не був природженим — їй його перелили. Він не так багато знав про магію, але з того, що дізнався, зрозумів, що між вродженим даром і набутим існує досить велика різниця. Раніше він допомагав проходити через щити людям, зовсім не володіючим даром, тому припускав, що, тримаючи її, володіючу певними здібностями, за руку, зможе провести її і тут. Якщо, звичайно, пройде сам.
Повітря навколо них перетворився на густий темно-червоний туман. Не зупиняючись, він забрав вправо у дверний отвір, тягнучи за собою Ніккі.
Раптово навалився тягар, який, здавалося, здатний розчавити їх. Ніккі задихалася.
Річард повинен був докладати колосальних зусиль, щоб долати вагу і рухатися вперед. Коли вони зробили крок у прохід, обрамлений кам'яними колонами, що перетиналии площину стіни, їх обдало нестерпним жаром, обпалюючи тіло. Жар був таким, що на мить Річарду здалося, що він зробив фатальну помилку, що Ніккі була права, і вони ось-ось згорять.
І в той момент, коли він здригнувся від раптовогї спеки, його ніби щось проштовхнуло далі через дверний проріз. Він з подивом виявив, що не тільки живий і здоровий, але і знаходиться з іншого боку щита. Озирнувшись, вони виявили, що знаходяться в коридорі, складеному з необроблених кам'яних блоків, однак виявилося, що це полірований камінь з сріблястою поверхнею, яка злегка мерехтіла у світлі їх лампи.
Поглянувши назад, він побачив клубок тіней, який знаходився вже біля входу в їх притулок. Все ще тримаючи Ніккі за руку, Річард повів її далі по іскристому проходу.