Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
Шрифт:
Енн вловила невисловлене значення цього погляду і повернулася до Дженнсен. — Чому б тобі не піднятися до Тома, дорога. Нести караул на кладовищі має бути дуже самотньо.
Дженнсен виглядала розчарованою, але, здавалося, розуміла, що їм необхідно зайнятися справою. Вона посміхнулася. — Так, звичайно. Я буду нагорі, якщо вам що-небудь знадобиться.
Коли звук кроків Дженнсен віддалився, і луна затихла, Енн змахнула покрив запорошених павучих мереж.
— Натан, що це за місце?
— Немає ніякої необхідності говорити пошепки, — сказав він. — Подивися, на стіни —
Енн здивувалася, але, прислухавшись, зрозуміла що він правий. Зазвичай, луна в кам'яних приміщеннях дратує, але в цій дивній кімнаті стояла мертва тиша.
— У формі цього місця є щось дивно знайоме.
— Приховуюче заклинання, — недбало кинув пророк.
Енн насупилася. — Що?
— Конфігурація цього місця нагадує форму приховуючого заклинання. — Побачивши її спантеличений погляд, він вказав в декількох напрямках. — Не розташування цього місця, не розміщення кімнат і напрямок залів, як, наприклад, в Народному Палаці, який сам є заклинанням. Тут, швидше за все, сама форма стін становить заклинання, ніби хтось накреслив заклинання на землі, а потім просто побудував стіни вздовж ліній і вирізав середину. Товщина стін скрізь однакова, і це означає, що зовнішня сторона стіни теж має форму заклинання, посилюючи його. Дійсно, дуже розумно.
Ймовірно, це заклинання працює за допомогою людської крові і кісток, яких тут цілком достатньо.
— Хтось вплутався у великі неприємності, — сказала Енн, ще раз оцінююче оглядаючи це місце. Цього разу вона почала впізнавати форми деяких кутів. — Для чого конкретно призначене це місце?
— Я до кінця не впевнений, — зітхнувши зізнався він. — Не знаю. Може, ці книги назавжди поховали разом з небіжчиками, а може їх просто заховали. Але можливо все було зроблено з якоюсь іншою метою. — Натан жестом підкликав її. — Мені потрібно показати тобі дещо.
Енн пішла за ним, минаючи кілька поворотів і безліч поличок заставлених курними книгами. Вони підійшли до увігнутої ділянки стіни з трьома рядами ніш, розташованими одна над іншою.
Натан сперся ліктем об стіну. — Подивися он туди, — вимовив він, вказуючи довгим пальцем на нижній ряд отворів.
Енн нахилилася і зазирнула всередину. Там колись лежало тіло.
Все, що тепер залишилося від нього — був скелет у запорошених залишках одягу. На талії уцілів шкіряний пояс, одне плече перетинала перев'язь. Руки скелета були складені на грудях. Шию обвивали золоті ланцюги. По блиску медальйона, що висів на одному з ланцюгів, Енн зрозуміла, що Натан брав його в руки, мабуть, для того щоб ближче розглянути, і його пальці стерли пил з золота.
— Як ти думаєш, хто б це міг бути? — Запитала вона, випрямляючись і складаючи руки на животі.
Натан схилився до неї.
— Я вважаю, що він був пророком.
— Я думала, що немає необхідності говорити пошепки.
Він вигнув брову і випростався на весь свій чималий ріст. — Тут поховано багато людей. — Він махнув рукою в темряву. — Вихід — там.
Натан знову нахилився і знову прошепотів. — Пророцтва.
Вона спохмурніла і озирнулася туди, звідки вони прийшли. — Пророцтва? Ти хочеш сказати… Всі ці книги — пророцтва?
— Більшість із них.
Вона була готова вибухнути від хвилювання. Книги пророцтв були безцінні. Це були найрідкісніші зі скарбів. Такі книги направляли; давали відповіді, яких вони потребували; дозволяли уникати даремних зусиль; заповнювали прогалини в їхніх знаннях. А зараз ці знання були потрібні більше, ніж в будь-які інші часи. Вони повинні більше дізнатися про ту останню битву, в яку поведе їх Річард.
До цих пір було незрозуміло, коли відбудеться цей бій. Каприз пророцтва полягав у тому, що воно могло сповнитися і через багато років. Втім, можливо, що воно і не повинно було відбутися, поки Річарду не стане старше. За кілька останніх років відбулося стільки страшних подій, що вони сподівалися, у них буде достатньо часу для підготовки. І пророцтва могли в цьому допомогти.
Колись сховища Палацу Пророків були заповнені тисячами томів пророцтв, але всі вони були знищені разом з Палацом, щоб перешкодити Імператору Джегану захопити їх. Краще вже було втратити назавжди ці документи, ніж дозволити їм служити злу.
А про це місце ніхто не знав. Воно було приховано заклинанням. Від можливостей, що відкрилися, у Енн закрутилася голова.
— Натан… Це ж чудово.
Вона повернулась і глянула на пророка. Він дивився так, що їй стало не по собі. Вона потягнулася і своєю рукою накрила його руку.
— Натан, на таке ми навіть не могли сподіватися.
— І навіть більше того, — прокашлявся й дуже серйозно відповів він. — Тут є книги, які змушують мене сумніватися чи в здоровому я розумі, — сказав він, похмуро розводячи руками.
— Ах, — уїдливо зауважила Енн, рухаючись слідом за ним. — Повірив, нарешті.
Він зупинився і пильно глянув на неї. — Не варто жартувати на цю тему.
Енн відчула, що по її руках побігли мурашки. — Тоді покажи мені, — спокійним тоном сказала вона. — Що ти знайшов?
Він струснув головою, відганяючи миттєвий напад нервового сміху. — Я навіть не впевнений, — просуваючись між столів він втратив всю свою звичайну самовпевненість, немов він змушував себе рухатися. Його настрій став ще більш похмурим. — Я розібрав книги.
Енн дуже хотілося поквапити його і скоріше добратися до суті його відкриття, але вона знала, що коли він в такому неспокійному настрої, краще всього дозволити йому пояснити все по-своєму, особливо якщо справа стосувалася його роздумів.
— Розібрав?
Він кивнув. — Ось ця купка, схоже, не має до нас ніякого відношення. В основному, це давно застарілі пророцтва, вони містять записи, що не відносяться до справи або написані на невідомих мовах. Наприклад, ось ця.
Він повернувся і поклав руку на іншу купку. Піднялася хмарка пилу. — Ось тут книги, які були і у Палаці. — Він обвів рукою купки книг, складені на столі позаду нього. — Ось вони, складені на цьому столі.
Широко розкритими очима Енн дивилася на полиці і ніші в цьому дивному приміщенні. — Але крім цих, на столі, тут ще дуже багато інших книг. Це все — тільки невелика частина.