До Золотої Зорi (на украинском языке)

Бережной Василий Павлович

– Так.

– А навiщо це тобi?
– подивився йому в вiчi капiтан.

– Мага всi мисливцi слухаються. Я поведу їх уполювати величезного мамута.

– Полювання - це добре, але потрiбно ще й працювати.

– Мисливцi полюють, працювати не вмiють.

– Ми навчимо, Дане.
– Капiтан по-батькiвському поплескав хлопця по плечу.
– I разом збудуємо таке... що зрушить планету, перекотить її до iншого Свiтила...

Зазвучав рiжок - тягуче, тривожно. Наче якесь невидиме звукове ласо звивалося в повiтрi. Дан стрепенувся, мить постояв, прислухаючись, а тодi кинувся до виходу.

– Мисливцi збираються!
–

гукнув, оглянувшись у дверях, i зник. Той вигук збудив тривогу, передчуття бiди. Навiть малий Бад занепокоївся, облишив кошеня i дослухався, про що так швидко говорили батько з мамою.

...Мисливцi стоять великим пiвколом, чатуючи лiс, наче з його хащ от-от має вибiгти якийсь лютий звiр. Обличчям до них пiд крислатим дубом стоїть Маг, Iз шиї звисають магiчнi разки зубiв, костяних кружалець, на широкому поясi телiпаються висушенi дзьобастi голови птахiв.

Деякий час i мисливцi, i Маг стоять непорушно, за ними стежать - не змигнуть - сотнi, а може, й тисячi очей одноплемiнникiв. "Прибульцi з неба" теж тут - вони нiколи не бачили такого ритуального дiйства. Кенi - в бiлому халатi, обома руками тримає перед себе чималу скриньку. Бiля неї колеги з медичного сектора: двi стрункi дiвчини i широкоплечий, з бородою чоловiк.

Раптом тишу прорiзав рiзкий скрик Мага. Загупали удари кийкiв об землю, i з лiсу вибiг Дан. Майже голий, тiльки спiдничка з листя прикривала стан, вiн бiг, як молодий олень, викидаючи ноги вперед. Кенi побачила, як один з мисливцiв, що стояли довкруж, пiднiс угору засмаглу руку, в якiй гостро зблиснув дротик. Хлопець, наче спiткнувшись, повiльно падає на траву... До нього, мов шулiка, пiдбiг старий Маг, схилився над ним, прикривши своїм одягом, щось вигукнув, i раптом з-пiд його кiстлявої руки випурхнув птах, шугнув у високостi. Той птах прикував до себе погляди присутнiх: то ж полетiв дух забитого - далеко, аж до Свiтила...

Лише "прибульцi з неба" не проводжали птаха очима. Кенi, а за нею й колеги, що були напоготовi, кинулись до забитого. Кенi так нервувала, що в неї тремтiли руки, дрож проймав усе тiло.

– Тепер вiдступiться, шановний.
– Бородатий хiрург вiдтiснив Мага вiд розпростертого на травi Дана.
– Ви свою справу зробили...
– I до Кенi: - Тут почнемо?

– Тут. Швидше, швидше!
– Руки її вже масували ще теплi хлопцевi груди.
– Кисневу маску!

Маг, знову, сiвши пiд облюбованим дубом, похмуро спостерiгав за чаклуванням "прибульцiв з неба". Вже шкодував, що погодився на їхню спробу повернути малого з тих мандрiв, з яких ще нiхто не повертався. Ну, та поки що це не затримує їхнього обряду, мисливцi ще зносять сухе гiлляччя, жiнки вичавлюють iз ягiд горючий сiк, останки Дана запалають на багаттi, тодi нiхто не загрожуватиме посiсти мiсце старого Мага. А прибульцi скоро втихомиряться.

Нараз його мов шпигонуло - рiзко пiдвiв голову, обiперся руками об корiння старого дуба, наче збирався встати. Невже Дановi груди зворухнулися?! Неймовiрно. Це йому здалося. Зиркнув на купу сухого гiлля над камiнням - треба ще, ще, носять поволi. А тi - пiдводять Дана. Хлопець розплющує очi. Повернувся звiдти? Мана! Дротик стримiв у самiсiнькому серцi!

Маг схопився, як ошпарений, але тут же оговтався, змусив себе рухатися статечно, хоч у ногах несподiвано з'явилась слабiсть i дрижали колiна. Та для капiтана - головного серед "прибульцiв з неба" - це було непомiтно. Видати

хвилювання старого могло тiльки часте дихання, упоратися з яким нiяк не вдавалось.

Доки Маг скрадався, Дан пiдвiвся на повен зрiст i став на ноги, пiдтримуваний з одного боку дiвчиною в бiлому, з другого - бороданем.

– Це новий Маг, - сказав капiтан, коли старий пiдiйшов, невiдривно дивлячись на Дана повними жаху очима. Капiтанової реплiки наче не чув, тiльки пересмикнулось сухорляве обличчя. Рiзко спитав сина:

– Що сказав тобi Дух Свiтила?

– У нього чорне сердите око, - ще слабким голосом промовив Дан. Гнiвається. Звелiв забиратись далеко.

Старий метнув погляд на капiтана, нiби дротик, i обидва зрозумiли один одного: вiднинi i назавжди вони - непримиреннi вороги!

Маг почав скидати свої магiчнi обладунки i вiшати на шию Дановi, проте вiддав ледь половину. Мовчки повернувся i пiшов у хащi. За ним посунули старшi мисливцi. А молодi з веселими вигуками оточили Дана.

Хронiка, записана в iнформаторiї

"Клiмат у пiвнiчних широтах суворiшає буквально на очах. Снiговi бурi почастiшали, подовшали, температура повiтря неухильно знижується. Вище 70-ї паралелi спостерiгається утворення численних центрiв обледенiння, iнтенсивне поширення (на пiвдень) i з'єднання криги в тисячокiлометровi фронти. Автохтони перекочовують на пiвдень, втрат майже немає. Iнша картина з фауною - важкi й неповороткi крупнi звiрi, яких рiзке похолодання застало зненацька, загинули у великiй кiлькостi..."

"Сповiщаємо про смерть Iнвестигатора. Цього вiтряного дня вiн замiрював добове потовщення льодовика, небезпечно наблизився до самiсiнького краю, пiдсковзнувся i впав з крижаної стiни висотою 37 м. Знизу був товстий снiжний покрив, що пом'якшило удар, але при падiннi роздерся скафандр, i хоч допомога приспiла не бiльше, як за 6-7 хвилин, Iнвестигатор загинув од холоду..."

"Iнтенсивнiсть радiацiї Центрального Свiтила почала несподiвано падати стрибкоподiбно, що може призвести до катастрофи уже ближчим часом. Запуск штучного свiтила необхiдно прискорити, iнакше - обледенiння сягне екватора..."

"Подих крижаного панцира, що суне вiд полюсiв, уже вiдчувається i тут, у зонi екватора. Мисливськi племена, якi ранiше ледь прикривали тiло широким листям, почали надягати звiринi шкури. Вечорами грiються бiля вогнищ".

"Запуск штучного свiтила. Натовп цiкавих, що тiснилися навколо гравiтацiйної пращi, бажаючи побачити обряд "прибульцiв з неба", мало не перешкодив його здiйсненню. З великими труднощами вдалося вчасно вивести їх iз небезпечної зони.

Згiдно з розрахунками, праща, нейтралiзуючи тяжiння, викинула на задану орбiту кулю дiаметром 9 метрiв - свiтило, яке ще треба "запалити". Його тепла мусить вистачити якраз на той час, доки планета разом з ним перекотиться до визначеної стацiонарної зорi".

"Старий Маг застерiг Iмпета, щоб той не "викрадав Центрального Свiтила". Юний Маг iз захопленням вивчає технiку "прибульцiв з неба" i в усьому пiдтримує капiтана. Без його допомоги годi було б i думати про здiйснення проекту перемiщення планети. Не одна сотня юнакiв за велiнням свого вождя пiд керiвництвом iнженерiв i вчених видобуває руду, вчиться працювати на ливарних установках, у печерi, де намiчено встановити устаткування за проектом "Гравiтацiйна хвиля".