Добло і зло
Шрифт:
— Фу, пацани в її групі жирні!
— Нє, Васо, там тіки один жирний… — Медвідь зробив спробу благородства. Я її ліквідувала:
— Ну, але пацани з моєї групи реально ходять в баню з ЖИРНИМИ дядьками, бізнесменами всякими. Ті їх потім на роботу беруть…
— Нє, ми не тим будемо в бані займатися, після чого на роботу беруть. Ми туда чисто попаритись, — наполягає Ведмідь.
— Та не знаю, не знаю я бані! — вже ледь не кричу я. — Не ходила я туди ніколи! Не люблю я жирних дядьок,
Вступає хор Вірьовки:
— Фу-у-у-у-у!!!!
— Спитайся в Вадіма. Видавця нашого. Він у нас по банних ділах виступає. Ходять там по 15 мужиків в одну баню… — Я дивно якось даю поради.
— Ну і спитаю! — вдовольняється Ведмідь.
— Тільки де ми ще знайдемо дванадцять тьолок? — не розумію я.
— Нашо нам іще дванадцять тьолок? — Ведмедю навіть не приходять в голову поняття економії. Бо ж в бані платиш за годину, а не за кількість тьолок.
— А я знаю? Мужики ходять по 15 штук пузатіків. Значить, так нада.
— Ми ж не їбатися там будемо, — рубає Ведмідь.
— А 15 штук пузатих мужиків там шо — їбуться?! Вони ж жонаті! — я закипаю.
— О! — піднімає вказівний палець Ведмідь. — Ото ж бо й воно. Не додому ж ходити їбатися п’ятнадцятьом пузатим і жонатим мужикам.
* * *
А то якось ми, як всі тьолки, читали чужі есемеси.
Отже, чужий есемес бойфренду: "Я впєрвие в жизні здєлала кунілінгус. Єйо піська вкуснєє, чєм твая. Всьо, пака".
А Ведмідь на презентації нашого альбому "In ЖИР" написав есемес: "Ти моя єдина любов" і розіслав по всіх номерах у своїй телефонній книзі. А Вася написала есемес "Нам піздєц", відіслала його Ведмедю, вдарилася головою об сцену і зомліла. Струс мозку і чорний рот цілий тиждень зранку. І наші дві подруги переспали. Але це ж таке. Як всі тьолки…
* * *
…А то якось ми, як всі тьолки, були апчнимі женщінамі. З тьолочного погляду навіть не алчними, а алчущімі справєдлівості. Алігарх не день народження пообіцяв мені новий лептоп, тим самим віднадивши всі нові лептопи з інших напрямків: Вовчик он хотів мені подарити, наприклад, а я: "Та не треба, та я вже пообіцяла прийом цього подарка з іншого боку". Але обіцянка-цяцянка. Пройшов мій горопашний день-народження, подарунків було мало, як завжди. Тьолки подарували мені столик-годинник, що ідеально підходив до дизайну їх кімнати "Чорничний йогурт-вбивця".
— Дарую вам цей столик… — зітхнула я, після того як насолоджувалася подарунком цілих дві хвилини.
— У-їіііі!!! — заверещали тьолки й, схопивши столик, радісно побігли до себе в кімнату його ставити.
Вовчик, розчарувавшись у подарунку-комп'ютері, вирішив подарувати мені джипіес для ходіння по горах. Тільки от треба було взнати, яка модель краща…
Гапа подарувала сумного фіолетового віслючка (теж ідеально вписався тьолкам у кімнату) і сказала:
— Якщо ти колись будеш думати, що тобі хуйово, подивися на цього осла. Йому хуйовіше за всіх на землі.
Діти з Reis Mit Scheis довго встидалися приходити без подарунка, але я їх вламала, пообіцявши нещадну інтелектуально-духовну експлуатацію в майбутньому.
Параноїд прийшов з квіточками.
Артур подарував чудове крісло, яке я потім подарувала Reis Mіt Scheis-ам.
Інший Артур подарував чорний диско-шар. котрий я потім подарувала першому Артуру, щоби він був диско-bеаr-ом.
Артим, як завжди, подарував мобільний телефон, який я, як завжди, скоро загублю.
Злюка і її Мущіна подарували шикарну шоколадну постіль (в сенсі, кольору такого, не липку) — от буде мені придане. І прати нечасто треба, сказали тьолки.
Але ж Алігарх… Алігарх не подарував нічого! (Сніданок з фуа-грою в ресторані коло його дому ж не рахується?) І тьолки знову сказали:
— Нє, Карпа, давай таки ми його вимутимо. Хай дарить.
— Та ну, — без надії навіть не сподівалася я, — не подарить. Відмазується, перекладає назавтра, шукає потрібну модель.
— Та ти ж найшла?
— А це задорога, виявляється.
— Йому? Задорога? Таж у нього купа бабла!
— Отого й купа, що на подарках економить.
— Слухай, Карпа… — додумалася, кажись, Вася. — Давай ми йому пожаліємося.
— Скажемо, що ти стала нестерпно агресивною! — підтримує Ведмідь.
— Нє, — каже Вася. — Треба бити на меценатство і акуратність. Напишемо йому так: "З Карпою щось не те… Якась вона дивна стала. Це сказується на її творчості і на наших речах… Вона весь час блює. Якщо запросиш її в гості — ти нас зрозумієш. Твої шкурки теж. Цей запах! Так що єдине, що може тебе врятувати, — подарований комп'ютер".
— Геніально, Васо.
На другий день тьолки знаходять ще одну хорошу модель компа. Просто записують назву і відсилають есемес Алігархові: перевір ще цю.
Він довго морозиться. Зрештою, тьолки, що називали його "папа", отримують відповідь:
"Дєткі. Папа нє патаму нє єздіт на "порше", что "порш" єму нє нравіцца, а потому, што папа пока єщьо столька нє зарабативаєт…"
А далі про те, що викидати такі страшні гроші на лептоп він просто тимчасово не може собі дозволити: невдалий період, багато витрат і те до.