Доктор Серафікус. Без ґрунту (Романи)
Шрифт:
Вниз од цього будинку Корвин повів Вер кривими стежками. Вони падали, підіймалися, губилися, йшли вперед і верталися назад. Вони плуталися в пітьмі на переплутаних стежках провалля.
Чи, може, це лише привиділося вві сні?
А в сріблястому ранковому тремтячому світлі, коли Вер прощалася з Корвиним і він цілував у неї руку, вона повторила:
– Кінець кохання буде лише тоді небайдужим, коли його обернути на початок!
Розділ 6
Вер була донькою поміщика, присяжного повіреного. Свого часу, за студентських років, її батько побував на засланні, і культ давніх народовольських традицій [52] надавав влаштованому й врівноваженому побуту в родині Ельснерів деякого відтінку колись перенесеної офіри й виконаного громадського обов’язку. З роками прийшли
52
«…культ давніх народовольських традицій…» – йдеться про суспільно-політичний рух 80—90-х рр. XIX ст. у Росії, названий за діяльністю угруповання «Народна воля», що надавало перевагу індивідуальному теророві перед організованою боротьбою із самодержавством.
Вступивши після закінчення гімназії на курси, Вер змінила свою гімназіальну брунатну сукню з чорним фартушком на суворий синій з високим англійським комірцем tailleur [53] . Купила товстий лінований зошит у чорній цератовій обгортці. На стіл у своїй кімнаті поставила гіпсового Толстого, а на стінці повісила довгобородого «інтелектуального» Драгоманова в застебнутому сурдуті, з його виглядом протестантського пастора. Це все далеко менше говорило про її власні уподобання, як про невиразний відгук розпливчастих уяв про студентів і курсисток. Деякий час після вступу вона навіть носила пенсне в оправі і з чорним шнурком. І не тому знов-таки, що вона потребувала носити його, але головним чином з почуття стилю, як деяку алегорію або символ. Вона хотіла мати вигляд дівчини серйозної, заглибленої в себе й незалежної.
53
Tailleur – жіночий діловий костюм (фр.).
Вона вступила на курси з думками, що склалися в неї про студентів з оповідань батька. Курси й університет в її уяві малювались величезною конспіративною організацією змовників. Вона мріяла про долю Софії Перовської та Віри Фіґнер [54] . Вона бачила себе на розі вулиці в схвильованому чеканні губернаторської карети: так промайнуть на мить пара коней, широка борода кучера, чорний лак каретного передка, в дзеркальному склі червоний лацкан сірої генеральської шинелі і в короткому змаху руки розметене, розтрощене, знищене все.
54
Перовська Софія Львівна (1853—1881), Фігнер Віра Миколаївна (1852—1942) – революціонерки, активні діячі «Народної волі».
Але на курсах Вер досить швидко впевнилась, що все це аж ніяк не відповідало ані атмосфері, ані оточенню. Її уява про університет і курси показалася хибною. В ці роки «між двох революцій» [55] у студентській масі панували асоціальні настрої, що знаходили в собі вияв для переважної більшості в цілковитій відсутності будь-яких духових інтересів: пасивна відсутність будь-яких переконань, психологічна астенія.
55
«В ці роки «між двох революцій»…» – Період між російською революцією 1905—1907 рр. та революційними подіями 1917 р.
Студентська маса в своєму складі була аморфна, дезорієнтована, малокультурна. Курсистки читали графа Аморі, Вербіцьку й Брешко-Брешковського, у кращому разі – Винниченка, Андрєєва й Купріна. Інтелектуальний рівень був дуже низький. Кіно, театр мініатюр, для студентів – карти, пулька в преферанс, пиво; для курсисток – флірт, недотепні дотепи, пісні, пікніки, кава й тістечка у Франсуа або Семадені. Державі потрібні були урядовці. Студенти готувалися стати урядовцями. Згодом, в роки війни, чимала частина їх потрапила за мобілізацією до війська: вони обороняли державу й своє право бути урядовцями в ній, Вер не раз приходила скаржитись батькові:
– Ти
А батько, посміхаючись викришеними за юнацьких років од цинги зубами, казав:
– Можливо, доню!
Для обдарованішої, інтелектуально розвиненішої й духово активнішої меншості прапором став філологізм, рафіноване культурництво, олександринізм. [56]
Гасло культури заступило гасло революції. Книжка Барбе д’Оревільї про Джорджа Браммеля й дендизм зробилась євангелією молоді й пушкініанство [57] – модою для всіх.
56
Олександринізм, або олександризм – термін походить від імені давньогрецького філософа Олександра Афродісійського, який коментував трактат Арістотеля «Про душу». Модерністи вважали «олександризмом» синкретичний, і водночас «музейний» тип культури, беззмістовний формалізм, що грає готовими формами минулого.
57
Пушкініанство – міфологічне ототожнення життя і творчості митця, коли будь-який життєвий факт виключався із особистого буття письменника або поета і ставав фактом літературним. Прикладом у цьому були уявлення про О. Пушкіна як літературний зразок популярного письменника, з яким молоді митці слова могли б себе співвідносити.
Вер швидко закинула геть своє пенсне в оправі й чорний шнурок до нього й виклала волосся в манері 30-х років, в стилі онєгінської Тетяни, як на жіночих портретах Карла Брюллова та малюнках Т. Шевченка, з буклями, що, як рамка, оточували витягнений овал її обличчя.
Саме в ці роки Павло Филипович працював над своєю книгою про Боратинського, Єгор Нарбут, з коротенькими бакенбардами на рожевих щоках, прогулювався в зеленому «онєгінському» фраку по вулицях Петербурга, а Миша Алексєєв читав Максиму Рильському кавказькі оповідання Марлінського. Вер перекладала з французької Верлена [58] , стежила за «Аполлоном» [59] , і грабарівська «Історія мистецтва» [60] , особливо том, присвячений архітектурі, став її настільною книгою.
58
Верлен Поль Марі (1844—1896) – французький поет-символіст.
59
«Аполлон» – модерністський журнал з питань мистецтва, що видавався в Санкт-Петербурзі у 1909—1917 рр.
60
Грабар Ігор Еммануїлович (1871—1960) – російський живописець і мистецтвознавець, керівник видання першої наукової «Історії російського мистецтва».
Захоплення бароко [61] входило як обов’язковий складовий елемент у світогляд Вер та її приятелів. Весняна прогулянка в теплий березневий день оберталась в паломницьку мандрівку до барокових пам’яток Києва XVII—XVIII віків. Блакитне небо, голі дерева, мереживо барокових вигинів, білі хмарки і втома від прогулянки пішки з Печерського через Поділ до Кирилівської церкви.
61
Бароко – стиль в європейському мистецтві XVI—XVIII ст., якому властиві орнаментальність, вишуканість; широке використання контрастів, ефектів світлотіні та кольору, алегоричних зображень; вираження руху, швидкоплинності життя; життєстверджуюче сприйняття дійсності.
Вер була знайома з Хр. Кроном, Павлом Ковжуном та Марком Басарґом. Адже з київської вистави «Кольцо» 1915 року Марко Басарґ починав свою берлінсько-паризько-нью-йоркську кар’єру експресіоніста.
Вер ненавиділа інтелігенцію, парламентаризм, лібералізм, слова про поступ, прогрес, еволюціонізм, ідеали добра й гуманістичної добрості.
Падіння Перемишля її не схвилювало.
Під 9 вересня 1916 року в щоденнику Вер (Вер записувала в щоденнику не почуття, а лише думки з приводу прочитаних книжок) занотовано: