Долина Єдиної Дороги
Шрифт:
А туман перед ним жив, ворушився над водою, проповзав поміж жорсткі стебла трави, накочувався хвилею на невисокі багнові хащі й окремими рукавами добирався до вільхового коріння. Ось біла рука з болотяної мряки потяглася до обличчя доріжанина. Вологі краплі лягли на гарячу шкіру обличчя, покотились по щоках, затекли за комір. Руки туману розливались парою поміж деревами, переповзали через вершину коси й спадали повільними потоками в лісове болото. Усе навколо завмерло, навіть очерет перестав шелестіти. Природа наче затримала дихання в очікуванні нового стогону, який знову пронизає все навколо. Можливо,
Болітник зробив крок ватяними ногами в бік лісу, але щось змусило його озирнутись. Він побачив Його — величезну темно-сіру тінь, що з’явилась над озером. Істота була такою великою, що її тіло проглядалося навіть крізь товщу туманного марева. Болітнику здалося, що цей велет пильно дивиться на нього, хоч у сірій плямі неможливо було щось розрізнити. Через кілька секунд тінь зникла, лиш вода заплюскотіла і хвильками покотилася до берега.
Страх умить прогнав заціпеніння, й доріжанин кинувся бігти. По дорозі перечепився й зарився носом у м’яку подушку моху. Піднявшись, Болітник зупинився аж перед горбами, що розмежовували луки й верескові простори. Напруга в грудях спала. Йому раптом стало соромно за цей дикий страх. Таємнича тінь у тумані здалася марою, згустком вологи, а стогін — звичайним звуком боліт. Можливо, це горби так заспокоїли його? Між їхніми могутніми схилами було як ніколи затишно.
Дорогою до Малого Доріжнього Болітник розмірковував про істоту, яка примарилася йому в тумані. Якщо вона справді там є, то звідки прийшла і чому зупинилася в озері? З одного боку, хлопцеві хотілося розпитати про все Ліводверника чи Яблучну Горпу, а з іншого — він соромився розповідати про свій страх і про те, як дременув з вільхової коси й пробіг аж до горбів. Можливо, хтось іще бачив туманного велета або ж чув його стогони?.. Хай він першим заведе про це мову, а тоді вже Болітник підтримає її й підтвердить, що теж бачив і чув цю істоту.
Цікаво, чи це бува не казки повертаються?..
2
Мале Доріжнє називалося так тому, що було найменшим поселенням у цілій долині — всього шість обійсть. Якщо йти до нього від Журавлиного лісу, то спочатку бачиш невеликий горбок, перед ним тополі, а вже за ними, ніби з-під землі, вигулькують тини й хатини. Тополі ростуть уздовж самої стежки, захищаючи поселення від частих дощів і граду. Вони приходять від ріки або з моря і деколи можуть побити врожай на Горпиному городі. Хата й обійстя Яблучної Горпи височіють поодаль на горбочку. Проходячи повз їхній тин, Болітник зазирнув на подвір’я й побачив стару Горпу. Вона сиділа біля хати, опираючись на свою палицю, і щось повчала свою тридцятилітню доньку. Яблучна була дуже мудрою жінкою. Обоє Горп весело помахали руками, побачивши хлопця, а Сунична, донька Яблучної, ще й запитала:
— Ну, як журавлина, Чисторосе? Чому кошик не повен? Ти ж завжди приносив з верхом!?..
— Впав і трохи порозсипалось, — зізнався Чисторос Болітник і пішов далі стежкою між Горпиним і Вересковим плотом. З великого сімейства Праводверника Верескового надворі не було нікого, та це зовсім не засмутило хлопця. Сини Праводверника та й сам старий часто брали на кпини усіх, хто йшов повз їхню хату. Цю родину Болітник відверто
Обійшовши обійстя Стана, Горпиного сина, й загальну криницю, Болітник пройшов на своє подвір’я. Тут його вже чекав менший братик Гіп. Вистрибнувши на лавку й сягнувши до кошика за братовою спиною, малий схопив жменю ягід і помчав хвалитися до тітки Вілени, маминої сестри, що жила по сусідству.
Не знімаючи вантажу, Болітник сів на лавку, яку минулого року самотужки вирізав із товстого сливового стовбура. Кошик сперся на стіну будинку, лямки перестали врізатися в плечі — приємна втома заволоділа тілом.
Перед дверима пишно квітували маки, схожі на живе полум’я. Зеленим тином оббігав їх гірський самшит, принесений колись із Верхнього Доріжнього, а по напівземляному даху будиночка вилася хвилями золота жимолость, яскравішим від якої було хіба що сонце.
Тиша і домашній спокій… Болітник завжди поспішав до нього зі своїх подорожей, і чим довше його не було вдома, тим більше радів він своєму поверненню. І квіти, й посипані червоною битою цеглою доріжки, і кам’яна огорожа з дерев’яними воротами — усе це було його маленьким заповітним світом, куди він приносив враження ззовні й переживав їх знову і знову за якоюсь роботою чи відпочиваючи.
Сонечко й приємний вітерець швидко повернули Чисторосові сили. Досить висиджувати, треба зайти в дім і перебирати журавлину.
Не встиг Болітник впоратися і з половиною кошика, як повернулася з поля мама. Кинувши на стіл в’язанку часнику, Зілена підійшла до сина:
— Втомився?
— Я вже відпочив, — хлопець витер носа рукою, пофарбувавши його журавлиним соком.
— Ти ходив аж на болото?
— Журавлина ж тільки там росте. А що таке?
— Більше не мандруй такими далекими світами. Доріжани кажуть, що сьогодні ліси знову гуділи. Ти не чув гулу?
— Ні, — не задумуючись відповів хлопець. Як-не-як це була правда, бо гулу з лісів він справді не чув, а лякати маму розповіддю про туманне чудовисько Болітнику зовсім не хотілося. Мама й так надто обережна і завжди за все переживає. — Як там на полі? Лобода, мабуть, вже перемогла нашу кукурудзу?..
— Що треба обсапати, то треба. Дещо потрібно вже зібрати. Цибуля підмерзла зверху й тепер почне гнити з бадилля, горох ніби зів’яв. Жах, що твориться!.. Ти сьогодні нікуди не збираєшся надвечір?
— Ні, хіба що в Суничний ліс збігаю.
— Ліводверник мені вже не раз казав, що якщо мій старший син і далі так бродитиме околицями нашої долини, то скоро правду за горами знайде.
— Яку правду?
— Не знаю. Старі кажуть, що там живе Правда, чи жила колись. А до чого ці розмови — не знаю. Мабуть, вислів такий…
— А чому ти запитала про вечір?
— Тато пішов до дядька Горолома. Зараз у Верхньому Доріжньому багато роботи, будують нову хату під крамничку, потрібні помічники. Як маєш силу — сходи туди, завтра допоможеш нашій родині. Вони нам за це притягнуть тесаного каміння, щоб обкласти заново льох. Заодно віднесеш батькові вечерю — хто зна, чим там його годує братова Медовина?..