Долина Гнівного потоку
Шрифт:
За тиждень Ронні скупив дванадцять займанок. Щоправда, в долині не зчинилось паніки, а все ж було неспокійно. Всі займанки Ронні лежали в горішній частині й не давали великого зиску. До найкращих, тих, що були нижче й по той бік струмка, він ще не добрався. Але подейкували, що він і там уже готує грунт.
Бренкер поговорив про це з Муром і Слейтером. Усі вони були однієї думки: у долині все гаразд тільки на перший погляд. За Ронні й Боєром, певне, стоять якісь впливові люди.
Бренкер навіть заспокоївся.
— Якщо вони так і далі діятимуть, то ми нічого їм не зможемо закинути, — сказав він. — Видно, вони збагнули, що кожна нечиста справа наткнеться тут на рішучий опір і неодмінно провалиться.
Справді, ніщо не порушувало спокою, відколи не стало Біллі. Мур, хоч і не дуже вірив у той спокій, врешті погодився з шерифом. Проте Гол Слейтер заперечив:
— А чого ж вони оточили себе п’ятьма розбишаками? Чому вони ночами сидять і шепчуться, як розповідає Арчі? Не даваймо себе приспати, то гієни з гієн.
Бренкер поїхав, а Гол із Семюелом пішли до великого намету й застали там веселе товариство. В наметі сиділи матуся Фінні з дочками, Слейтерів син Джо, Ед Фінні, Гай Джілберт, Маррі і ще кілька корктаунців, а також Джім із двома товаришами. Вони гомоніли, жартували й сміялися. Ні для кого вже не був секрет, що Гай Джілберт залицявся до Рут Фінні. Він з Маррі не вперше сьогодні гостювали тут. Навіть добуте золото носили сюди, щоб було в безпеці.
Тільки Джім сидів мовчазний та понурий і все пив чарку за чаркою. Останні дні товариші стурбовано приглядалися до нього. Такий був веселий хлопець і що зробилося? Він майже не показувався на своїй займанці. А як приходив туди, то здебільшого сидів коло сита й ночовок, невидющими очима дивлячись перед себе. Тоді знову цілими годинами невтомно працював, щоб увечері пропити добуті кілька грамів золота. Ковбоям було шкода Джіма: із займанкою йому не пощастило, а тепер утратив ще й дівчину, за якою так упадав. Але ж не можна впадати в розпуку — однаково Рут ніколи не подавала йому ніякої надії.
Джімова чарка була порожня. Він підвівся й знову сягнув по пляшку.
— А може, годі вже на сьогодні? — делікатно спитала матуся Фінні і злегенька притримала пляшку.
Джім завмер і глянув на неї каламутними очима. В погляді його не було злості, одначе він сказав:
— Я п’ю, скільки сам хочу.
— Але не в моїй господі, Джіме, — відповіла вона лагідно. — А цей намет — усе одно, що моя господа.
Розмова коло столу вщухла, запала прикра мовчанка. Тоді Джім випростався, обвів усіх очима, відкинув ногою стільця й мовчки вийшов з намету. Помалу розмова відновилася, одначе про Джіма ніхто не згадував.
Коли його товариші вернулися до свого намету, Джіма там не було.
— Де Джім? — спитали вони ковбоя, що теж жив разом з ними.
— Годину тому був тут і забрав своє сідло, — відповів той. — Знов ледве тримався на ногах.
Другого ранку Джо Слейтер розігнув спину й глянув на Джімову займанку.
— Хто там такий, тату? — спитав він.
Гол Слейтер спинився з ситом у руках і теж поглянув туди. Він здвигнув плечима й хотів сіяти далі, та враз передумав: неквапом поставив сито на землю, випростався і приклав долоню дашком до очей. Те, що він побачив, спантеличило його.
— Копай, Джо, я зараз вернуся, — сказав він. — Щось мені тут не подобається.
Джо помітив, як нахмурився батько, і знову глянув на займанку. Гол швидко підійшов до чужинця і за кілька кроків гукнув.
— Агов, що ви тут робите?
Той, напевне, давно вже помітив Гола, але не звертав на нього ніякої уваги. Тепер він повагом обернувся і, приязно всміхаючись, чекав, доки Гол підійде ще ближче.
— Ну? Я Гол Слейтер.
— Я так і думав. Я Ронні.
— А мені байдуже, хто ви такий.
Гол Слейтер був обурений зухвальством Ронні і ледве стримувався. А той усе всміхався.
— Чому ви так сердитесь, Голе Слейтере? — спитав він. — Ми ж бо тепер…
Гол Слейтер урвав йому мову:
— Я ще раз питаю вас, що ви шукаєте на Джімовій займанці? Він належить до нашого…
Тепер уже Ронні перебив мову Слейтерові:
— Що ви кажете? На Джімовій займанці? — він похитав головою поблажливо й співчутливо. — Я на своїй займанці, Слейтере, і те брутальне й гостре ваше запитання я мав би, власне, поставити вам. Але я не хочу сварки, Слейтере. І ніколи не хотів. То що ви бажаєте, дорогий сусіде?
Гол Слейтер кипів. Якусь мить він не годен був і слова вимовити. Потім видушив із себе:
— Докажіть мені.
Одначе він наперед знав уже, що програв. Ронні й далі був нестерпно люб’язний.
— О, задля святого спокою, прошу, читайте! — сказав він і подав Слейтерові згорнутий папірець.
Поки той читав, Ронні нахилився й почав пересипати між пальцями пісок, наче оцінюючи його. На Слейтера він уже не звертав ніякої уваги. У папірці було чорним по білому написано, що Джім продав свою займанку за сім тисяч доларів Боєрові і компанії. Займанка стільки не варта була, одначе Слейтер знав, що вони б дали й удвічі більше, якби тільки влізти до табору корктаунців. Гол довго дивився на купчу. До неї не можна було причепитися. А Ронні все пересипав пісок.
Нарешті Гол Слейтер, зціпивши зуби, віддав йому папірця. Ронні обережно взяв його двома пальцями і осміхнувся, витягнувши губи, наче смоктав цукерку.
Гол Слейтер сягнистою ходою подався на свою займанку, але не взявся до роботи, а осідлав коня й поїхав до Мура.
— Джім продав свою займанку, — роздратовано сказав він. — Я їду до Бренкера.
— Ну, й що ж ти зробиш? — спитав Мур.
— Мабуть, нічого, Семе. Але ми дістали дулю під ніс — маємо тепер злодія в хаті.
Мур знизав плечима. Розлючений Гол поїхав далі і дорогою трохи заспокоївся.
У таборі корктаунців звістку передавали з уст в уста. Спалахнули гарячі суперечки. Більшість вважали Джіма зрадником. Один корктаунець сказав:
— Отака дяка, що ми їх прийняли до себе.
Його почув хтось із ковбоїв і сердито спитав:
— Кого це “їх”? Хіба нас п’ятеро Джімів? І взагалі — наче ви нам щось подарували! Хіба цю землю не міг зайняти хто хотів, як і скрізь?
Сварку якось пригасили, але на душі лишився прикрий осад. А якийсь корктаунець висловив те, що було не в одного на думці: