Долина Гнівного потоку
Шрифт:
— Ну, твій п’яний Берт і той недолугий йолоп теж могли б хоч на щось та зважитись! Тож краще не гарячкуй і не казися, сам бачиш, що сталося. Там було дві сотні свідків або й ще більше. І врешті, що ми втратили? Нічого. Ну, трохи не пощастило, а ти так лютуєш через те, що тебе виставлено на посміховисько. Ми інакше собі зарадимо.
Тим часом Гол Слейтер зайшов до барака. Арчі виглянув із гральної зали, де ще не було гостей, і Гол підкликав його:
— Де Боєр і Ронні?
— У Боєровій кімнаті… шерифе, — радісно додав Арчі.
Гол усміхнувся.
— Вони самі?
— Так.
Гол Слейтер на мить затримався й притишено сказав:
— Скоро ми їх виведемо на чисту воду. Найближчими днями не дрімай. Долина тобі віддячить. Я подбаю про це.
Він швидко рушив до Боєрових дверей, коротко, владно постукав і зайшов до кімнати. Боєр з Ронні здригнулися і збараніло витріщили на нього очі. Дверей за собою Гол не зачинив.
— Так, — сказав він глузливо, — про вовка помовка, а він і тут. — І, не давши їм слова вставити, повів далі: — Ронні, щоб за годину приміщення в моєму бараці було звільнене. Мені далеко не байдуже, яких я маю сусідів. Волію добрих. Якщо за годину приміщення не буде вільне, весь мотлох полетить на вулицю.
Боєр трохи отямився; Ронні заклав ногу на ногу й солодко всміхнувся.
— Дозвольте, — обурено почав Боер. — По-перше, я сумніваюся, що вас наставлено шерифом, і…
— Дурниці мелете, Боєре, видумайте щось краще.
— І… і приміщення в бараці….
— За годину має бути звільнене.
— І… ми найбільші підприємці в долині. У нас двадцять шість займанок — як ви взагалі розмовляєте з нами? Хочете бути шерифом…
— Годі! — відрубав Слейтер. — Я не маю часу теревені правити, але скажу вам, дурням, ось що: я знаю, які ви підприємці, в мене голова не січкою напхана, ви — прилизані бандити! І, щоб ви знали, мене ця гра в котика й мишку дуже тішить. Вона мені багато чим нагадує те, що було двадцять років тому. Розпитайтесь, який тоді був Гол Слейтер. Коло нього завжди смаленим пахло, і стріляти він теж не забув. Принаймні влучає краще аніж Деякі наймані вбивці. Зрозуміли?
Не встигли вони розтулити рота, як Гол був уже в сінях і лунко погупав до виходу. Ронні весело засвистав. Боєр, червоний як рак, забігав по кімнаті.
— Чого ти хвилюєшся? — спитав Ронні, коли Боєр ногою зачинив двері. — У нас є інші засоби. За два тижні ми з ним упораємося.
Цього дня між Білом Ліком і Метьюзом знову дійшло до сварки, Метьюз теж закидав Бідові, що той не скористався нагодою. Біл довго не розводився, спитав тільки, хто тут верховодить, він чи Метьюз. Метьюз заскреготав зубами і вийшов з намету. Надворі він сказав двом своїм товаришам.
— Я не маю охоти сидіти тут до зими, а тим паче проґавити таке вигідне діло. А ви?
Вони нічого не відповіли, одначе Метьюз був і цим задоволений. Коли він пішов, бандити почали пошепки радитись.
Біл Лік узявся до горілки. Бандити значуще ззирнулися й по одному вшилися з намету. Через дві години прийшов Ронні, але з Білом годі було про щось говорити. Ронні сердито повернув назад. Він уже звільнив контору, і туди вселився Гай Джілберт з Маррі.
Надвечір Біл Лік прокинувся трохи тверезіший. Він потягся хвилинку, поміркував, тоді поголився й почав одягатися. Коли стемніло, він, ні з ким не перемовившись ні словом, осідлав коня й поїхав.
— Хай йому дідько, знову сказ на нього напав, — вилаявся один бандит. — Тепер до нього може й два тижні не підступишся.
— Куди він подався? — спитав другий.
Метьюз знав, куди, — бачив, як Біл Лік завертав до табору корктаунців. Він зразу подумав, що Біл туди поїде. З цією звісткою Метьюз подався до Боєра і Ронні. Арчі наказано нікого не впускати до кімнати, навіть Берта. Той усе дивувався, що сьогодні в Боєра так мало гостей. Тільки біля столів з картами, як завжди, сиділи постійні відвідувачі. Навіть рулетка майже не крутилася.
— Що з Білом? — спитав Ронні Метьюза.
— Рудий помічник шерифа завтра вранці їде кур’єром до Вест-Філда, — не відповівши на питання, сказав Метьюз.
Ронні свиснув і сухо сказав:
— Треба, щоб він туди не доїхав. А крім того, я хочу глянути, що він із собою везе.
— Добре, — відповів Метьюз.
— Ви ручитеся, що він не доїде?
— Так.
— А тепер щодо Біла, Метьюзе. Він і досі вилежується в постелі?
Метьюз неквапом скрутив цигарку, тоді хильнув горілки. Обличчя його було похмуре, він зволікав з відповіддю.
— Ну? — спитав Ронні, раптом занепокоївшись.
Метьюз скоса глянув на нього й сказав:
— Треба було вже сьогодні вранці щось зробити, мали добру нагоду. Хіба ні?
— От бачиш! — вигукнув Боєр і ляснув себе по коліну.
— А тепер Біл у Семюела Мура, — докінчив Метьюз.
— У Мура? Що ж він там робить?
— Мур його приятель!
Боєр і Ронні спершу не повірили своїм вухам, тоді люто посхоплювалися з місць. Одначе Ронні швидко опанував себе:
— Ні, Метьюзе, я давно знаю Біла. Може, він щось затіває? Я побалакаю з ним.
Метьюз стенув плечима.
— Добре. Я просто хотів, щоб ви знали. Бо на Біла таке інколи находить.
— Так, Біл завжди був химерний… але на нього можна було покластися.
— Останнім часом він майже ні до якої роботи не брався. Ми вже зовсім вибилися з грошей. Раз десь дівся на цілих три тижні, і досі ніхто не знає, де він був. Раніше теж зникав, але тоді ми хоч знали, де він тиняється. А тут же мав бути добрий заробіток.
— І буде ще. Може, він схибнувся, Метьюзе?
— А в нас для тих, хто схибнувся, немає місця, Ронні!
— Це правда…
Вони розмовляли ще понад дві години. Тоді Арчі почув, як Метьюз вийшов з кімнати. Більше він нічого не зміг довідатись.
Тим часом Біл Лік сидів у наметі корктаунців поруч із Семюелом Муром. Він був на диво товариський: жартував з Рут і Бетті, сміявся і всіх розважав. Пив небагато і так спокійно, що Мурові аж моторошно ставало. Своєю поведінкою він дуже нагадував Дока. Був такий самий привітний і надзвичайно ввічливий. Особливо сподобалась Бідові Рут, і йому було прикро, що дівчина його уникає. Він чемно дорікнув їй.