Доводи розсудку
Шрифт:
— Дайте ж мені сказати! Ви самі будете судити, чи є мої відомості вірогідними, коли я розповім про подробиці, які ви самі наразі можете підтвердити чи заперечити. Ніхто й не каже, що ви були найпершою причиною його примирення з вашим батьком. Він дійсно побачив вас ще до того, як приїхав до Бата, і ви йому дуже сподобались, але він тоді ще не знав, хто ви. Принаймні так каже оповідач. Чи це правда? Чи він бачив вас минулого літа чи осені «десь на заході», кажучи його словами, ще не знаючи, що це були ви?
— Так, бачив. Поки що все вірно. У Лаймі. Мені тоді трапилося бути в Лаймі.
— Ну так от, — з тріумфуванням продовжувала місіс Сміт. — Віддайте ж належне моїй подрузі: перша частина її розповіді підтвердилась. Отже, він побачив вас у Лаймі, і ви йому так сподобалися, що він був вельми щасливим знову зустріти вас на Кемден-плейс, уже як міс
Тут місіс Сміт помовчала хвилинку, але Енн було нічого сказати, і вона продовжувала:
— Так здавалось усім, хто знав вашу родину, ще до того, як ви приїхали; і полковник Волліз достатньо часто бачився з вашим батьком, аби це помітити, хоч він тоді й не відвідував їх на Кемден-плейс; але з поваги до містера Елліота він стежив за тим, що відбувалось у вашій родині, і, коли містер Елліот приїхав до Бата за кілька днів до Різдва, полковник Волліз розповів йому, про що все завзятіше твердять люди і що він сам думає з цього приводу. Тут я хочу звернути увагу, що на той час думка містера Елліота про звання баронета вельми змінилася. Тепер він зовсім по-іншому дивиться на все, що стосується споріднення. Давно вже маючи куди більше грошей, ніж він був би спроможний витратити, щоб задовольнити свою жадібність і всі свої примхи, він поступово навчився пов'язувати своє щастя з титулом, який має успадкувати. Мені так здавалося ще до припинення нашого знайомства, а тепер я в цьому твердо впевнена. Він не може примиритися з думкою, що так і не стане сером Вільямом. А тому ви й самі можете здогадатися, що новина, повідомлена йому другом, його не порадувала, і можете собі уявити, що було далі: він вирішив якомога скоріше поїхати до Бата, затриматися там на деякий час, поновити зупинене знайомство й налагодити такі взаємини з родиною, які дозволили б йому переконатися в розмірах небезпеки, і, якщо вона опиниться великою, розладнати плани цієї особи. Обоє друзів вирішили, що це єдиний вихід, і полковник Волліз обіцяв допомагати другові всім, чим він тільки зможе. Він збирався відрекомендуватись, і місіс Волліз збиралася відрекомендуватись, і всі збиралися відрекомендуватись. Згідно з цим планом, містер Елліот повернувся; просив пробачення; його пробачили, як ви знаєте, і знову прийняли до сімейного кола. Він рішуче заповзявся спостерігати за сером Волтером і місіс Клей, і до вашого приїзду до Бата це було його єдиною метою. Він не упускав жодної нагоди бувати разом з ними, заступав їм дорогу, з'являвся несподівано; а втім, докладно розповідати немає потреби. Ви можете уявити, на що здатна спритна людина, та й самі можете згадати, як він поводився.
— Так, — сказала Енн, — ви не розповіли нічого, про що я не знала або не здогадувалась. Дізнаватись про чиюсь підступність завжди огидно. Хитрування себелюбності й двоєдушності не можуть не викликати відразу, але я не почула нічого, що б мене здивувало. Я знаю тих, хто був би вражений, побачивши містера Елліота з такого боку, кому було б важко в усе це повірити, але сама я завжди щось підозрювала. Мені завжди здавалося, що за його вчинками ховаються якісь таємні причини. Мені хотілось би знати його теперішню думку про ймовірність події, якої він так боявся. Чи він вважає, що небезпека зменшилась?
— Наскільки я розумію, зменшилась, — відповіла місіс Сміт. — Він думає, що місіс Клей його боїться, зрозумівши, що він її наскрізь бачить, і не наважується при ньому поводитися так, як поводиться за його відсутності. Але оскільки йому іноді доводиться бути відсутнім, для мене загадка, що він настільки впевнений у своєму успіху при тому, що вона має такий вплив на сера Волтера. У місіс Волліз з'явилася кумедна ідея, про яку розповіла мені доглядальниця, що до шлюбного контракту, коли ви з містером Елліотом одружитесь, нібито внесуть умову, за якої ваш батько не вправі одружитися з місіс Клей. План справді гідний місіс Волліз! Але моя розумна подруга няня Рук бачить усю його безглуздість. «Ні, мем, можете не сумніватись, — сказала вона мені, — що цей шлюб не буде перешкодою, якщо сер Волтер захоче ще з кимсь одружитись». Але, по правді кажучи, я не думаю, щоб няня в глибині душі була запеклою супротивницею другого шлюбу сера Волтера. Самі розумієте, їй слід би захищати материнство, і (від себе ж нікуди не подінешся), хто знає, чи не відвідують її мрії про те, як вона буде за рекомендацією місіс Волліз приймати пологи в нової леді Елліот?
— Я дуже рада, що про все це дізналася, — сказала Енн, трохи подумавши. — Мені буде важче миритися з його товариством, зате тепер я краще знатиму, що робити. Тепер я знатиму, як мені з ним поводитись. Безперечно, містер Елліот — хитрий, суєтний світський лицемір, який у всіх своїх вчинках керується лише себелюбністю.
Розмова про містера Елліота, однак, ще не закінчилася. Місіс Сміт відхилилася від первісної теми, і Енн, заклопотана інтересами своєї родини, забула, що могло ховатися за натяками її співрозмовниці, але тепер місіс Сміт почала їх пояснювати. Енн уважно вислухала розповідь, яка, мабуть, і не зовсім виправдовувала гарячковості місіс Сміт, але принаймні містила переконливі свідчення його нечутливості й невдячності.
Енн дізналася, що дружба містера Сміта з містером Елліотом тривала й після одруження останнього, вони, як і досі, були нерозлучними, і містер Елліот утягував друга в непосильні витрати. Місіс Сміт ніяк не хотіла вважати й себе винуватою, і ще з більшою неохотою вона визнавала деяку провину у своєму чоловіку; проте Енн дійшла висновку, що вони завжди жили невідповідно до своїх достатків і вели разом наймарнотратніше життя. З розповіді дружини вона зрозуміла, що містер Сміт був людиною чутливою, поступливою, легковажною і простою; він був куди більш добродушним, ніж його друг, і зовсім на нього не схожим, а той попихав його й, мабуть, зневажав. Містер Елліот, заживши з усією пишнотою після одруження, був схильний ні в чому собі не відмовляти, не принижуючи, проте, своєї гідності (тому що при всій своїй себелюбності він став обачним), і, забагатівши саме тоді, коли його друг збіднів, він зовсім не піклувався про достатки свого друга, а, навпаки, втягував його у витрати, які могли скінчитися лише розоренням. Так Сміти й розорилися.
Її чоловік помер вчасно, так і не дізнавшись про всю правду. Їм і раніше доводилося залізати в борги й випробовувати дружбу своїх друзів, вони вже мали нагоду впевнитися, що дружбу містера Елліота не слід випробовувати, але тільки після смерті містера Сміта з'ясувалось, як розладналися їхні справи. Довіряючи містерові Елліоту, що робить більше честі його серцю, ніж розуму, містер Сміт призначив його своїм душоприказником; але містер Елліот відмовився виконувати його останню волю, завдаючи й без того нещасній удові таких страждань, про які неможливо було розповідати без гіркоти й слухати без гніву.
Енн показали листи містера Елліота, написані з цієї нагоди, у відповідь на прохання місіс Сміт, і з усіх було видно його тверду рішучість не обтяжувати себе марними турботами, й за холодною поштивістю прозирала безсердечна байдужість до всіх бід, які через його поведінку можуть випасти на долю місіс Сміт. То була жахлива картина невдячності й байдужості; і деякі слова наводили Енн на думку, що й неприхований кричущий злочин не був би страхітливішим, їй багато чого довелося вислухати: про всі останні неприємні зустрічі й безкінечні нещастя, про все, на що вона попереду лише натякнула, місіс Сміт нарешті дозволила собі розповісти з усіма подробицями. Енн добре зрозуміла, яке полегшення відчула її подруга, відкрившись перед нею, і могла лише дивуватись її повсякчасному спокою.
Одна обставина особливо засмучувала місіс Сміт. У неї були всі підстави вважати, що частину майна її чоловіка в Вест-Індії, конфісковану багато років тому, можна було б повернути, якщо вжити належних заходів; і, хоч це майно було невеликим, воно надало б їй змогу жити заможно. Але ніхто не хотів за це братися. Містер Елліот не бажав себе обтяжувати, а сама вона не могла нічого зробити через стан свого здоров'я й нестачу грошей, які дозволили б їй звернутися до сторонньої допомоги. Рідних, які б допомогли їй порадою, у неї не було, і їй нічим було заплатити адвокату. Усе це обтяжувало її і без того скрутне становище. Для неї було мукою думати про те, що вона могла б жити в кращих умовах, якщо тільки вчасно поклопотатися де слід, і боятись, що зволікання може виявитися непоправним.