Доводи розсудку
Шрифт:
Ніхто ще не проносив вулицями Бата таких високих роздумів про віддане кохання й непохитну вірність, як ті, з якими Енн ішла від Кемден-плейс до Вестгейт Білдінгс. Вони мало не розчищали їй шлях і мало не наповнювали повітря ніжним ароматом.
Енн не мала сумніву, що місіс Сміт прийме її з усією люб'язністю, але цього ранку її подруга була їй така вдячна, нібито й не чекала, хоча вони домовилися про візит.
Від неї негайно зажадали звіту про концерт; і вона з такою радістю його згадувала, що розповідала з задоволенням, і її обличчя сяяло. Усе, що могла розповісти, вона розповідала охоче, але, хоч і була там, могла розповісти
— Отже, і маленькі Дьюронди були, — казала вона, — слухали музику розкривши роти, мов неоперені горобенята, які чекають корму. Вони не пропускають жодного концерту.
— Так. Я їх не бачила, але містер Елліот казав, що вони були.
— А чи були там Ібботсони? Такі дві модні зараз красуні з високим офіцером-ірландцем, який, кажуть, збирається посвататись до однієї з них?
— Не знаю. Гадаю, їх не було.
— А стара леді Мері Маклін? Хоча про неї я могла б і не питати. Вона, я знаю, на всіх концертах буває, і важко її не помітити. Стара ж була, певно, близько від вас. Якщо ви пішли разом з леді Делрімпл, то, звичайно, сиділи на кращих місцях, біля самого оркестру.
— Ні. Я цього дуже боялася. Це було б мені неприємно з усіх поглядів. Але, на щастя, леді Делрімпл завжди сідає трохи далі; і ми сиділи на дуже гарних місцях, тобто нам усе було добре чути. Але я б не казала, що бачила все так само добре.
— О, ви бачили достатньо, щоб вам сподобалось. Я вас розумію. Іноді навіть у галасливому натовпі насолоджуєшся тихими домашніми веселощами. Ви прийшли зі своєю великою компанією, і що вам було до інших?
— І все ж таки мені б не завадило більше дивитися на всі боки, — сказала Енн і відразу ж згадала, що вона дивилася на всі боки доволі, але не завжди з достатнім успіхом.
— Ні, ні, чи до того вам було. Можете не казати, що ви приємно провели вечір. Бачу це по ваших очах. Я дуже добре бачу, як ви провели вечір: весь час слухали те, що були раді почути. У перервах між піснями вас розважали бесідою.
Енн злегка всміхнулась і сказала:
— І ви це бачите по моїх очах?
— Так, бачу. Вираз вашого обличчя ясно каже мені про те, що вчора ввечері ви були в товаристві того, хто вам приємніший за всіх у світі, хто вам зараз важливіший за все людство.
Щоки Енн почервоніли. Вона не знала, що сказати.
— А якщо так, — продовжувала місіс Сміт, трошки помовчавши, — ви, сподіваюсь, повірите, що я ціную вашу доброту, бачучи вас сьогодні в себе. Справді, ви дуже добрі, що прийшли до мене, хоча у вас є можливість куди приємніше провести час.
Енн не чула її слів. Здивована й збентежена проникливістю подруги, вона гадала, як могла місіс Сміт дізнатися про капітана Вентворта.
— Скажіть, — знову помовчавши, запитала місіс Сміт, — чи знає містер Елліот про ваше знайомство зі мною? Чи він знає, що я в Баті?
— Містер Елліот? — повторила Енн, здивовано дивлячись на неї. Наступної хвилини вона вже зрозуміла свою помилку. І, відразу отямившись, запитала вже більш спокійним голосом:
— А ви знайомі з містером Елліотом?
— Я була з ним близько знайома, — без усмішки відповіла місіс Сміт. — Тепер наше знайомство обірвалося. Ми дуже довго не бачилися.
—
— Правду кажучи, — знову заговорила місіс Сміт уже зі своєю звичайною веселістю, — я хочу, щоб ви мали цю приємність. Хочу, щоб ви поговорили про мене з містером Елліотом. Мені треба, щоб ви використали свій вплив на нього. Він міг би стати мені в пригоді. Будьте такі ласкаві, люба міс Елліот, закиньте про мене слівце, адже він вам не відмовить.
— Я була б щаслива допомогти. Гадаю, у вас не буде жодного сумніву, що я рада хоч чимось бути вам корисною, — відповіла Енн. — Але, боюся, ви перебільшуєте щодо мого впливу на містера Елліота й моїх прав йому вказувати; насправді все зовсім не так, як ви гадаєте. І звідки у вас узялося таке переконання? Повірте, я всього лише родичка містера Елліота. Але все, що може просити кузина, я в нього попрошу, і в цьому ви без вагань можете на мене покластися.
Місіс Сміт проникливо на неї поглянула й сказала з посмішкою:
— Так, я й справді занадто поспішила. Ви вже мені пробачте. Мені треба було дочекатись формального повідомлення. Однак, люба міс Елліот, ви вже натякніть вашій старій подрузі, коли з вами можна буде про це говорити. Мабуть, наступного тижня? Щиро кажучи, сподіваюся, що до наступного тижня все вирішиться, і я зможу будувати свої корисливі плани на щасті містера Елліота.
— Ні, — відповіла Енн, — ні до наступного, ні через тиждень. Жодного тижня, запевняю вас, нічого подібного не вирішиться. Я не збираюся заміж за містера Елліота. І чому, хотілося б мені знати, ви так гадаєте?
Місіс Сміт знову на неї подивилася, подивилася серйозно, посміхнулася, похитала головою й вигукнула:
— Як би мені хотілося вас зрозуміти! Як би мені хотілося вгадати вашу душу! Я ж добре знаю, що ви не можете бути жорстокою, коли настане уроча хвилина. А поки не прийшла, ми, жінки, не віримо, що вона прийде. Ви й самі це знаєте. Всі ми збираємося відмовити, доки до нас не посватались. Але навіщо ж бути жорстокою? Ви вже дозвольте мені клопотатися перед вами за мого… тепер я вже не можу назвати його другом, але за мого колишнього друга. Хіба можна сподіватися на більш підхожу пару? Де ж ви ще знайдете таку приємну людину й справжнього джентльмена? Дозвольте мені заступитися за містера Елліота. Я впевнена, що ви й від полковника Волліза про нього чули тільки добре, а хто ж може знати його краще, ніж полковник Волліз?
— Моя люба місіс Сміт, дружина містера Елліота вмерла лише півроку тому. Зараз йому не личить комусь освідчуватись.
— Ах, якщо це єдина причина, — вигукнула місіс Сміт, лукаво посміхнувшись, — тоді я спокійна за містера Елліота. Отже, мені немає потреби за нього клопотатись. Але ж ви не забудьте мене, коли вийдете заміж, — більше мені нічого не треба. Тільки скажіть, що я ваша подруга, і йому легкими здадуться турботи, яких тепер уникає, він же такий зайнятий. Мабуть, так і має бути. Дев'яносто дев'ять зі ста робили б так само. Адже він, звичайно, не знає, як це для мене важливо. Що ж, люба міс Елліот, я сподіваюся, вірю, що ви будете щасливі. У містера Елліота достатньо розуму, щоб оцінити таку жінку, як ви. Ви не зазнаєте горя, якого зазнала я. Ви можете завжди бути в ньому впевненою, можете покластися на нього в чому завгодно. Його ніхто не зіб'є з шляху, не заманить до його ж загибелі.