Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Але скрізь вони знаходили тільки трупи. Слуг, судячи з усього, ставили до стін і розстрілювали відразу. На кухнях, упереміж з трупами кухарів, учнів, кухарок і чашників, валялися порожні барильця з-під пива і вина: ймовірно, покінчивши з різаниною, загарбники вирішили відзначити перемогу. Що стосується закуски, то вони, схоже, не стільки їли, скільки розкидали їжу по підлозі і по стінах.
Поки Чандален перевіряв розграбовані комори, погляд Келен впав на тіла двох молодих служниць. Вони лежали біля колоди для рубання м'яса. Одягу на них не було. Як видно, перше враження виявилося
З застиглим обличчям Келен вийшла з кухні і швидко піднялася по чорних сходах, що вели на верхні поверхи. Перестрибуючи через сходинки, Чандален в три стрибки наздогнав її. Келен не сумнівалася, що він почне обурюватися тим, що вона пішла одна, але він заговорив не про це:
— Там є солонина. Може бути, ми візьмемо трохи? Не думаю, що духи вбитих вважатимуть це крадіжкою. Будь ці люди живі, вони самі запропонували б нам їжу.
Келен на ходу торкнулася дерев'яних перил, але тут же відсмикнула руку і сунула її під накидку: полірована поверхня була настільки холодною, що обпікала пальці.
— Якщо з'їси це м'ясо, помреш. Воно, безумовно, отруєне. Це пастка для тих, хто прийде сюди потім. Вони хочуть, щоб померли всі.
Нагорі трупів не виявилося. Схоже, тут загарбники вирішили влаштувати нічліг. Величезний бальний зал був завалений порожніми флягами-під вина, недоїдками, використаними бинтами та іншим сміттям. Розбитий столик з горіхового дерева. Почорнілі простирадла і брудні ковдри. Зламані списи і тріснуті щити. Відбитки брудних чобіт на дорогих килимах.
— Два, можливо, три дні вони були тут, — сказав Чандален, уважно вивчивши цей мотлох.
— Схоже на те, — погодилася Келен, оглядаючись по сторонах. Чандали відкинув ногою порожню флягу.
— Не розумію, навіщо їм знадобилося тут залишатися. Тільки для того, щоб пити і танцювати?
— Не знаю, — зітхнула Келен. — Ймовірно, вони хотіли відпочити і зайнятися пораненими. А може, дійсно, просто святкували перемогу.
Чандали насупився:
— Убивство — не привід для свята.
— Для цих людей — привід.
Келен змусила себе повернутися до сходів, що вели на наступний поверх. Їй дуже не хотілося туди підніматися. Там розташовувалися королівські покої.
Спочатку вони оглянули західне крило: апартаменти придворних кавалерів.
Цю частину палацу облюбували для себе ворожі офіцери. Тут вони спали і тут же веселилися.
Зробивши глибокий вдих, Келен стиснула зуби і рішуче пішла через центральний зал в східне крило. Чандален не відставав ні на крок. Він хотів і тут піти першим, але Келен йому не дозволила. Біля першої кімнати вона на мить завмерла і відчинила двері. Майже відразу ж вона закрила її і попрямувала до наступної.
У кожній кімнаті на ліжку лежало оголене жіноче тіло. Кімната за кімнатою — і скрізь те ж саме. Судячи з кількості відбитків чобіт, тут побувала вся армія. Там, де солдати чекали своєї черги, бруду було буквально гори.
— Тепер зрозуміло, навіщо їм знадобилися ці кілька днів, — сиплим голосом сказала Келен, намагаючись не зустрічатися з Чандаленом очима. Той мовчав.
Ці дні, без сумніву, були найдовшими в житті нещасних жінок.
Келен молилася, щоб хоча б їхні душі знайшли спокій.
Вони дійшли до останніх дверей. Тут жили наймолодші фрейліни. Келен повільно відчинила двері і завмерла на порозі. Чандален стояв поруч, дивлячись через її плече. Придушивши зойк, вона повернулась і поклала руку йому на груди.
— Будь ласка, почекай тут.
Він кивнув і почав зосереджено розглядати носки своїх черевиків.
Келен закрила за собою двері і притулилася до них спиною, збираючись з духом. Однією рукою тримаючись за живіт, іншою прикриваючи рот, вона обігнула повалену шафу і рушила між рядами ліжок. Витончені ручні дзеркальця, щітки, шпильки — одним словом, все те, що дівчата так дбайливо розкладають на туалетних столиках, валялося на підлозі. Крижаний вітер ворушив сині муарові фіранки на розбитих вікнах.
Найстаршій з цих дівчат було шістнадцять з половиною, багатьох з них Келен знала особисто. Тіла на ліжках були для неї не просто безіменними трупами. Приїжджаючи на засідання Ради, королева Цірілла завжди брала з собою своїх юних фрейлін. Келен пам'ятала, якими захопленими очима вони розглядали величне місто. Їх непідробне захоплення змушувало також і її по-новому поглянути на місто, де вона провела майже все дитинство. Їй були симпатичні ці дівчатка, і вона злегка заздрила їх безтурботності і простому погляду на життя. Келен хотіла особисто показати дівчатам місто, але не наважилася: вона була Матір'ю-сповідницею і знала, що їм буде незатишно в її суспільстві.
Келен зупинялася у кожного ліжка, зусиллям волі примушуючи себе дивитися на знайомі обличчя. Джуліана. Вона була наймолодшою, але неймовірно напористою і самовпевненою. Завжди знала, чого вона хоче, і не збиралася відступати. Пам'ятається, вона була без розуму від військових і одного разу посварилася з цього приводу зі своєю наставницею, пані Нелдою. Келен тоді потайки заступилася за Джуліану і запевняла розлючену пані Нелду, що гвардійці в Ейдіндрілі всі як один люди чесні і не посміють навіть пальцем зачепити королівську фрейліну. Дивлячись на зап'ястя Джуліани, прикручені до узголів'я ліжка, Келен прокляла духів за те, що ті настільки буквально виконали її прохання.
На сусідньому ліжку, залитому кров'ю, лежала Ешлі; її груди були сполосовані ножем, а горло перерізане. Ешлі. Її батьків Келен добре знала: батько Ешлі був секретарем посла Галеї в Ейдіндрілі. Її мати плакала від радості, коли королева Цірілла погодилася взяти Ешлі до себе на службу. Якими словами розповість тепер Келен її батькам, чим закінчилася королівська служба?
Повертаючись назад під поглядами мертвих очей, в яких навіки застигли жах і біль, Келен мляво здивувалася про себе, що не плаче. Хіба вона не повинна була розридатися? Розридатися, впасти на коліна, стиснути кулаки і кричати — кричати, поки не розірвуться легені? Але очі її були сухі. У неї просто не було сліз. Ймовірно, тому, що це занадто багато для однієї людини. За останні дні вона бачила стільки, що її душа закам'яніла. Це як гаряча ванна: спочатку здається, що зваришся заживо, а потім нічого, звикаєш…