Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Чандален стояв там же, де вона його залишила. Його пальці, що стискали лук, побіліли. Келен обережно закрила двері і пішла по коридору. Вона думала, що Чандален піде за нею, але помилилася.
— Будь-яка жінка плакала б на твоєму місці, — сказав він, дивлячись на двері. Її щоки спалахнули.
— Я не будь-яка!
— Так, ти не будь-яка. — Він відвернувся від дверей і тепер дивився на свій лук так, наче бачив його вперше. — Я хочу розповісти тобі одну історію.
— Я не хочу зараз ніяких історій, — різко сказала вона, роблячи ще кілька кроків по коридору. — Може бути, пізніше.
— Я хочу розповісти тобі одну
Вона зітхнула:
— Ну, якщо це для тебе так важливо, розповідай.
Чандален підійшов ближче. Він був на кілька дюймів нижче Келен, але їй чомусь раптом здалося, що вона дивиться на нього знизу вгору.
— Коли мій дід був таким же молодим і сильним, як я, — він поплескав себе по грудях, — у нього вже були дружина і двоє синів. Тоді багато приходили в наше село, щоб обмінюватися. Ми нікому не відмовляли. Ми всім були раді.
Приходили до нас і Джакопо.
— Які ще Джакопо? — Келен знала все племена в Серединних Землях, але ні разу не чула про Джакопо.
— Джакопо жили на заході, майже біля самого кордону.
Келен насупилася, подумки уявивши карту.
— На захід від Племені Тіни ніхто не живе. Земля там безлюдна.
Чандали подивився на неї з-під брів.
— Джакопо були високі люди. І дуже сильні. — Він показав рукою зріст людини, на голову вище його самого, а потім широко розвів руки. — Тільки це був мирний народ. Як бантаки. Як люди Тіни. Але потім вони напали на нас. Ніхто не знав, чому. Але наше плем'я боялося. Ми здригалися ночами від думки, що завтра знову прийдуть Джакопо. Вони вбивали чоловіків, гнали жінок і робили з ними таке ж. — Чандалов махнув рукою в бік дверей.
— Гвалтували, — рівним голосом підказала йому Келен. — Це називається «гвалтувати».
Чандали кивнув.
— Вони робили це з нашими жінками. Вони брали їх у полон і гвалтували. Він знову покосився на двері. — Так само, як тут. Ти розумієш, про що я говорю?
— Так, — коротко сказала Келен. — Вони гвалтували ваших жінок, мучили їх, а потім вбивали.
Він кивнув, радіючи, що не потрібно вдаватися в подробиці.
— У той час у Племені Тіни не було воїнів, як зараз. Ми ніколи ні з ким не воювали. Ми думали, що це недобре. Але Джакопо змусили нас захотіти воювати. Вони забрали мою бабусю, дружину мого діда. І дід поклявся відправити Джакопо в світ духів. Він зібрав усіх, хто втратив дружину, сестру або матір, і… — Чандален витер лоб, хоча спітніти в такий холод було неможливо.
— Я розумію. — Келен торкнулася його плеча, і на цей раз він не відсахнувся.
— Мій дід попросив про раду, і духи предків прийшли до нього. Він оплакував перед ними свою дружину і просив духів навчити його, як зупинити Джакопо. І духи сказали, що перш за все потрібно забути про сльози, поки не закінчиться війна.
Келен неуважно пощипувала вовчу шкуру.
— Мій батько вчив мене того ж, — сказала вона. — Він говорив: «Не проливай сліз по тих, хто вже в землі, поки не помстишся тим, хто відправив їх у землю. Потім у тебе буде достатньо часу».
— Твій батько був мудрою людиною, — схвально закивав Чандален. Келен мовчки чекала, поки він збереться з думками і продовжить розповідь. — Кожну ніч духи предків приходили до мого діда і вчили його вбивати, а вдень він передавав ці знання іншим. Він навчив їх обмазувати себе брудом і обв'язувати пучками трави, щоб стати невидимими. Наші воїни стали як тіні. Джакопо не могли побачити їх навіть на відстані витягнутої руки. А потім ми почали воювати. Але не так, як воювали Джакопо, а так, як вчили нас духи. Джакопо звикли воювати вдень, тому що їх було багато і нас вони не боялися. Духи сказали моєму дідові, що він не повинен битися так, як звикли Джакопо, а повинен змусити їх боятися темряви, боятися трави, боятися криків птахів і жаб'ячого квакання. На кожну людину з Племені Тіни доводилося п'ять Джакопо, і спочатку вони не боялися нас. Але ми вбивали їх, коли вони йшли на полювання, вбивали, коли вони збирали урожай зі своїх полів, вбивали, коли вони пасли своїх кіз, коли вони спали і коли їли. Будь-якого Джакопо. Кожного Джакопо. Ми не билися з ними. Ми їх вбивали. Убивали до тих пір, поки в нашому світі не залишилося жодного Джакопо, поки всі вони не переселилися в світ духів.
Келен хотіла запитати, чи означає це, що вони вбивали навіть дітей, але не стала, оскільки знала відповідь: адже племені з такою назвою більше не існувало. В пам'яті її знову спливли слова батька: «Якщо тобі нав'язали війну, ти повинен забути про милосердя. Тоді милосердя не матиме ніхто, а проявляючи його, ти погубиш своїх людей так само вірно, як якщо б кинув їх беззбройними назустріч ворогу. Це буде помилка, за яку ті, хто йде за тобою, поплатяться життям».
— Я розумію, Чандален, — сказала вона вголос. — Твій народ зробив єдине, що залишалося. Це було необхідно. Мій батько казав: «Якщо тобі нав'язали війну, нехай вона стане такою, яку твій супротивник не в змозі уявити собі навіть в нічних кошмарах. Трішки менше — і ворог переможе».
— Мабуть, твій батько теж слухав голоси своїх предків. Він добре зробив, що навчив тебе цьому, — з повагою сказав Чандален. — Але я знаю, як важко носити це знання в своєму серці. Воно робить людину жорстоким.
— Це так. Я знаю це на власному досвіді. Але твій дід зберіг честь Племені Тіни. І я впевнена, що, коли війна скінчилася, він пролив чимало сліз над загиблими одноплемінниками.
Чандали швидким рухом скинув з себе хутряну накидку. На кожному передпліччя у нього бовталися на стрічках, сплетених з лляних ниток, гострі, немов голки, кістяні ножі. Ручки їх були обмотані, щоб не ковзали в руці, і прикрашені чорними перами.
Чандали торкнувся одного з ножів.
— Цей з мого діда. — Він доторкнувся до іншого. — А цей з мого батька.
Коли в мене виростає сильний син, він буде носити зброю, зроблену з моїх кісток і кісток мого батька, а кістки мого діда заспокояться нарешті в землі.
Коли Келен вперше побачила ці ножі в той день, коли вони покидали село, вона подумала, що це якесь ритуальна зброя. Тепер вона розуміла, що помилялася. Це було справжнісіньке зброя. Зброя духу.
— А що означає пір'я?
Чандален торкнув чорне пір'я у себе на правому плечі.
— Ці дав мені Птахолов, той, що був в нашому племені тоді, коли був зроблений цей ніж. А ці, — він показав на ліве передпліччя, — нинішній Птахолов. Пір'я ворона.
У Племені Тіни ворон вважався наймогутнішим духом. Духом, що волає до смерті. Думка про те, щоб носити на собі ножі, зроблені з кісток твого батька чи діда, представлялася Келен огидною, але вона розуміла, що Чандален цим пишається і промовчати в такій ситуації означає образити воїна.