Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Річард нічого не відповів. Він мовчки сидів у сідлі, поки сестра нарешті не відвернулася від нього. Вони поскакали далі.
Незабаром перед ними відкрилася ще одна площа, багато більша першої. Тут зібралося не менше тисячі осіб. У всіх чоловіків на мочці лівого вуха висіли довгі сережки. Всі вони були озброєні короткими мечами, усі голили голови і не носили капелюхів.
Посеред площі, на високому помості, навколо товстого стовпа, спиною до натовпу, схрестивши ноги, сиділи воїни. Звідти й лунала дивна мелодія.
Навколо воїнів, обличчям до натовпу, сиділи жінки в чорному одязі.
Біля стовпа стояла
— Це — попередження, — сказала сестра. — Попередження духам про те, що прибульці можуть бути їх ворогами, і сигнал воїнам — тим, хто зібрався на площі, що вони повинні бути готові виконати наказ. Такий ритуал, вироблений перед жертвопринесенням. Якщо вона подзвонить в дзвін вдруге, ми помремо.
Воїни взяли під вуздечку їх коней. Жінки на помості встали і почали танцювати під швидку музику. Річард демонстративно перевірив, чи легко виймається з піхов меч. Сестра Верна, подивившись на нього, важко зітхнула і спішилася. Почувши її роздратоване покашлювання, Річард теж зліз з коня.
— Землі народу маженді, — заговорила вона, стежачи очима за танцем жінок у чорному, — з двох сторін оточує болотистий край, в якому мешкає численне плем'я дикунів — ворогів маженді. Ці дикуни нікому не дозволяють проїздити через їх землю, і вже тим більше — не дають провідників. Якщо ми потрапимо туди, то, навіть уникнувши зустрічі з дикунами, дуже швидко заблукаємо в лісах і болотах. Тому єдиний шлях до Палацу пророків лежить через країну маженді. — Переконавшись, що Річард слухає її, сестра продовжувала:
— Між маженді і цими дикунами йде війна. Щоб вони пропустили нас через свою землю, ми повинні довести, що ми — їх союзники, а не союзники їх ворогів. Ми бачили черепа ворогів, яких вони принесли в жертву духам. Щоб нам дозволили проїхати, ми повинні взяти участь в їх ритуалі жертвопринесення. Маженді вірять, що всі люди володіють життєвою силою, дарованою духами. Ті ж, хто наділений даром, можуть спілкуватися з духами безпосередньо. Тому жертвоприношення, здійснене за допомогою того, хто наділений даром, приносить благословення духів всьому їх народу. Всякий раз, коли ми проводимо учнів через їх країну, маженді вимагають, щоб хлопчики брали участь в жертвоприношеннях. Вони вірять, що чарівники принесуть їм благословення духів.
Крім того, маженді хочуть, щоб їх вороги зненавиділи чарівників і ніколи не вдавалися б до їхньої допомоги. Таким чином, за віруваннями маженді, вони позбавляють своїх ворогів зв'язку зі світом духів.
Воїни на площі, як по команді, оголили короткі мечі і поклали їх на землю, направивши вістрями у бік стовпа, і опустилися на коліна, схиливши голені голови.
— Жінка, яка дзвонила у дзвін, — сказала сестра Верна, правителька цього народу, їх Королева-Мати. Вона пов'язана зі світом жіночих духів і представляє сили родючості. — Жінки припинили свій танець, зійшли з помосту і, ставши в один ряд, попрямували до подорожнім. — Королева-Мати направляє до нас своїх посланців, щоб відвести тебе до місця жертвопринесення, — пояснила сестра. — Нам ще пощастило: у них є кого приносити в жертву. Іноді доводилося чекати кілька тижнів або навіть місяців, поки вони захоплять когось у полон.
Річард мовчав.
— Тебе відведуть в дім, де утримують полоненого, — продовжувала вона. — Там ти повинен будеш дати їм благословення. Твоя відмова означатиме, що в першу чергу треба принести в жертву тебе. Інакше кажучи, ти помреш разом з полоненим. Дати благословення — значить поцілувати ритуальний ніж, який тобі вручать. Тобі не доведеться нікого вбивати. Поцілувавши ніж, ти благословиш їх від імені духів, і вони вб'ють бранця самі. Але ти повинен бути свідком жертвопринесення, щоб духи твоїми очима бачили його. — Вона понизила голос. Віра цього народу темна.
Річард з ненавистю подивився на неї.
— Я знаю, тобі це дуже не подобається, Річард. Але завдяки такому звичаєм між нами і маженді ось уже три тисячі років панує мир. Завдяки цьому було врятовано більше життів, ніж погублено. Ці болотні дикуни воюють не тільки з маженді, але і з нами. Час від часу вони здійснюють спустошливі набіги на землі освічених людей Стародавнього світу і на наш Палац.
«Нічого дивного», — подумав Річард, але промовчав.
Сестра Верна відійшла в сторону. Жінки, послані правителькою, зупинилися, і дві з них вийшли вперед. Літні, огрядні, ставні, вони були з ніг до голови закутані в чорне, так що на виду залишалися тільки зморшкуваті обличчя і руки. Посланниця вклонилася сестрі Верні:
— Вітаю тебе, о мудра жінка. Дозорні ще вчора сповістили нас про твоє наближення. Ми раді, що ти прийшла зараз, коли ми повинні принести жертву на честь початку роботи в полях. Ми не очікували твоєї появи, але тим краще. Тепер ми зможемо отримати благословення духів.
Жінка в чорному уважно оглянула Річарда і знову повернулась до сестри Верне:
— Це і є чарівник? Але він вже не хлопчик.
— У нас у Палаці до сих пір не було дорослих учнів, — відповіла Верна.
— Але він — чарівник, як і всі інші.
Жриця покосилася на Річарда.
— Однак він не так юний, щоб давати благословення.
— Але він має чарівний дар. — В голосі сестри з'явилося занепокоєння.
Жриця кивнула:
— Це так, але він уже дорослий, а тому інші не повинні здійснювати за нього його роботу. Він сам повинен вручити жертву духам. Така їх воля.
— Ну що ж, — зітхнула сестра Верна, — нехай буде так. Відведи його.
Жінка в чорному кивнула і жестом показала Річарду, щоб він слідував за нею. Сестра Верна схопила його за рукав. Він відчув неприємне поколювання під нашийником.
— Річард, — прошепотіла вона, — не смій розмахувати сокирою. Ти сам не знаєш, що можеш зруйнувати.
Він подивився їй в очі і, нічого не відповівши, пішов за жінкою в чорному.
Пройшовши по брудній вулиці, вони згорнули у вузький провулок і дійшли до останнього будинку.
Річарду довелося зігнутися в три погибелі, щоб увійти в низькі двері.
Настил всередині був встелений візерунчастими килимами, але навіть тут кольори були якимись темними і тьмяним. Обстановка обмежувалася дерев'яними ящиками, на яких стояли масляні лампи. Біля дверей в коридор, завішених таким же линялим килимом, сиділи четверо воїнів, по два з кожного боку. На колінах у них лежали короткі списи з наконечниками у вигляді листя. Тютюновий дим піднімався до стелі.