Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Річард посміхнувся:
— Тобі палець в рот не клади, сестра Верна. Я пишаюся тобою. І все ж шкода, що через мене ти стала послушницею.
Вона знизала плечима.
— Я тут для того, щоб служити Творцеві, а яким чином — не так важливо. І ти тут ні при чому. Це через наказ абатиси.
— Ти маєш на увазі письмовий наказ? Вона заборонила застосовувати до мене силу?
— Як ти здогадався?
— Ну… Ти часто злилася на мене, мало не метала громи і блискавки, але жодного разу не пустила в хід
Верна похитала головою:
— Тобі теж палець в рот не клади, Річард. І давно ти це зрозумів?
— У вежі, коли читав твій зошит. Навіщо ти прийшла, сестра?
— Я хотіла подивитися, як ти. На новій службі у мене вже не буде такої можливості. Принаймні до тих пір, поки я знову не стану сестрою.
Послушницям першого ступеня взагалі забороняється мати справу з магією. Покарання досить суворе.
— Ось бачиш, не встигла ти стати послушницею, а вже порушуєш статут. Тобі не слід було сюди приходити. Верна знизала плечима:
— Є речі важливіші статуту.
— Чому ти не сідаєш?
— Мені ніколи. Я прийшла виконати обіцянку. — Вона щось вийняла з кишені. — Ось, що я тобі принесла.
З цими словами Верна поклала йому в руку якусь дрібницю. Коли Річард розтиснув пальці, у нього підкосилися коліна, і сльози підступили до очей.
Це був локон Келен, який він викинув.
— Тоді, на стоянці, я знайшла його, — сказала Верна.
— Що значить знайшла? — Прошепотів Річард. Вона відвела погляд.
— Коли ти заснув, так і не наважившись вбити мене, я пішла прогулятися і знайшла цю річ. Річард закрив очі.
— Я не можу взяти це, — видавив він. — Вона тепер вільна.
— Келен принесла величезну жертву, щоб врятувати тебе. Я дала їй слово, що не дозволю тобі забути, як вона тебе любить.
У Річарда затремтіли руки. — Я не можу це прийняти. Вона прогнала мене. Я дав їй свободу.
— Вона любить тебе, Річард, — тихо сказала Верна. — Будь ласка, візьми це з поваги до мене. Заради цього я порушила статут. Я обіцяла Келен, що ти отримаєш знак того, що вона любить тебе. Сьогодні я ще раз зрозуміла, яка це рідкісна річ — справжня любов.
Здавалося, стеля ось-ось обрушиться йому на голову.
— Добре, сестра, я зроблю це з поваги до тебе. Але я знаю, що не потрібен їй. Якщо когось люблять, його не просять одягнути нашийник і не відсилають геть. Вона хотіла свободи. Я люблю її, і тому я відпустив її.
— Коли-небудь, Річард, я сподіваюся, ти оціниш і її жертву, і силу її кохання, — відповіла Верна. — Любов — дорогоцінний дар, ним не можна нехтувати. Не знаю, що тебе чекає, але коли-небудь ти знову знайдеш любов. Однак зараз тобі найбільше потрібен друг. Я щиро пропоную тобі свою дружбу, Річард.
— Ти можеш зняти з мене нашийник?
Вона відповіла не відразу, і в голосі її прозвучала печаль.
— Ні, Річард, не можу. Це для тебе погано скінчиться. Я повинна берегти твоє життя. Нехай залишається. Річард кивнув.
— У мене немає друзів. Я — у ворожому таборі.
— Це неправда. Тільки, боюся, залишаючись послушницею, сама я не зможу переконати тебе в протилежному. Паша, по-моєму, приємна дівчина. Спробуй подружитися з нею, Річард.
— Я не можу подружитися з тими, кого міг би вбити. Я нічого не кажу дарма, сестра.
— Я знаю, Річард, — прошепотіла Верна. — Але Паша — твоя ровесниця, а одноліткам іноді буває легше зрозуміти один одного. Думаю, вона із задоволенням подружиться з тобою. Вона — послушниця, ти — майбутній маг. Відносини, які між вами встановлюються, — особливі відносини. Вони важливі для вас обох. Зв'язок, який може між вами виникнути, часто залишається на все життя. Їй зараз страшно. До сих пір Паша була ученицею. Тепер, вперше, її зробили наставницею. Адже вчаться не тільки юнаки, а й дівчата. Початок нового життя однаково важливо для всіх.
— Зв'язок раба і пана — ось і весь зв'язок, — буркнув Річард.
Верна зітхнула:
— Не думаю, щоб до цих пір хоч одна послушниця отримувала таке важке завдання, як Паша. Спробуй зрозуміти її, Річард. Паші і так з тобою занадто важко. Творець свідок, самій ігумені нелегко з тобою доведеться.
Річард задумався про своє.
— Чи траплялося тобі вбивати того, кого ти любила, сестра? — Несподівано запитав він.
— Ні, звичайно… Він показав їй ейдж.
— Денна, як і сестри, підпорядкувала мене собі силою моєї власної магії.
І, як і сестри, наділа на мене ошийник. Її саму мучили, поки вона, в божевіллі своєму, не стала робити те ж саме. Я зрозумів, чому вона так вчинила. Я і сам готовий був виконати будь-яку її вимогу, щоби вона не чинила мені біль. Він зціпив в кулаці ейдж. — Я зрозумів її і полюбив. Звільнитися я міг, тільки вбивши Денну. Вона підпорядкувала собі магію Меча Істини. Але, покохавши її, я знайшов владу над іншою стороною магії меча, і його лезо стало білим.
— О Творець! — В подиві прошепотіла Верна. — Тобі, Річард, вдалося зробити білим лезо Меча Істини?!
Він кивнув:
— Я знайшов у собі сили полюбити її, і тільки тоді мені вдалося зробити лезо білим. І лише коли я полюбив її, я зміг її вбити і втекти. Але, поки живий, я ніколи собі цього не прощу.
Верна обняла його, немов молодшого брата.
— Великий Творець! — Тихо сказала вона. — Що ти зробив зі своїм сином! — Річард відсторонився.
— Іди, сестра, не то накличеш на себе біду, — сказав він, витираючи очі. Я повів себе нерозумно.
— Але чому ти раніше мені цього не розповідав?