Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Сестра Феба пошепки запитала:
— Річард… чи є у тебе прізвище?
— Сайфер, — відповів він неохоче. Вона повернулася до слухачів.
— Привітаємо ж Річарда Сайфера, який прибув до Палацу пророків!
Знову пролунали оплески. Річарда злило, що він опинився в центрі уваги. Присутні жінки були різного віку — від тих, кого цілком можна було назвати бабусями, до таких, яких ще навряд чи можна було назвати жінками, пухкенькі й худорляві, блондинки і брюнетки. Річард звернув увагу на жінку, що стояла поблизу. Вона посміхалася йому так, наче він був дорогою її серцю людиною, і штовхала
Річард уважно оглядав зал, вивчаючи входи і виходи, розташування коридорів і пости. Коли оплески нарешті вщухли, до нього підійшла дівчина в блакитній сукні з білим мереживом — зовсім, як весільна сукня Келен, Незнайомка зупинилася прямо напроти нього. Вона була років на п'ять його молодше, на голову нижче, з пишними каштановим волоссям і великими карими очима.
Дівчина дивилась на Річарда в усі очі. Вона повільно підняла руку і, обережно торкнувшись пальцями його щоки, стала гладити його бороду.
— Воістину, Творець почув мої молитви, — прошепотіла вона. Потім, наче прокинувшись, відсмикнула руку і почервоніла. — Я… я… — Почала вона, запинаючись.
Нарешті, опанувавши себе, дівчина повернулась до сестри Верни:
— Я — Паша Маєс, послушниця третього ступеня, напередодні посвячення. Мені доручено піклування про Річарда.
Сестра Верна роблено посміхнулася:
— Здається, я пам'ятаю тебе, Паша. Твої успіхи радують мене. Я передаю тобі Річарда. І нехай благословить вас Творець.
Паша, гордо усміхаючись, повернулась до Річарда. Деякий час вона продовжувала дивитися на нього, потім привітно сказала:
— Я рада познайомитися з тобою, молодий чоловік. Мене звуть Паша. Ти поступаєш в моє розпорядження. Я повинна допомагати тобі в заняттях і у всьому, що тобі буде необхідно. Я буду твоєю наставницею. Можеш звертатися до мене з усіма питаннями, і я зроблю все можливе, щоб тобі допомогти. Ти, здається, тямущий хлопець. Думаю, справи у нас підуть добре.
Піймавши його похмурий погляд, вона на мить зніяковіла, але, швидко оговтавшись, знову посміхнулася:
— Перш за все, Річард, ми не дозволяємо учням носити зброю в Палаці пророків. Мені доведеться забрати твій меч. — Вона простягла руку.
Річард відчув, як спалахнула лють, що виходила від меча.
— Ти зможеш взяти мій меч тільки після моєї смерті!
Паша запитально подивилася на сестру Верну. Та повільно похитала головою, немов попереджаючи її. Паша знову перевела погляд на Річарда.
— Ну добре, про це ми поговоримо потім. Але Тобі варто навчитися хорошим манерам.
Коли Річард заговорив, від його тону Паша зблідла.
— Хто з цих жінок абатиса?
Паша пирхнула:
— Абатиси тут немає. Вона занадто зайнята, щоб…
— Відведи мене до неї.
— Абатису не можна побачити просто тому, що ти цього хочеш. Вона сама зустрінеться з тобою, коли вважатиме за потрібне. Не можу повірити, щоб сестра Верна не пояснила тобі, що ми не дозволяємо…
Річард легко відсторонив її і зробив крок вперед, звертаючись до присутніх.
— Я хочу дещо сказати вам.
Настала тиша. Річард раптом згадав слова, які прочитав у своїй улюбленій дитячій книжці, — в «Пригодах Бонні Дея». Ті ж слова підказувала йому магія меча, немов ті, що колись володіли чарівною зброєю, намагалися зараз допомогти йому. «Коли ти оточений переважаючими силами і положення безвихідне, то вибору немає: треба атакувати».
Річард знав, навіщо потрібен нашийник. Становище справді було безвихідним, і в нього не залишалося вибору. Він мовчав, і напруга в залі наростала.
Нарешті, торкнувшись Рада-Хань, він заговорив:
— До тих пір, поки на мені ошийник, ви — мої тюремники, а я — ваш бранець.
— Річард почув ремствування і почекав, поки всі замовкнуть. — Я не нападав на вас, але ми стали ворогами. Сестра Верна обіцяла, що мене будуть вчити керувати даром, а коли навчать тому, що необхідно, відпустять на свободу. Поки ви будете виконувати цю обіцянку, між нами зберігається перемир'я.
Але у мене є деякі умови.
Річард підняв над головою червоний жезл, що висів у нього на шиї.
Заглушена люттю меча, біль від ейджа здавалася просто укусом комахи.
— У минулому мені вже довелося носити нашийник. Та, що змусила мене надіти його, хотіла заподіяти мені біль, щоб змучити і зламати мене, щоб підпорядкувати мене своїй волі. В цьому і полягає суть усіх нашийників. Нашийники надягають на звірів або на ворогів. Так само, як і вас, я просив цю жінку відпустити мене.
Вона не відпустила мене, і тоді мені довелося убити її. Будь вона жива, жодна з вас не коштувала б її мізинця. Вона діяла так тому, що її саму змучили і зламали, тому, що, дійшовши майже до безумства, вона вирішила, що теж повинна мучити і поневолювати людей. Ви ж робите так тому, що вважаєте це своїм правом.
Ви позбавляєте людей свободи в ім'я вашого Творця. Я не знаю, хто він такий, ваш Творець, але точно знаю одне: за межами Старого світу так поступає тільки Володар. — Річард знову почув ремствування. — По мені, так ви цілком могли б бути ученицями Володаря. Якщо ви, подібно тій жінці, з допомогою нашийника заподієте мені біль, перемир'я закінчиться. І тоді повідок, за який, як ви сподіваєтеся, ви можете тримати мене, перетвориться в блискавку, і блискавка вразить вас. — Настала мертва тиша. Річард оголив Меч Істини. — Бака-бан-мана — мій народ. Вони погодилися надалі жити в мирі з усіма сусідніми народами. Я запитаю з будь-якого, хто завдасть їм зло. Якщо ви не погодитеся з цим і не дасте бака-бан-мана жити в світі, перемир'я між нами закінчиться. — Він вказав мечем на свою недавню супутницю. — Сестра Верна взяла мене в полон. Весь час нашої подорожі я намагався чинити опір. Але вона зробила все, щоб привести мене сюди живим. Хоча вона теж ворог мені, я дечим їй зобов'язаний.
Якщо хтось із вас через мене зачепить її хоч пальцем, перемир'я закінчиться.
Сестра Верна зблідла і закрила обличчя руками. Річард розрізав собі мечем передпліччя. Натовп ахнув.
Він підняв меч, залитих кров'ю.
— Я даю вам клятву на крові! Той, хто застосує насильство проти бака-бан-мана, проти сестри Верни чи проти мене, хай знає: перемир'я закінчиться, і між нами розпочнеться війна! Якщо ж вона почнеться, я спустошу Палац пророків!
З далекого балкона він почув глузливий питання: