Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Скориставшись темрявою, чоловіки навалилися на Тайлера. Келен не бачила, що відбувається, лише чула зойки, кректання і звуки ударів.
Пролунав гучний стукіт. Келен не могла зрозуміти, що це. І тут почула приглушений голос, що вимовляв її титул. Знайомий голос йшов зверху.
— Чандален! Чандален! Я тут, внизу! Відкрий люк!
— Мати-сповідниця! Як мені відкрити люк? Келен зойкнула, коли хтось вхопив її за кісточку і збив з ніг. Почувши її вереск, Чандален щось крикнув.
Тайлер схопив тримаючі її пальці, відігнув їх
— Чандален! Потрібен ключ! Візьми ключ!
— Ключ? Що таке ключ?
— Чандален! — Келен скинула зі свого живота чиюсь голову. — Чандален!
Пам'ятаєш, ми були в місті мертвих? Пам'ятаєш кімнату королеви, яка була замкнена? Згадай, я тоді показала тобі ключ, яким відмикають двері! Чандали, в одного із охоронців на поясі висить кільце! На ньому ключ! Поспішай!
Келен почула хрип Тайлера, якого притиснули до стіни. Почула, як трощать щелепи його кулаки. Зверху пролунав металевий скрегіт.
— Мати-сповідниця! Він не повертається!
— Отже, не той! Візьми інший!
Хтось налетів на неї, перекинувши на підлогу. Келен вчепилася йому в обличчя.
Чоловік ударив її в живіт.
Раптово в колодязь проникло світло. Тайлер побачив лежачого на ній негідника і скинув його. Зверху впали сходи.
— Тайлер! Не давай їм наблизитися до сходів! Келен підтяглася і полізла вгору. Чоловіки всім скопом навалилися на Тайлера. Вона почула стогін і хрускіт зламаних хребців. Нога зісковзнула зі сходинки. Її схопили за щиколотку.
Келен штовхнула в обличчя нахабу і знову полізла вгору. Чоловік полетів вниз, загрожуючи збити собою інших, але ті миттєво кинулися врізнобіч.
Келен вчепилася в простягнуту руку. Чандален обхопив її зап'ястя і втягнув у проріз, заколовши чоловіка, що ліз за нею. Той впав вниз, і Чандалов швидко зачинив люк. Задихаючись, Келен звалилася в його обійми.
— Пішли, Мати-сповідниця. Потрібно забиратися з палацу.
Всюди валялися стражники, безшумно убиті зі спини трогом Чандалена.
Поки вони мчали по похмурих темних коридорах наверх, Чандален не випускав її руки. Келен дивувалася, як Чандален знайшов дорогу. Мабуть, хтось йому допоміг.
Звернувши за кут, вони побачили поле кривавої битви. Всюди валялися трупи.
На ногах стояла тільки одна людина — Орск. Його величезний бойова сокира була вся в крові. Побачивши її, Орск від радості ледь не вистрибнув зі шкіри. Келен же, побачивши його поцяцьковану шрамами фізіономію, навіть заверещала від захоплення.
— Я велів йому чекати тут, — пояснив Чандален, тягнучи її за собою по калюжах крові. — Сказав, що приведу тебе, якщо він почекає тут і буде охороняти цей коридор.
Подивившись на неї, Чандален нахмурився. Келен збагнула, що він дивиться на її волосся. Точніше, на те, що від нього залишилося. Однак він промовчав, за що вона була йому вдячна. Було більш ніж дивно не відчувати звичної тяжкості на голові. Прикро до сліз. Їй так подобалися її волосся. І Річард його любив.
Келен вихопила сокиру з рук убитого стражника. Ще не відновивши повністю свою силу, вона відчула себе більш впевнено зі зброєю в руках, Чандален, тягнучи за собою Келен, влетів в якісь двері. Орск слідував позаду. Відразу за дверима капітан варти тискав жінку. Жінка цілувала його, обхопивши його шию руками. Руки капітана нишпорили у неї під спідницею.
Коли вони пробігали повз, капітан оглянувся. Чандален на ходу ввігнав йому під ребра довгий кинджал.
— Пішли! — Крикнув він жінці. — Ми витягли її.
Жінка побігла слідом за ними. Келен спантеличено озирнулась: Джебр Бевінвьє, та сама, що тоді зомліла.
— Що сталося? — Запитала її Келен.
— Вибачте мене, Мати-сповідниця, за те, що я втратила свідомість. Мені було видіння, що вам відрубали голову. Це мене налякало настільки, що я зомліла. Я зрозуміла, що повинна зробити все, щоб запобігти цьому. Мені сказали, що в лісах у вас є друг. Я пішла і розшукала його.
Вони притулилися до стіни, перечікуючи, поки в сусідній залі пройде патруль.
Коли кроки солдатів затихли. Чандален повернувся і сердито подивився на Джебр:
— Чим це ти займалася з цим мужиком? Та здивовано моргнула:
— Це капітан варти. Він здійснював обхід з цілою ротою. Я переконала його відправити солдат прогулятися. Я зробила, що змогла, щоб перешкодити п'ятдесяти солдатам захопити вас там, внизу.
Чандален пробурмотів, що, може, вона і права. Вони рушили далі. Келен сказала Джебр, що та діяла хоробро і що вона, Келен, прекрасно розуміє, яка для цього потрібна мужність. Джебр заперечила, що вона зовсім не героїня і не збирається нею бути.
Звернувши за кут, вони побачили пані Сандерхолт. Скрикнувши, Келен обняла маленьку жінку. Пані Сандерхолт замахала перебинтованими руками.
— Не зараз, Мати-сповідниця. Вам потрібно тікати. Цей шлях вільний.
Джебр, Орск і Чандален кинулися бігти в зазначеному напрямку, але Келен помчала в іншу сторону. Решта розвернулися і помчали за нею.
— Що ти робиш! — Крикнув Чандален. — Ми повинні тікати!
— Мені потрібно забрати дещо з моїх покоїв.
— О духи! Що ти там забула?!
— Ніж твого предка, — відповіла вона на бігу.
Чандали зрозумів, що заперечувати марно, і кинувся за Келен по лабіринту вузьких коридорів. Кілька разів вони наривалися на стражників, і всякий раз Орск кришив ворогів в капусту.
Раптово Келен налетіла на здивованого гвардійця, який спробував зупинити її. З усією сили Келен увігнала йому в груди сокиру. Гвардієць перекинувся на спину, дряпаючи підлогу мечем.
Келен поставила ногу йому на живіт і спробувала висмикнути сокиру. Сокира не піддавався. Тоді вона схопила меч. Чандален лише скинув брову. Перш ніж вони дісталися до її покоїв, Келен одержала можливість пустити в хід і меч.