Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Перед ним з'явилася Келен. Ахнувши, вона кинулася йому в обійми. Вигукнувши його ім'я, вона відчайдушно притиснулася до нього.
Вони стояли, обнявшись, не промовляючи жодного слова, лише насолоджуючись присутністю один одного. Річард відчував її тепло, її дихання, її трепет. Йому хотілося тримати її так вічно.
Вони опустилися на щось м'яке. Річард не знав, що це таке, але йому було все одно. Головне, воно було досить міцним, щоб витримати їх вагу.
Він хотів, щоб Келен обіймала його ось так вічно. Келен нарешті перестала схлипувати
Піднявши голову, вона подивилася на нього своїми прекрасними зеленими очима.
— Річард, мені так шкода, що я змусила тебе одягти цей нашийник…
Річард притиснув їй до губ палець.
— На все є своя причина. Мені потрібен час, щоб зрозуміти, наскільки був дурний я і наскільки відважна ти. Тільки це і має значення. І за це я люблю тебе ще сильніше. За те, що ти пожертвувала своїми бажаннями, щоб врятувати мене.
Келен похитала головою.
— Річарде, любий! Як ти потрапив сюди?
— Я звернувся до добрих духів. І прийшла Денна.
— Я теж. Денна теж принесла жертву заради тебе. Вона прийняла на себе клеймо Bолодаря і зберегла тобі життя. Денна повернула мені твоє життя. Тепер вона знайшла спокій.
— Знаю. — Він погладив її по голові. — Що сталося з твоїм волоссям?
— Його зрізав один чарівник.
— Чарівник. Ну що ж, тоді, гадаю, інший чарівник може їх відростити.
Річард любовно провів рукою по її волоссю. Він згадав, як Зедд гладив себе по щоках, щоб відростити бороду. У нього було таке враження, що, побачивши, як це робить Зедд, він теж зрозумів, що потрібно робити. З кожним погладжуванням волосся Келен подовжувалися. Річард продовжував черпати силу з острівця спокою у себе всередині, і її волосся росло і росло. Коли воно досягло попередньої довжини, Річард зупинився.
Келен поторгала волосся і здивовано подивилася на нього.
— Річард, як ти це зробив?
— У мене ж дар, пам'ятаєш?
Келен посміхнулася йому тією особливою посмішкою, яка призначалася лише йому одному, і провела рукою по його щоці.
— Прости, Річард, але твоя борода мені зовсім не подобається. Мені більше подобалося, як було раніше.
— Правда? — Річард підняв брову. — Ну, раз ми повернули колишній вигляд тобі, то цілком можемо виконати це і зі мною.
Річард провів рукою по щоках, знову закликавши силу з оазису спокою.
— Річард! — Здивовано ахнула Келен. — Вона зникла! Твоя борода зникла! Ти прибрав її! Як ти це зробив?
— Я володію обома сторонами магії. Вона здивовано моргнула.
— Магією Збитку? Річард, це все насправді, чи мені сниться?
І тут він поцілував її довгим ніжним поцілунком.
— По мені, так все цілком насправді, — задихнувшись, прошепотів він.
— Річард, мені страшно. Ти у сестер. Я ніколи не зможу бути з тобою. Я не зможу піти за тобою, якщо тебе заберуть…
— Я зовсім не у сестер, а в Ейдіндрілі.
— В Ейдіндріле?! Річард кивнув:
— Я вирвався з Палацу пророків. Мені допомогла сестра Верна. А потім я відправився в Д'хару.
Річард розповів про все, що з ним сталося, починаючи з того моменту, як вони розлучилися. А вона розповіла, що довелося пережити їй. Річард насилу міг повірити її словам.
— Я так пишаюся тобою! — Вигукнув він. — Ти справжня Мати-сповідниця!
Найбільша Мати-сповідниця всіх часів!
— Вернись в коридор перед Залом Ради і ти побачиш там величезні портрети сповідниць, які були набагато більш великими, ніж я зможу коли-небудь стати.
— Ось у цьому, любов моя, я сильно сумніваюся. Він знову припав до її уст гарячим пристрасним поцілунком. Келен радісно відповіла, ніби нічого іншого й не хотіла від життя, окрім як перебувати в його обіймах і цілувати його. Річард цілував їй щоки, ніжні раковинки вух, довгу шию. Келен тихенько стогнала.
— Річард, цей шрам, мітка, залишена Ралом Даркеном, він і правда зник?
Він розстебнув сорочку. Келен погладила йому груди.
— І справді зник…
Вона ласкаво поцілувала те місце, де колись був шрам. Руки її ковзали по його тілу, за руками слідували губи. Добравшись до соска, вона ніжно лизнула його.
— Це нечесно, — судорожно дихаючи, промовив Річард. — Я повинен цілувати тебе так само, як ти цілуєш мене.
Не зводячи з нього очей, Келен початку розстібати блузку.
— Вимагач нещасний!
Вона почала стягати з нього одяг, а його губи ковзали по її ніжній шкірі, і з кожним поцілунком дихання її все частішало.
— Келен, — видихнув він, насилу відірвавшись від неї. — А раптом добрі духи на нас дивляться?
Перекинувши його на спину, Келен міцно поцілувала його.
— Якщо вони дійсно добрі, то відвернуться.
Від аромату її шкіри у нього крутилася голова, її готовність змусила застогнати від бажання. Оточувала їх ніжне мерехтіння пульсувало в такт диханню, ще більше розпалюючи їх пристрасть.
Річард перекотився поверх Келен і подивився в широко розкриті смарагдові очі.
— Я люблю тебе, Келен Амнелл. Зараз і завжди.
— І я люблю тебе, мій Річард.
Їх губи злилися. Келен обняла Річарда за шию і обвила довгими стрункими ногами його стегна.
І в порожнечі між двох світів, в м'якому мерехтінні світла, вони злилися воєдино.
71
Келен увійшла в готель і зупинилася біля входу в обідній зал, залишаючись в тіні коридору. Її все ще переповнювали щастя, тепло, приголомшлива радість і блаженство. Всі присутні озирнулися на звук її кроків.
Зедд схопився на ноги.
— Кален! Клянусь духами, дівчинко, де ти ходила всю ніч?! Ось-ось розвидниться, а ти пішла ще на заході! Ми всю ніч обшукували місто в тривозі! Куди ти пішла?
Келен повернулась і показала рукою: