Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Річард заскреготав зубами.
— Де засідає Рада?
Пані Сандерхолт нарешті зуміла відірвати від нього погляд і вказала забинтованою рукою напрям, пояснивши, як дістатися до Залу Ради.
— Річард, будь ласка! Я теж любила її. Але нічого не зміниш. Ти нічого не доб'єшся.
Але він уже крокував по коридору, і плащ мрісвіза майорів у нього за спиною.
Нічого не розрізняючи навколо, Річард швидко йшов у вказаному напрямку. Він ішов до Залу Ради так, як летіли його стріли, коли він закликав
Всюди стояла варта, але він не звертав на неї уваги. Він не знав, як реагували солдати, але це і не мало значення. Річард цілеспрямовано йшов до Залу. Він чув кроки озброєних людей по сусідніх коридорах, краєм ока бачив їх на балконах.
В кінці коридору з колонами знаходилися двері в Зал Ради. Перед дверима вишикувалася варта. Річард ледь помітив її, він бачив тільки вхід в Зал.
Меч як і раніше залишався в піхвах, але магія палала всередині Річарда лютим вогнем. Солдати зімкнули ряди. Не сповільнюючи кроку і не запинаючи чорного плаща мрісвіза, Річард пішов уперед.
Стражники спробували зупинити його. Річард продовжував йти. Він побажав, щоб вони забралися з дороги. Сила вирвалася інстинктивно, без жодних зусиль.
Річард відчув поштовх і бічним зором побачив, як на мармурові стіни бризнула кров. Не сповільнюючи кроку, він вийшов з вогняної кулі крізь зяючу в стіні дірку, удвічі більшу дверного отвору. В повітрі розліталися величезні кам'яні осколки, зверху сипалися якісь уламки. Одні двері полетіли по дузі під стелю, інші, обертаючись, ковзали по підлозі Залу Ради разом зі шматками обладунків і спотвореною зброєю.
Люди, які сиділи в дальньому кінці Залу за зігнутим столом, обурено схопилися на ноги. Попрямувавши до них, Річард витягнув меч. По величезному залу рознісся дзвін.
— Я — Старший Радник Торстен! — Вигукнув чоловік, що сидів на самому високому кріслі. — Я вимагаю пояснити причину вторгнення!
Річард наближався.
— Чи є серед вас хто-небудь, хто не голосував за винесення смертного вироку Матері-сповідники?
— Її засудили до смерті за зраду! Цілком законно і одноголосно!
Засудила вся Рада! Варта! Прибрати цю людину!
По величезному залу бігли солдати, але Річард був уже біля столу. Радники дістали кинджали.
З лютим криком Річард скочив на стіл. Клинок розрубав Торстена надвоє від вуха до крижів. Бічний удар зніс кілька голів. Хтось зробив спробу заколоти його, але виявився занадто повільний. Меч наздогнав кожного, навіть тих, хто намагався втекти. Все це скінчилося за кілька секунд. Варта не встигла пробігти і половини відстані.
Річард знову застрибнув на стіл. Він стояв, охоплений шаленою люттю, стискаючи меч обома руками. Він чекав наближення солдатів. Він хотів, щоб вони наблизилися.
— Я — Шукач! Ці люди вбили Матір-сповідницю! І заплатили ціну за вбивство! Вирішуйте, хочете ви бути на стороні мертвих головорізів, або на стороні Істини!
Солдати, невпевнено переглядаючись, уповільнили біг і нарешті зупинилися зовсім. Річард стояв, важко дихаючи.
Один із солдатів озирнувся на пролом в стіні, туди, де раніше були двері, потім окинув поглядом розкидані на підлозі уламки.
— Ти — чарівник?
— Думаю, так. — Річард подивився солдату в очі. Той сховав меч у піхви.
— Тоді це справа чарівників. Не наша справа — кидати виклик чарівникові. Я не збираюся помирати через чужі справи.
Ще один прибрав зброю. Незабаром весь зал наповнився брязкотом ховання мечів і кинджалів. Солдати, один за іншим, вийшли геть. Під високими склепіннями відлуння розносило тупіт чобіт. Буквально в лічені секунди в залі не залишилося нікого, крім Річарда.
Він зістрибнув зі столу і спрямував погляд на центральне високе крісло. Це був чи не єдиний предмет, не залитий кров'ю. Мабуть, це крісло Матері-сповідники, крісло Келен. Вона сиділа в ньому.
Рухаючись як дерев'яний, він прибрав меч у піхви. Все скінчено. Він зробив все, що необхідно було зробити.
Добрі духи залишили його. Вони залишили і Келен. Він пожертвував усім, щоб перемогло добро, а добрі духи не зробили нічого, щоб йому допомогти.
Щоб Володар забрав цих добрих духів!
Річард впав на коліна. Він подумав про меч Істини. Адже меч чарівний. На нього не можна розраховувати для здійснення того, що він задумав.
Він дістав з-за пояса кинджал.
Він зробив усе, що повинен був зробити.
Річард направив кинджал собі в груди.
З холодною рішучістю він подивився на холодне клинок, переконатися, що вістря направлене прямо в серце.
З-під сорочки стирчало волосся Келен. Волосся, яке він забрав у торговця. Річард дістав з кишені локон, який вона тоді дала йому.
Келен дала йому свій локон, щоб він не забував її, щоб знав — вона буде любити його завжди. Річард жадав покласти край мукам.
— Вона прокинулася, — сказав принц Гарольд. — І кличе тебе.
Келен відірвала погляд від вогню в каміні і холодно глянула на чарівника, що сидів на дерев'яній лаві поруч з Еді. До Зедда пам'ять повернулася, а до Еді ні. Вона як і раніше вважала себе Ельдою і як і раніше нічого не бачила своїми сліпими очима.
Келен пройшла через темний обідній зал. Коли вони сюди приїхали, готель був порожній, порожнім було все місто. Люди пішли, рятуючись від кельтонців.
Покинуте місто — найкраще місце для тих, хто шукає усамітнення. Після двох тижнів шляху втікачам був потрібний відпочинок.