Елементарні частинки
Шрифт:
Наступного ранку він прокинувся близько сьомої, взяв у своїй бібліотеці «Частину й ціле», наукову автобіографію Вернера Гайзенберга, й пішки почимчикував на Марсове поле. Світанок був прозорий та свіжий. Цю книгу він придбав, коли йому було ще сімнадцять років. Улаштувавшись під одним з платанів алеї Віктора Кузена, він перечитав те місце з першого розділу, де Гайзенберг, розповідаючи про роки навчання, згадує свою першу зустріч з теорією атома:
«Здається, це трапилося навесні 1920–го. Перша світова війна посіяла сум'яття та розбрід серед молоді наших країв. Глибоко розчарована поразкою старша генерація на все махнула рукою, а молодь збиралася в гуртки, великі й маленькі товариства, щоб відшукати нові шляхи або принаймні новий компас, який допоміг би
Близько одинадцятої спека посилилася. Повернувшись додому, Мішель повністю роздягся і простягнувся на канапі. У наступні три тижні він максимально скоротив свої пересування. Він нагадував рибину, що час від часу висовується з води, щоб ковтнути повітря; на лічені секунди перед нею з’являється зовсім інший, райський, повітряний світ. Звісно, вона має негайно повертатися назад, у своє тінисте середовище, де риби пожирають одна одну. Але на кілька секунд у неї було передчуття існування іншого світу, досконалого, нашого світу.
Ввечері 15 липня він зателефонував Брюно. Музикальний джазовий фон у стилі «кул» надавав голосу його зведеного брата ледве вловимої пихатості. Брюно — ось типова жертва кризи сорокаріччя. Носить шкіряний плащ, відпустив бороду. Щоб показати, що добре знає життя, поводиться і розмовляє, наче персонаж другосортного поліцейського бойовика: палить цигарки, нарощує м’язи. Втім, Мішель не вважав, що у випадку з братом усе можна було списати на «кризу сорокаріччя». Людина, що стала жертвою цього лиха, прагне просто жити, але жити повнокровним життям. Бодай трохи продовжити його. А братові, судячи з усього, все остаточно остогидло, він уже не бачить ані найменшого сенсу в його продовженні.
Того ж вечора Мішель відшукав фотографію, зроблену в початковій школі, у Шарні, і заплакав. Хлопчик сидить за партою, тримає в руках відкритий підручник. Він дивиться в об’єктив з чарівною посмішкою, сповнений радості та відваги; і ця дитина — треба ж! — він сам. Хлопчик робить домашнє завдання, з довірливою серйозністю слухає пояснення вчителя. Він входить у цей світ, відкриває його для себе, і цей світ не лякає його; він готовий зайняти своє місце серед людей. Усе це можна прочитати в погляді малюка. На ньому блуза з невеличким комірцем.
Кілька днів Мішель тримав фотографію біля себе, прихиливши її до лампи у головах. Таємниця часу банальна, все це цілком нормально, — намагався він переконати себе: спочатку тьмяніє блиск очей, зникають радість та довіра. Простягнувшись на канапі марки «Бюлтекс», він без успіху намагався приручити себе до недовговічності. На чолі хлопчика можна було побачити маленьку круглу западинку — відбиток вітряної віспи; цей шрам пережив роки. Де ж істина? Полуденна спека наповнювала кімнату.
4
Мартен Секальді, котрий народився 1882 року в глухому корсиканському сільці у неписьменній селянській родині, здавалося, мав прожити пастухом та хліборобом усе своє життя, для нього була уготована та сама обмежена сфера діяльності, що була долею нескінченної низки генерацій його предків, які змінювали одна одну. Йдеться про стиль життя, який в наших краях давно вже канув у минуле, тож його повний аналіз викликав би лише неширокий інтерес; хіба що деякі радикальні екологи час від часу демонструють незрозумілу ностальгію за таким існуванням, проте я для повноти картини пропоную коротко його змалювати: людина живе на природі, дихає свіжим повітрям, обробляє якийсь там клаптик ділянки, розмір якої визначається за суворо встановленим правом успадкування; коли–не–коли впольовує дикого кабана; трахає всіх направо й наліво, передусім свою дружину, яка народжує йому діточок; виховує цих дітей, щоб вони в свою чергу зайняли його місце у тій самій екосистемі; з роками починає хворіти, ото й усе.
Особлива доля Мартена Секальді фактично надто примітна, бо свідчить про роль, яку зіграли інтеграція французького суспільства та прискорення технологічного прогресу під час Третьої республіки, завдяки титанічним зусиллям світської школи. Його викладач швидко зрозумів, що має справу з неабияким учнем, наділеним абстрактним мисленням і деякою винахідливістю, виявити які в своєму середовищі йому буде вкрай важко. Цілком усвідомлюючи, що його місія не обмежується лише забезпеченням майбутніх громадян багажем елементарних знань, а й що разом з тим він мусить ще відбирати тих, хто з часом має стати частиною еліти Республіки, він зміг переконати батьків Мартена, що покликання їхнього сина може здійснитися виключно за межами Корсики. Отже, у 1894 році, здобувши право на стипендію, юнак вступив інтерном до марсельського ліцею Тьєра, так вдало зображеного в дитячих спогадах Марселя Паньоля, які мали до останніх днів Мартена Секальді стати його улюбленим читанням, завдяки чудовому за своєю правдивістю відтворенню основних ідеалів того часу, що знайшли своє втілення в життєвому шляху юнака — вихідця з самих низів. У 1902 році, повністю справдивши надії свого першого вчителя, він вступив до Вищої політехнічної школи.
Дев’ять років по тому він дістав призначення, яке зумовило його подальший життєвий шлях. Йшлося про створення діючої водопровідної мережі, яка охоплювала б усю територію Алжиру. Він займався цим понад двадцять п’ять років: розраховував ступені кривизни акведуків та діаметр водопровідних труб. У 1923 році він одружився з Женев’євою Жюлі, продавщицею в тютюновій крамничці, рід якої походив з Лангедоку, але останні два покоління облаштувались у Алжирі. У 1928 році в них народилася донька Жанін.
Розповідь про життя людини може бути як завгодно довгою чи короткою Метафізичний або трагічний вибір зводиться врешті–решт до традиційних табличок на надгробному камені з датами народження та смерті. Він приваблює своєю надзвичайною стислістю: Але щодо Мартена Секальді буде доречним розглянути історичний та соціальний аспекти, зосередившись не стільки на його особливих якостях, скільки на еволюційному розвитку суспільства, характерним елементом якого він є. Ці характерні представники свого часу, яких, з одного боку, захоплює хід історичного розвитку, а з другого — вони самі охоче пливуть за течією, зазвичай мають прості щасливі біографії; такий життєпис у його класичному варіанті, як правило, займає одну–дві сторінки. Що ж до Жанін Секальді, то вона належала до бентежливої категорії предтеч. Певною мірою пристосовані до стилю життя більшості сучасників, предтечі водночас прагнуть «бути вищими» за них, сповідуючи нові або пропагуючи ще мало відомі способи існування; зазвичай життєвий шлях предтеч треба змальовувати докладніше, позаяк він частенько більш вибоїстий та заплутаний. Утім, їх роль зводиться лише до прискорення історичних процесів, до того ж прискорення більш руйнівного — вони ніколи не можуть надати подіям нового напрямку: ця місія покладається на революціонерів чи пророків.
Отже, донька Мартена і Женев’єви Секальді виявляла надзвичайні розумові здібності, принаймні такі ж, які були в її батька, маючи ще й доволі незалежний характер. Невинність вона втратила у тринадцять років (надзвичайний факт, якщо взяти до уваги епоху та середовище), а потім присвятила роки війни (в Алжирі вони були досить мирними) відвідуванням різних балів, які проходили наприкінці кожного тижня спочатку в Константані, потім в Алжирі; все це не заважало їй триместр за триместром постійно досягати вражаючих успіхів у шкільній науці. Таким чином, у 1945 році закінчивши з відзнакою школу та вже маючи чималий сексуальний досвід, вона їде від батьків, щоб розпочати в Парижі вивчення медицини.