Емма
Шрифт:
Такі думки швидко відновили його душевну рівновагу, хоча місіс Вестон, маючи вдачу песимістичнішу, не пророкувала нічого, крім чергових вибачень і відстрочок. Переймаючись тими розчаруваннями, яких іще доведеться зазнати її чоловікові, вона страждала значно більше, ніж він.
Емму в її нинішньому душевному стані не надто турбувало те, що містер Френк Черчілль не приїхав; вона могла лише розділяти те розчарування, котре з цього приводу відчували в Рендоллзі. Наразі знайомство з сином містера Вестона її не приваблювало. Скоріш їй хотілося мати спокій і не мати ніяких спокус; та через необхідність поводитися так, наче нічого не сталося, вона потурбувалася виявити такийінтерес
Вона першою сповістила про це містера Найтлі; і, засуджуючи поведінку Черчіллів, які в черговий раз не відпустили Френка, вигукнула настільки обурено, наскільки належало (а може, — дещо перегравши, — і сильніше, ніж потрібно було). Потім вона багато говорила (набагато більше, ніж відчувала) про те, як гарно було б мати таке поповнення до їхнього вузького кола в Саррі, про приємність бачити нову людину, про те, що приїзд Френка був би справжнім святом для всього Гайбері; а наприкінці, знову згадавши про Черчіллів, несподівано вступила у відверту суперечку з містером Найтлі. На свій великий подив Емма виявила, що їй довелося боронити точку зору, протилежну власній, і використовувати аргументи місіс Вестон проти себе ж.
— Черчіллі, звичайно ж, винуваті, — холодно мовив містер Найтлі, — але смію твердити, що Френк приїхав би, якби захотів.
— Не знаю, що дає вам підстави так казати. Він дуже хоче приїхати, дуже хоче, але тітка з дядьком не відпускають його.
— Я не вірю, що йому несила приїхати; якби він наполягав на цьому, то зміг би. Мені важко в це повірити без суттєвих доказів.
— Які ж ви дивні! Що містер Френк Черчілль вчинив такого, аби змусити вас вважати його настільки неприродно безсердечним створінням?!
— Підозрюючи, що він, поживши з тими, хто завжди подавав йому приклад відповідної поведінки, навчився нехтувати свого батька і майже нічим не турбуватись, окрім власного задоволення, я зовсім не вважаю його неприродно безсердечним. Якраз навпаки — це дуже природно, коли молода людина, вихована такими пихатими, звиклими до розкоші й егоїстичними родичами, сама буде такою ж пихатою, звиклою до розкоші та егоїстичною. Якби Френк Черчілль хотів приїхати до свого батька, то він зміг би викроїти для цього час між вереснем і січнем. Чоловік його віку — скільки йому там — двадцять три чи двадцять чотири? — не може не мати достатніх для цього коштів. Це просто неможливо.
— Вам легко це відчувати і легко казати, бо ви завжди були самі собі хазяїном. Коли йдеться про пов'язані із залежністю труднощі, то ви — найгірший суддя у світі. Ви не знаєте, як це — пристосовуватися до чужого характеру.
— Важко уявити, що чоловік двадцяти трьох чи двадцяти чотирьох років не має достатньо духовної чи фізичної свободи, аби приїхати до свого батька. Йому не бракує грошей, не бракує вільного часу. Навпаки: він має так багато того і другого, що радо тринькає їх у найшикарніших у королівстві місцях для розваг. Нам постійно розповідають, що бачили його на тому чи іншому курорті. Зовсім недавно був у Веймуті. Це є доказом того, що він у змозі покидати Черчіллів.
— Так, інколи він може це робити.
— Авжеж. І оті «інколи» трапляються саме тоді, коли він цього забажає, коли відчуває спокусу отримати задоволення.
— Дуже несправедливо судити про чиюсь поведінку, не знаючи ситуації достеменно. Той, хто не побував усередині родини, не може сказати, з якими труднощами може зіштовхнутися кожен її представник. Треба добре знати Енскум і характер
— Еммо, існує одна річ, котру будь-який чоловік завжди в змозі зробити, якщо забажає — це виконати свій обов'язок; і досягається це не інтригами і хитрістю, а рішучістю та енергійністю. Обов'язок Френка Черчілля полягає у вияві поваги до свого батька. З його обіцянок і послань ми бачимо, що він про це здогадується; але якби хотів його виконати, то вже виконав би. Чоловік, що відчуває свою правоту, відразу зробив би місіс Черчілль таку от рішучу і просту заяву: «Заради вашого блага я завжди готовий пожертвувати власним задоволенням, але мушу негайно відвідати свого батька. Я знаю, що завдам йому болю, не виявивши належної поваги з такої нагоди, як ця. Отож завтра маю виїжджати». Скажи він їй це одразу, до того ж рішучим тоном, який пасує справжньому чоловікові, то його вчинок не зустрів би ніякої протидії.
— Може, й не зустрів би при від'їзді, — розсміялася Емма, — але міг зустріти при поверненні. Хіба можна уявити такі фрази в устах цілковито залежного молодого чоловіка! Таке могли уявити собі тільки ви, містере Найтлі. Але ви й гадки не маєте, щовимагається в ситуаціях, прямо протилежних вашій. Хіба ж може Френк Черчілль так промовляти до своїх дядька та тітки, які виростили його і його забезпечують! Стоїть собі посеред кімнати і на повен голос промовляє, чи як? Ви знаєте, як отак поводитися практично?
— Повірте, Еммо, для чоловіка розумного та розважливого це не коштувало б великих зусиль. Він відчував би власну правоту; і подібна заява — зроблена, звичайно ж, відповідним чином, як і належить чоловікові розважливому — пішла б йому на користь, піднесла б його в очах людей, од яких він залежить, посприяла б його інтересам краще, ніж довгий ланцюг хитрощів та поступок. До любові додалася б повага. Вони відчули б, що можуть йому довіряти: якщо племінник учинив шляхетно по відношенню до свого батька, то він учинить шляхетно і по відношенню до них. Вони знають, — він знає, всі люди знають, — що він мусить зробити візит до свого батька; і коли його дядько і тітка, спонукані дріб'язковими ревнощами, користаються своїм впливом, аби цей візит відкласти, то все одно в глибині душі вони не подумають про нього добре, якщо він скориться їхнім примхам. Поведінка шляхетна і справедлива викликає повагу в кожного. Якби він діяв таким чином, принципово, неухильно, регулярно, то їхні недалекі уми скорилися б його волі.
— Щось мені мало в це віриться. Знаю, вам подобається підкоряти недалекі уми своїй волі; але коли вони належать людям багатим і владним, то зазвичай мають схильність сповнюватися пихатості й ставати такими ж непіддатливими чиїйсь волі, як і уми великі та далекоглядні. Я вірю, що коли вас, містере Найтлі, раптом перенести таким, яким ви є, в ситуацію, що в ній перебуває містер Френк Черчілль, то ви би спромоглися зробити якраз те, що ви йому рекомендуєте, і це дало б добрий результат. Можливо, Черчіллям було б зовсім нічого відповісти; але ж при цьому вам не довелося б долати давню і глибоко вкорінену звичку до покори та слухняності. Йому ж, котрий таку звичку має, було б нелегко отак відразу зробити прорив до повної самостійності, тим самим звівши нанівець усі їхні претензії на вдячність та повагу з його боку. Може, він має таке ж сильне почуття справедливості та шляхетності, що й ви, але в цих конкретних обставинах не в змозі зрівнятися з вами у своїй здатності діяти належним чином.