Енн із Острова Принца Едварда
Шрифт:
«Нюні розпускати». Це було ще гірше, ніж «дати гарбуза»!
— Моріс Леннокс — негативний персонаж, — гнівно відказала Енн. — І я не розумію, чому він усім подобається більше за Персиваля.
— Персиваль занадто хороший, аж дратує. Коли писатимеш наступне оповідання, додай героєві хоч іскорку людської душі.
— Ейверіл не могла вийти за Моріса. Він був поганою людиною.
— Вона б його виправила. Бо чоловіка можна виправити, коли він не тюхтій. Ну, та мушу визнати, оповідання незле, навіть цікаве. Хоч ти ще й замолода для доброго писання. Почекай років десять.
Отож Енн вирішила, що коли
— Якщо оповідання мені добре вдалося, ти побачиш його в журналі, Гілберте, а якщо ні — його не побачить ніхто й ніколи.
Марілла нічого не знала про літературні вправи своєї вихованки. В уяві Енн уже бачила, як читатиме Маріллі оповідання із журналу, чутиме від неї компліменти — бо ж усе можливо в уявнім світі, — а тоді переможно оголосить, що це її оповідання.
І от настав день, коли Енн понесла на пошту великий пухкий конверт, адресований, із розкішною самовпевненістю молодості й недосвідченості, редакторові найбільшого з великих журналів. Діана хвилювалася не менше за саму Енн.
— Як ти гадаєш, коли тобі надішлють відповідь? — запитала вона.
— Щонайбільше за два тижні. Ох, яка ж я буду рада й горда, якщо його приймуть!
— Авжеж, приймуть, і неодмінно попросять надіслати ще. Колись ти станеш знаменитою, як пані Морган, і я так пишатимуся, що знайома з тобою, Енн, — відповіла Діана, котра принаймні володіла безцінним умінням щиро захоплюватися талантами й чеснотами своїх друзів.
Минув тиждень райдужних мрій, та потім надійшла гірка мить пробудження. Якось надвечір Діана застала Енн у кімнатці на піддашші з підозріло червоними очима. На столі перед нею лежав конверт і зіжмаканий рукопис.
— Енн, невже оповідання відхилили? — недовірливо скрикнула Діана.
— Так, — коротко відповіла Енн.
— Той редактор, певне, здурів. Які він надав тобі пояснення?
— Жодних пояснень. Просто вклав картку з підписом, що оповідання не годиться до публікації.
— Я завжди була невисокої думки про цей журнал, — палко відказала Діана. — Оповідання в ньому й наполовину не такі цікаві, як у «Канадській жінці», хоч і коштує він набагато більше. Мабуть, той редактор просто упереджений до кожного, хто не янкі. Не журися, Енн. Згадай, що всі оповідання пані Морган спершу теж відхиляли. Надішли його до «Канадської жінки».
— Мабуть, так я й зроблю, — помалу втішаючись, мовила Енн. — І якщо його надрукують, надішлю примірник тому американському редактору. А захід сонця таки викину. Мені здається, пан Гаррісон слушно радить.
Захід сонця був безжально викреслений, та навіть попри це героїчне каліцтво редактор «Канадської жінки» повернув оповідання так швидко, що розгнівана Діана присяглася більше ніколи не читати цього журналу й негайно припинити на нього передплату. Другу відмову Енн прийняла зі спокоєм зневіри. Оповідання вона замкнула у скрині на горищі, де зберігалися старі твори учасниць літературного клубу, та спершу поступилася благанням Діани й дозволила їй переписати.
— Кінець моїм літературним прагненням, — мовила вона з гіркотою.
Енн нічого не розповіла панові Гаррісону, проте якось увечері він сам
— Ні, редактор відхилив його, — просто відповіла вона.
Пан Гаррісон скоса поглянув на витончений профіль зарум’янілого обличчя.
— Ну, я думаю, ти писатимеш далі, — підбадьорливо мовив він.
— Ні, більше ніколи не буду навіть намагатися, — заявила Енн із безнадійною рішучістю дев’ятнадцятилітньої людини, перед носом якої щойно зачинилися двері.
— Я б не кидав писання зовсім, — замислено проказав пан Гаррісон. — Щось вигадував би час від часу, але редакторам не набридав. Описував би знайомих людей та місцини, і герої мої говорили би простою звичайною мовою, та й сонцю я дозволив би сходити й сідати звичним робом, і не здіймав би галасу через те. А якби писав про негативних персонажів, то давав би їм шанс виправитися — саме так, Енн. Бо хоч і є, мабуть, на світі жахливо погані люди, та їх нечасто зустрінеш, хоч пані Лінд і вважає, що всі ми споконвічні грішники. Та в більшості з нас усе ж є краплинка порядності. Пиши далі, Енн.
— Ні. То була дурниця з мого боку навіть сподіватися на те. Коли я закінчу Редмонд — учителюватиму далі. Бо вчителювати я можу, а писати — ні.
— Коли ти закінчиш Редмонд, саме час тобі вже буде віддаватися, — сказав пан Гаррісон. — Я не прихильник того, щоб довго зволікати зі шлюбом, як це було зі мною.
Енн підвелася й рушила додому. Часом пан Гаррісон ставав просто нестерпний. «Дати гарбуза», «нюні розпускати», «віддаватися»… Фе!!!
Розділ 13
ДОРОГА ЗРАДЛИВИХ
Деві й Дора збиралися до недільної школи. Ішли вони, як то зрідка траплялося, самі, бо ж пані Лінд, котра завжди їх супроводила, вивихнула гомілку й того дня лишалася вдома. Представляти сім’ю в церкві також належало двійнятам, оскільки Енн напередодні поїхала в гості до друзів у Кармоді, а Маріллу мучив головний біль.
Деві поволі спустився сходами вниз. Дора, яку вже убрала й зачесала пані Лінд, чекала на нього в передпокої. Деві вмивався й одягався сам. У кишені в нього лежала центова монета на пожертву недільній школі і п’ятицентова — на церковну пожертву. В одній руці хлопчик мав Біблію, в іншій — підручник недільної школи; він добре знав урок, питання з катехізису й вірш зі Святого Письма, бо ж хіба не вчив усього того ще минулої неділі по обіді на кухні під суворим наглядом пані Лінд? Отож, настрій у Деві мав би бути щонайпогідніший. А втім, попри вивчений урок і катехізис, у душі він скидався радше на хижого вовка.
Забачивши Деві, із кухні, накульгуючи, вийшла пані Лінд.
— Ти чистий? — суворо запитала вона.
— Так — усе, що видно, чисте, — зухвало відказав набурмосений Деві.
Пані Рейчел зітхнула. Вона мала недобрі сумніви щодо шиї та вух Деві, проте знала, що коли взятися самій оглядати хлопця, він, найпевніше, завдасть ноги на плечі, а здоганяти його нині вона була неспроможна.
— Ну, то будьте чемні, — застерегла вона дітлахів. — Не ходіть по куряві. На ґанку не спиняйтеся побазікати з іншими дітьми. Не крутіться на лавах. Не забудьте вірша зі Святого Письма. Не забудьте віддати гроші на пожертви, і глядіть, не загубіть їх. Під час молитви не шепочіться й уважно слухайте проповідь.