Енн із Острова Принца Едварда

Монтгомери Люси Мод

— Авжеж, ні. Ти надто хороша, щоб я погодилася втратити тебе. Хай навіть ми не будемо сестрами, я так чи сяк волію лишитися твоєю подругою. І не смутися через Роя. Зараз йому кепсько — я щодня мушу слухати його нарікання, — та в нього це мине, як завжди.

— О… як завжди? — перепитала Енн, і голос її ледь змінився. — Тобто… вже й раніше минало?

— Так, — просто відказала Дороті. — Уже двічі. І обидва рази він так само виливав мені душу. Але ті, колишні дівчата, навіть не відмовляли йому — всього-на-всього оголошували

про свої заручини з кимось іншим. Звісно, коли він зустрів тебе, то присягався, що ти перша, кого він покохав, а досі то були дурні дитячі захоплення. Та я певна — можеш не хвилюватися.

І Енн постановила собі не хвилюватися. Її опосіла дивна суміш полегшення й прикрості. Рой запевняв її, що вона була єдина, кого він міг покохати. Авжеж, він і сам у це вірив. Та її тішило, що вона, очевидно, усе-таки не розбила йому життя. Були й інші богині, а Рой, зі слів Дороті, мусив незмінно комусь поклонятися. Попри те, іще кілька ілюзій було розвінчано, а Енн почала тужливо думати, що життя без них здається їй геть невеселим.

Першого ж вечора по поверненні з Кінгспорта вона спустилася зі своєї кімнатки на піддашші з печальним лицем.

— Що сталося зі старенькою Сніговою Королевою, Марілло?

— Я знала, що ти засмутишся, — відказала Марілла. — Мені й самій прикро. Це дерево росло там іще відколи я була юною дівчиною. А в березні воно впало під час великої бурі. Стовбур прогнив ізсередини.

— Мені його бракуватиме, — зітхнула Енн. — Моя кімната без нього мовби зовсім інша. Тепер я не зможу дивитися у вікно без відчуття втрати. І — ох, ніколи не було ще так, щоб я поверталася в Зелені Дахи, а мене тут не чекала Діана.

— У Діани зараз інші клопоти, — багатозначно проказала пані Лінд.

— Розкажіть мені всі-всі ейвонлійські новини, — мовила Енн, усідаючись на кухоннім ґанку, де призахідне сонце лилося золотим дощем на її коси.

— Ми ж тобі писали — а крім того, небагато тут новин, — відповіла пані Лінд. — Ти, може, не чула хіба, що Саймон Флетчер зламав ногу минулого тижня. Для його сім’ї то велика удача. Тепер вони впорають цілу купу справ, які хотіли зробити, але не могли, доки він заважав їм, старий упертюх.

— Флетчери всі такі занудні, — озвалася Марілла.

— Занудні? Еге ж! Його матінка мала звичку виступати на молитовних зібраннях — перелічувати геть усі вади власних дітей і молитися за їхнє виправлення. Хіба дивно, що після того діти ставали ще гірші, аніж були?

— Ти не розповіла Енн про Джейн, — нагадала Марілла.

— О, Джейн, — пирхнула пані Лінд. — Так, — неохоче визнала вона, — Джейн минулого тижня повернулася додому із заходу, і збирається вийти за якогось мільйонера з Вінніпега. А вже пані Ендрюс часу не гаяла й розпатякала про це по всій околиці, будь певна.

— Мила Джейн, я така рада за неї, — сердечно відказала Енн. — Вона заслуговує всього найкращого.

— Я нічого лихого й не кажу про Джейн. Вона хороша дівчина — таж не з мільйонерок, а за того пана тільки гроші його й промовляють, будь певна. Пані Ендрюс каже, що він англієць і статок

заробив на копалинах, та я знаю — він неминуче виявиться янкі. Грошви в нього незміряно, бо Джейн він засипає коштовностями з ніг до голови. Обручка в неї — ціле гроно діамантів, на її ручищі виглядає, мов пластир.

Пані Лінд не змогла стримати гіркоти у своїм тоні. Джейн Ендрюс, миршава, дрібна, безбарвна Джейн, заручена із мільйонером, тоді як Енн, здається, не освідчувався ще ніхто — ані заможний, ані бідний. А пані Ендрюс так нестерпно вихвалялася!

— А що Гілберт Блайт зробив із собою в коледжі? — запитала Марілла. — Я бачила його тиждень тому — він тоді щойно приїхав додому, такий блідий і змарнілий, що я його ледь упізнала.

— Він дуже сумлінно навчався цілий рік, — відповіла Енн. — Здобув диплом із відзнакою за успіхи в класичних мовах та премію Купера. Доти її цілих п’ять років нікому не присуджували. Тож, мабуть, він виснажився. Та й ми всі трохи втомлені.

— Ну, зате ти бакалавр гуманітарних наук, а Джейн Ендрюс — ні, і ніколи не буде, — відрубала пані Лінд із мстивим задоволенням.

Кілька днів потому Енн зазирнула в гості до Джейн, але її не було вдома — вона поїхала до Шарлоттауна «шити весільне вбрання», як гордовито проказала пані Ендрюс. «Звісно, ейвонлійська кравчиня за цих обставин не може вдовольнити Джейн».

— Я чула дуже радісні новини про Джейн, — відповіла Енн.

— Так, Джейн гарно влаштувалася, хоч вона й не бакалавр, — мовила пані Ендрюс, злегка скинувши голову. — Пан Інгліс — мільйонер, і у весільну мандрівку вони поїдуть до Європи. А коли повернуться — житимуть у розкішному мармуровому маєтку. Джейн лише одне турбує — вона така вправна господиня, а чоловік не дозволяє їй самій куховарити. Він такий заможний, що має власного кухаря. У них буде кухар, дві покоївки, кучер і ще один слуга на посилках. А ти що собі думаєш, Енн? Не схоже, щоб ти збиралася заміж після цього твого навчання в коледжі.

— О, — засміялася Енн, — я лишуся старою панною. Ніяк не можу знайти того, хто мені згодився б.

То було нечемно з її боку. Вона зумисне бажала нагадати пані Ендрюс, що коли й буде старою панною — це станеться не тому, що їй так і не випало нагоди вийти заміж. Проте пані Ендрюс негайно взяла реванш:

— Так, я завжди помічала, що перебірливі панянки лишаються ні з чим. А що то мені казали, буцім Гілберт Блайт заручений із якоюсь панною Стюарт? Чарлі Слоун запевняє, що вона дивовижна красуня. Це правда?

— Не знаю, чи правда, що він заручений із панною Стюарт, — відказала по-спартанському незворушна Енн, — але вона красуня, це безперечно.

— Я була певна, що ви з Гілбертом одружитеся, — мовила пані Ендрюс. — Гляди, Енн, бо так усіх женихів проґавиш.

Енн вирішила не продовжувати цієї дуелі з пані Ендрюс. Неможливо вести поєдинок із тим, хто на укол шпаги відповідає ударом бойової сокири.

— Оскільки Джейн немає, — гордо підводячись, мовила вона, — я, напевно, у вас нині не затримаюся. Зайду потім, коли вона буде вдома.